1. Поняття правовідносин

Правовідносини виступають різновидом суспільних відносин. Суспільні від­носини, в свою чергу, розуміються як соціальні зв'язки між людьми, що встанов­люються в процесі їх сумісної діяльності.

Категорія "правовідносини" дозволяє з'ясувати, яким чином право впливає на поведінку людей. Поняття правовідносин, на перший погляд, визначити нескладно - це суспільні відносини, котрі врегульовані нормами права. Якщо послідовно розвивати цю точку зору, то прийдеться визнати, що правовідносини завжди по­роджуються правом і що право здатне перетворити в них будь-який побутовий зв'язок між людьми. Проте це не зовсім так. Існує немало форм взаємодії між лю­дьми, які правом не регулюються. Більше того, їх властивості такі, що вони взагалі не можуть стати об'єктом правового регулювання. Наприклад, міжособисті відно­сини побуту, дружби, приватне життя людей, порядок проводження вільного часу, інтимні стосунки між подружжям тощо правом не регулюються.

Отже, правовідносини - це індивідуалізовані суспільні відносини, взаємна по­ведінка учасників яких юридично закріплена і забезпечується можливістю держа­вного примусу. Відомий фахівець з теорії правовідносин Р.О.Халфіна дала таке визначення цього поняття - "це та форма, в якій абстрактна норма права набуває свого реального буття, втілюючись у реальних, конкретних суспільних відноси­нах. Вони виражають особливий вид зв'язку права з регульованими суспільними відносинами, в яких поєднуються абстрактні норми з конкретністю даних життє­вих відносин".

Підсумовуючи, відзначимо, що правовідносини - це не будь-яка поведінка людини, а лише та, що регламентована правовими нормами.

Правовідносини характеризуються рядом ознак:

а) вони завжди пов'язані з правом. Норма права передбачає умови виникнен­ ня, зміни чи припинення правовідносин. Вказівка на ці умови міститься в гіпотезі норми і називається юридичним фактом. Вона ж передбачає зміст правовідносин;

б) в основі виникнення, зміни припинення правовідносин лежить життєвий випадок (дія чи подія), на який вказано в гіпотезі норми права, котра передбачає ці правовідносини - юридичний факт. Настання юридичного факту необхідне для правовідносин на відміну від інших видів суспільних відносин;

в) правовідносини є індивідуальним зв'язком між суб'єктами права, котрі конкретно визначені. Відзначимо, що "конкретно визначені" - це не значить "пер­ соніфіковані". Визначаються лише видові ознаки конкретних суб'єктів. Напри­ клад, державні службовці, пенсіонери, студенти, науково-педагогічні працівники тощо. Це правило діє й при заміні одного з суб'єктів. Наприклад, договір найму жилого приміщення в будинку, що належить приватному власнику, обов'язковий і для нового власника в разі продажу будинку. Правовідносини зберігаються, бо йо-

70. 199

Глава 23. Правовідносини

го персональний склад і далі є конкретним, хоча місце власника зайняла інша осо­ба;

г) учасники правовідносин завжди володіють суб'єктивними правами і несуть обов'язки. Суть цих прав і обов'язків визначають зміст правовідносин. Частіше всього учасники мають одночасно і права, і обов'язки;

д) правовідносини містять інтелектуальний і вольовий елементи. Інтелектуа­ льний елемент означає усвідомленість поведінки, котра регулюється нормою пра­ ва, вольовий - здатність суб'єкта не лише усвідомлювати, а й керувати своєю по­ ведінкою;

є) реалізація правовідносин забезпечується всіма засобами правового регулю­вання і правового впливу (наприклад, мірою юридичної відповідальності).

Правовідносини мають складну структуру (суб'єкт, об'єкт, суб'єктивне пра­во, обов'язок) і підлягають видовій класифікації.

2. Види правовідносин

Класифікація правовідносин здійснюється за підставами, подібними до кла­сифікації правових норм:

з точки зору галузі права правовідносини поділяються на конституційні, трудові, адміністративні тощо.

