16) Проблеми політичного переходу

Мабуть, у величезній мірі (в якій саме, дослідникам ще належить з'ясувати) зростання інтересу до проблематики політичного переходу був і продовжує бути пов'язаний з процесами посткомуністичної трансформації. Зі зрозумілих причин ці процеси виявилися слабо вивченими, а їх інтенсивність, хаотичність і різноплановість стимулювали пошуки в оновленні вважалися усталеними теоретичних підходів. Комунізм виявився аж ніяк не настільки монолітним і нереформіруемим, як це уявлялося ще зовсім недавно ряду дослідників. Що були теорії переходу поповнилися новими даними, що вимагали нових теоретичних зусиль для свого узагальнення.

Ситуація, на наш погляд, ускладнилася і ще однією обставиною. Справа в тому, що проблеми переходу порівняно слабко вивчені і класичної політичної теорією. Якщо в осмисленні проблем структури і типології режимів класична теорія внесла значний вклад (див. Першу главу), то це навряд чи вірно щодо проблем переходу, особливо, переходу від авторитаризму до демократії. Такий стан справ цілком з'ясовно, адже класична теорія формувалася в іншу епоху, що не мала можливостей спостерігати процеси розгорнутої демократичної трансформації. У цій теорії, безсумнівно, є цінні здогадки і влучні спостереження про процеси переходу (див. Першу главу), проте в цілому не можна не визнати, що проблема комплексного переходу від авторитарних форм правління в ній не тільки не розроблялася, але навіть і не ставилася.

Все це, на наш погляд, і допомагає пояснити той інтерес до проблематики переходу, який переживає сучасна політична наука, то різноманіття виниклої на цю тему літератури і що формуються на наших очах нових теоретичних підходів.

20) Результати демократичних перехідних процесів

Результатом переходів від тоталітарно-авторитарного правління, на жаль, далеко не завжди виявляється демократична консолідація і стабільне функціонування демократії. Процес демократизації може вести також і до змішаного типу режимам, і навіть до неоавторітарним формам правління. Така ймовірність не повинна сприйматися як нонсенс на тій підставі, що демократичний процес зайшов "занадто далеко". До тих пір, поки крихко досягнуте в суспільстві соціальну рівновагу, поки економічні реформи не дали реально відчутних результатів, а значна частина населення ще не зробила свого вибору на користь демократії, завжди знайдуться сили, які бажають повернення до ancient regime і готові скористатися помилками реформаторів. Демократизація таїть у собі чимало сюрпризів і може бути перервана набагато швидше, ніж іноді уявляють собі її прихильники.

9) Які Критерії до аналізу тіпології політічніх режімів показує автор?

Класифікація перша: "охлократія - олігархія - тиранія".

Класифікація друга: "ліберальний - помірний - репресивний режими".

Класифікація третя: "демократичний - авторитарний - тоталітарний режими".

Використовуючи першу з перечисленних класифікацій, давньогрецькі мислителі намагалися, главним чином, відповісти на питання про те, кому належить дарственная (а точніше, полисная) влада і від чийого імені осуществляется управління. Друга класифікація, як нам вже доводилося говорити у другому розділі, була призначена для опису методів, використовуваних режимом в підтримці свого панування. нарешті,демократичні й авторитарні режими, строго кажучи, різняться між собою тим, який механізм здійснення влади. Авторитарний режими припускають наявність більш-менш жорстко централізованної системи влади та контролю, що відрізняється слабкістю зворотних зв'язків між керуючими і керованими, в той час як демократія є система, створена "знизу", на основі чіткого взаємообміну і регулярної зміни осіб, що здійснюють управління суспільством. Демократичний режим не здатний контролювати будь-яку з громадських сфер (економічну, політичну, соціальну)інакше, як на основі закону, це - правління закону, формальної процедури.