Роз^Уяснення норм права залежно від суб'єктів такого тлумачення поділяється на офіційне та неофіційне.

Офіційним є таке тлумачення, яке дається компетентними органами і є обов'язковим для всіх, хто застосовує дану правову норму. Воно знаходить вира­ження в спеціальних документах - актах тлумачення (наприклад, рішення Консти­туційного Суду).

Офіційне тлумачення за обсягом поділяється на нормативне (поширюється на всі випадки, передбачені правовою нормою, що роз'яснюється) і казуальне (має силу тільки для конкретного випадку). Роз'яснення правової норми може бути вчинено тим же державним органом, який її видав (автентичне тлумачення) або іншим органом, уповноваженим на це (неавтентичне тлумачення). Воно здійсню­ється в разі необхідності усунення внутрішньої суперечності чи неоднозначності змісту закону, які перешкоджають правильному застосуванню закону або окремих його положень, без внесення додаткових змін у текст закону.

В нашій країні офіційне тлумачення Конституції України та законів здійснює Конституційний Суд України, в порядку, встановленому Конституцією України та законом про Конституційний Суд України. Висновок Конституційного Суду щодо офіційного тлумачення Конституції і законів України є загальнообов'язковим для усіх випадків застосування Конституції або закону. Крім того, Пленум Верховного Суду України у межах своїх повноважень дає керівні роз'яснення щодо застосу­вання закону судами, з метою забезпечення одноманітності і законності при від­правленні правосуддя, які одначе не можуть змінювати або доповнювати текст за_ш-кону. Керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, визначені у Поста­новах Пленуму Верховного Суду, є чинними з дня прийняття Постанови і обов'яз­кові для всіх учасників правовідносин, пов'язаних з відправленням правосуддя.

Додамо до цього, що Верховна Рада України з метою усунення неясності прийнятих нею законів може приймати Постанови, в яких дає власні (автентичні)

роз'яснення цих законів. Роз'яснення законів Верховною Радою мають рекомен­даційний характер і не можуть змінювати або доповнювати текст закону.

Неофіційним тлумаченням є таке роз'яснення смислу правової норми, яке не має обов'язкового характеру і здійснюється громадянами чи їх об'єднаннями. Од­ним з найважливіших видів неофіційного тлумачення є доктринальне (наукове) тлумачення, що дається науково-дослідними установами, кваліфікованими вчени-ми-юристами.

Література

1. Алексеев С.С., Дюрягин И.Я. Функции применения права // Правоведение. -

1972.-№ 2

Бро Ю.Н. Проблеми применения советского права. - Иркутск, 1990.

Боннер А.Т. Законность и справедливость в правоприменительной деятельнос-ти.-М, 1992.

Гойман В. И. Механизм обеспечения реализации закона в современньїх усло-виях // Советское государство и право. - 1991. №12.

Дюрягин И.Я. Применение норм советского права: Теоретические вопросьі. -Свердловск, 1973

Гревцов Ю.И. Правовьіе отношения и осуществление права. - Л., 1987.

Кашанина Т. В. Индивидуальное регулирование в правовой сфере //Советское государство и право. - 1992. - №1.

Лазарев В.В. Социально-психологические аспектьі применения права. - Казань,

1992

Лазарев В.В. Проблемьі в праве и пуги их устранения. - М., 1974

Логинов А. Л. Нетипичньїе ситуации в правоприменительном процессе и их ра-зрешение : Автореф. дис. на соиск. учен. степ, кандидата наук (12.00.01) / Акад. М-ва внутр. дел Рос. Федерации. - М., 1994. - 22 с.

Малаков М.К. Проблемьі реализации права. - Иркутск, 1988.

Малеин Н.С. Закон, ответственность и злоупотребление правом // Советское государство и право. -1991. -№ 11.

Наумов В. И. Толкование норм права : Учеб. пособие для студентов, аспиран-тов и преподавателей юрид. фак. и вузов / В. И. Наумов. - М. : Моск. профсо-юз. представительство, 1998. - 76 с.

Недбайло П.Є. Применение советских правовьтх норм. - М., 1960.

Решетов Ю.С. Реализация норм права. - Казань, 1989.

Тодьїка Ю. Н. Толкование Конституцій и законов Украиньї: теория и практика. -X.: Факт, 2001.-328с.

Черданцев А.Ф. Толкование советского права. - М., 1979.

Юсупов Б.А. Правоприменительная деятельность органов управлення. -М.,1979

214

Загальна теорія держави і права

Глава 24. Реалізація, застосування і тлумачення права 215

Глава 25. Правосвідомість і правова культура

1. Поняття правосвідомості

Правосвідомість є особливим елементом правової дійсності. Головною озна­кою правосвідомості, що ставить її в особливе становище серед усіх інших явищ правової дійсності, виступає те, що вона є формою суспільної свідомості, хоч і специфічною. Між правом і правосвідомістю існують суттєві відмінності.

Якщо право за своїми особливостями є інституційним утворенням,*то право­свідомість виступає субстанцією - це лише уявлення про право, судження про не­обхідність юридичної структури взаємовідносин людей, а також явища соціально-психологічного характеру, що стосуються правової сфери (емоції, настрої тощо). Тому правосвідомість функціонує не через інституційний механізм, а через зага­льну правову оцінку соціальної практики і випливаючої з неї вольову спрямова­ність поведінки людей. Дещо іншим є і соціальне призначення, роль право­свідомості. У вигляді правової ідеології вона входить важливим компонентом до правової системи. її призначення полягає в тому, щоби забезпечити оптимальне духовне, соціально-психологічне становище для функціонування права, взаємодія­ти з ним.

Отже, правосвідомість - це сукупність уявлень і почуттів, які виражають ставлення людей до права, правових явищ, діяльності юридичних установ у суспі­льстві.

Структура правосвідомості є складною і включає до себе як раціональні (пра­вова ідеологія), так і емоційні елементи (інформаційний, оціночний і вольовий).

Правова ідеологія відображає переважно наслідки абстрактного мислення. Вона включає до себе концептуально оформлені ідеї і поняття про необхідність і роль права, про його забезпечення, удосконалення, методи і форми втілення в життя. Провідними в сучасній правовій ідеології виступають ідеї: невід'ємних прав і свобод людини, закону як акта вищої юридичної сили; законності; охорони права державою і пов'язаність самої держави правом.

Емоційні елементи правосвідомості разом становлять правову психологію. У ставленні до права людини керується не лише раціональним мисленням, а й емо­ціями. З цієї точки зору, правова психологія складається з трьох елементів:

інформаційний елемент - полягає в знанні того чи іншого обсягу інфор­мації про зміст правових норм, що реально виражається в знанні тексту джерела права;

оціночний елемент полягає в тому, що носій правосвідомості (людина або колектив), отримавши інформацію про нормативний акт, співвідносить її з влас­ною системою цінностей, тобто оцінює її позитивно чи негативно повністю або в частині;

216