за характером свого змісту правовідносини поділяються на:

а) загальнорегулятивні, які виникають на основі правових норм, гіпотези яких не містять вказівок на юридичні факти. Такі норми породжують у всіх адресатів однакові права або обов'язки без усяких умов і містяться, як правило, в законах (наприклад, конституціях);

б) регулятивні, які виникають на основі норми права і юридичних фактів (по­ діями і правомірними діями) або договору;

в) охоронні, які виникають на основі охоронних норм і правопорушень;

за кількісним складом учасників правовідносини бувають прості (лише між двома суб'єктами) та складні (між трьома і більше суб'єктами);

залежно від ступеня конкретизації учасників правовідносини можуть бу­ти відносними і абсолютними. У відносних правовідносинах конкретно визначе­ними є усі їх учасники (наприклад, продавець і покупець). В абсолютних же ви­значеною є лише сторона - це кожен, хто має обов'язок утримуватися від пору­шень суб'єктивного права (права власності, наприклад);

за характером обов^язку правовідносини поділяються на активні й пасив­ні. У правовідносинах активного типу обов'язок полягає у вчиненні позитив-ної(активної) дії, а пасивного типу - в утриманні від дій, заборонених правовими нормами;

залежно від розподілу прав і обов ^Уязків між учасниками правовідносини поділяються на двосторонні та односторонні. Двосторонні правовідносини - це такі, в яких кожен із суб'єктів має і права, і обов'язки, а односторонні - коли учас­ники наділені або лише правами, або лише обов'язками.

3. Суб єкти правовідносин

Суб'єктами права називаються індивіди або організації, котрі на основі норм права можуть бути учасниками правовідносин, тобто носіями суб'єктивних прав і обов'язків (або правосуб'єктності). Правосуб'єктність суб'єкта складається з двох властивостей:

а) правоздатність - це здатність мати права і нести обов'язки. Правоздатність виникає з народженням особи і завершується смертю (визнанням особи померлою в судовому порядку);

б) дієздатність - це здатність власними правомірними і неправомірними дія­ ми (бездіяльністю) набувати прав і особисто нести обов'язки, в т.ч. юридичну від­ повідальність. Дієздатність виникає лише з досягненням особою певного віку (на­ приклад, цивільна дієздатність в Україні настає з досягненням 18-річного віку, а в разі вступу до шлюбу до досягнення цього віку - з моменту вступу до шлюбу). Фі­ зичну особу неможливо позбавити правоздатності (а отже і правосуб'єктності), проте можна в судовому порядку обмежити чи позбавити її дієздатності.

Суб'єкти правовідносин класифікуються на кілька груп: фізичні особи (інди­віди), юридичні особи, соціальні спільноти, державні органи і держава в цілому.

Індивіди як учасники правовідносин також поділяються на кілька категорій: громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства, особи з подвійним гро­мадянством. Правова дієздатність іноземців і осіб без громадянства є дещо вуж­чою, ніж у громадян (вони позбавлені деяких політичних прав і деяких обов'язків).

Юридичні особи - це організації, котрі мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем в суді. Право- і дієздатність юридичних осіб вини­кає з моменту із державної реєстрації або на підставі нормативного акту. Обсяг дієздатності юридичних осіб встановлюється в межах, визначених їх установчими документами або нормативними актами, на підставі яких вони створені. Вітчизня­ний дослідник природи юридичних осіб Кравчук В. М., визначивши юридичну особу як організацію, чия мета може бути реалізована шляхом безпосередньої уча­сті у цивільних правовідносинах, пропонує виділяти дві групи її ознак: соціальні і правові. Перша група характеризує соціальну сутність юридичної особи: 1) похід­на природа юридичної особи; 2) організаційно-правова форма; 3) власне наймену­вання. Друга група ознак характеризує юридичну особу як суб'єкт права, її юри­дичну особистість. Тобто вони характеризують правові якості, якими наділена юридична особа, а саме: 1) майнова відокремленість; 2) самостійність в цивільно­му обороті. Ці ознаки виникають лише внаслідок офіційного визнання юридичної особи державою.

На думку Кравчука В. М., існує декілька критеріїв розмежування юридичних осіб. Перший - підстава створення. Приватні створюються на підставі угоди, пуб­лічні - на підставі адміністративного акту. Другий - соціальна значимість мети. Публічні юридичні особи мають на меті задоволення публічних інтересів. їх соці­альна значимість виражається тим, що вони засновуються, погоджуються держа-