3) реалізацію в конкретних правовідносинах конкретних правових норм. Залежно від настання юридичних наслідків від дій, спрямованих на реаліза цію правових норм остання класифікується ще на дві форми:
а) правореалізація, котра не пов'язана з динамікою правовідносин, наприклад, утримання від правопорушень чи участь у демонстрації;
б) реалізація права, котра пов'язана з виникненням, зміною чи припиненням конкретних правовідносин.
За суб^єктом реалізації права можна виділити дві його форми: індивідуальну і колективну. Справа в тому, що деякі вимоги права не можна здійснити інакше як об'єднуючись з іншими. Наприклад, право громадян на об'єднання в громадські організації та політичні партії неможливо реалізувати на індивідуальному рівні.
Слід також мати на увазі, що виходячи з видів правомірної поведінки, реалізація права практично може виражатися у таких двох формах як правові акти, котрі видаються компетентними державними органами та поступки людей. До прикладу, Верховна Рада України, приймаючи нову Конституцію України в червні 1996 р. вчинила ніщо інше, як реалізувала природне право українського народу на установчу владу. Можна продовжувати: закони реалізують норми Конституції, підза-конні акти - закони тощо.
2. Застосування права: поняття і основні стадії
209
Особливою формою реалізації права є його застосування. Під застосуванням права розуміють владну діяльність державних органів, які, використовуючи свої спеціальні повноваження, видають акти індивідуального значення на основі норм права, вирішуючи тим самим, по суті, конкретні питання життя суспільства. Право на правозастосовну діяльність компетентного органу або посадової особи виступає одночасно й обов'язком її здійснити.
Глава 24. Реалізація, застосування і тлумачення права
У правозастосовній діяльності виділяють три основні стадії: 1) встановлення фактичних обставин справи; 2) встановлення юридичної основи справи; 3) вирішення справи.
Встановлення фактичних обставин розпочинається з визначення кола фактів, необхідних для вирішення справи. Інколи це коло визначається законом. Так, ст. 64 КПК України встановлює, що при розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню: 1) подія злочину; 2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і його мотиви; 3) обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, а також інші обставини, що характеризують особу обвинуваченого; 4) характер і розмір шкоди, завданої злочином.
Після цього правозастосовний орган приступає до збирання і процесуального . закріплення фактів. Усі необхідні обставини встановлюються за допомогою доказів - будь-яких фактичних даних про обставини, що мають значення для вирішення справи. Процесуальним законом, при цьому, регламентуються види джерел доказів, до яких належать показання свідка, речові і письмові докази, висновок експерта тощо. Остаточна оцінка доказів здійснюється завжди самим правозастосов-ним органом.
На стадії встановлення фактичних обставин враховуються також такі юридичні категорії як покладення тягаря доказування, презумпції і преюдиції. Тягар доказування покладається законом на одну з сторін або обидві сторони, що беруть участь у справі. Презумпція, як уже згадувалося, - це визнання факту юридично достовірним, якщо не буде доведено зворотне. Преюдиція - це поняття, що виражає обов'язковість для правозастосовного органу, котрий розглядає справу, прийняти без перевірки і доказів факти, які раніше були встановлені рішенням право-застосовного органу, що набуло законної сили по іншій справі, і які мають значення для правильного вирішення даної справи.
Встановлення юридичної основи справи полягає у здійсненні правової кваліфікації тих фактичних обставин, які здобуті на першій стадії застосування права.
Правова кваліфікація передбачає:
вибір правової норми або кількох правових норм, яка підлягає застосуванню; •
перевірка достовірності тексту нормативного акту, де міститься обрана правова норма. В Україні вже було виявлено кілька випадків, коли офіційний текст нормативного акту і текст, опублікований у пресі, різнилися між собою;
аналіз норми з точки зору її законності, чинності в часі, просторі і за колом осіб;
з'ясування змісту норми права, тобто її тлумачення. Якщо правова норма є такою, з якої мало місце офіційне тлумачення, то ним, поза сумнівом, необхідно скористатися.