тичною волею) та прихильністю до юридичних методів реформування суспільних відносин. Тому вирішенню проблеми формування такої еліти в постсоціал і стич­них країнах Центральної Європи було присвячено цілу програму заходів. У цих країнах мало місце усвідомлення того, що формування нової еліти - це найперше завдання суспільства, що модернізується, бо без її створення реформи в принципі не можуть бути ефективними. Сформована в умовах попереднього режиму номен­клатура за своїми функціональними характеристиками призначалася для вирішен­ня інших, часом протилежних до нинішніх соціальних завдань.

Механізм обмеження впливу колишньої еліти та її заміни новою в постсоціа-лістичних країнах Центральної Європи отримав належне не лише політико-організаційне, а й законодавче забезпечення.

Комплекс організаційних і політико-правових заходів, спрямованих на витіс­нення представників колишньої еліти, обмеження їх впливу в державному апараті, включав:

а) кадрове оновлення вищих органів державної влади у мінімальний строк піс­ля "політичного повстання " з метою використання радикальної громадської ду­мки. Провести "кадрову реконструкцію" парламенту важливо також з тої причини, що він повинен створити законодавчі основи для проведення перших вільних ви­борів та схвалити інші закони щодо кардинальної зміни політичного режиму, зок­рема відновлення прав і свобод людини і громадянина. В Чехословаччині, напри­клад, комплекс організаційно-правових заходів у цьому напрямі було здійснено в грудні 1989-лютому 1990 рр.;

б) проведення парламентських виборів в строк, максимально короткий після фактичного приходу до влади нових політичних сил. Відзначимо, що за допомогою такого організаційного кроку досягається такий соціальний ефект: нова еліта отримує раціонально-правову легітимацію шляхом перемоги на виборах та прихо­ду до ключових посад у державному апараті; використовується громадська під­тримка більшістю суспільства; створюються політичні передумови для проведення суспільної модернізації саме через механізм правової реформи, бо "реформатори" отримують контроль не лише за виконавчою, а й за законодавчою владою. Це ду­же важливо з огляду на необхідність використання закону в процесі реформування суспільства;

в) націоналізується майно і кошти комуністичних партій і організацій, які входили до політичної системи колишньої соціалістичної держави. Мета такого кроку - урівняти в можливостях колишні правлячі партії з іншими політичними силами;

92. 240

г) законодавчо забезпечуються обмеження в доступі до державної служби для деяких категорій управлінської еліти попереднього режиму. Проблема "люст- рації", хоч і постала в усіх постсоціалістичних країнах після початку демократич­ них реформ, була вирішена на впродовж 90-х років на східних землях ФРН (коли­ шня НДР), в Чехословаччині, в Польщі, Болгарії, Словенії, Албанії, Угорщині та в ряді інших країн. Найбільш радикально "очищення" державного апарату було про­ ведено на східних землях ФРН після їх возз'єднання в жовтні 1990 р.: значну частину державних службовців було замінено фахівцями із західної частини краї­ ни.

Загальна теорія держави і права

Зрозуміло, в інших країнах Центральної і Південно-Східної Європи такий підхід був неприйнятним в принципі. У Російській Федерації, Україні та в інших державах на теренах колишнього СРСР після невдалої спроби державного перево­роту в серпні 1991 р. можливість провести "люстрацію" гіпотетично була, проте вона так і не була використана навіть частково. Саму її ідею менталітет постра­дянських суспільств сприймає як зразок екстремізму.

Об'єктом правової реформи виступають такі ділянки суспільних відносин, на які здійснюється вплив відповідно до її цілей, тобто відповідно до очікуваного со­ціального ефекту. Об'єкт правової реформи слід розуміти, виходячи з розуміння сутності правової реформи - "вузького" (коли правова реформа спрямована на ре­формування лише публічно-правових інститутів) чи "розширеного" (коли вона спрямована на реформування всіх компонентів правової системи).

Ми дотримуємось другої точки зору: об'єктом правової реформи виступає правова система суспільства загалом, а не лише її окремі компоненти.

На нашу думку, отже, загальним об'єктом правової реформи виступає право­ва система суспільства, її структура, окремі компоненти, характер взаємовідносин між ними, напрями розвитку. Одним із таких компонентів об'єкту правової рефо­рми є публічно-правова сфера суспільства, тобто така ділянка суспільних відно­син, яка врегульована сукупністю норм і принципів, в котрих відображаються сус­пільні потреби, відносини та інтереси, без забезпечення яких неможливо задово­льнити як особисті інтереси, так і загальнозначущі інтереси суспільства в цілому.

Відзначимо, що до об'єкту правової реформи належить, в першу чергу, сфера публічної влади (інституційний компонент правової системи), в тому числі: а) її структура (державна влада і місцеве самоврядування); б) правовий та інституцій­ний компонент; в) модель "горизонтального" і "вертикального" розподілу; г) сту­пінь її лімітації; д) спосіб її територіальної організації; є) сукупність засобів і ме­тодів її реалізації; є) способи її раціонально-правової легітимації.

Основні політико-правові характеристики публічної влади, котрі піддаються змінам в процесі правової реформи, можна відобразити також такими звичними термінами як форма правління, територіального устрою та політичного режиму.

У такий же спосіб можна проаналізувати й інші об'єкти правової реформи. Наприклад, управлінська сфера суспільства (об'єкт такого напряму правової рефо­рми як адміністративна реформа) складається з таких компонентів: а) структура органів виконавчої влади; б) ступінь концентрації владних повноважень; в) поря­док прийняття рішень органами управління; г) якість надання управлінських по­слуг населенню; д) статус державного службовця тощо.

93. 241

Деякі об'єкти правової реформи мають специфічний характер. Об'єктом та­кого напряму реформи як удосконалення законодавства виступає "якість законо­давства", поняття, котре лише почало розроблятися у вітчизняній юридичній нау­ці.

Глава 28 Правова реформа та її особливості в Україні