8. Синергетика - концепція альтернативного розвитку суспільства.

Синергетика — це теорія самоорганізації матерії в системах далеких від рівноваги.

Синергетика відкриває незвичайні сторони світу: нестабільність та режими з загостренням (режими гіперболічного росту, коли характерні величини багатократно виростають, аж до безкінечності за кінцевий проміжок часу), нелінійність та відкритість (різноманітні варіанти майбутнього), все зростаючу складність формоутворень та способів їх об'єднання в цілісності, що еволюціонують (закони коеволюції). Синергетика дає можливість ширше поглянути на процеси розвитку і глобальної еволюції та розробити основні принципи сучасної концепції самоорганізації. До створення синергетичної концепції самоорганізації не існувало загальної системи дослідження, на основі якої можна б проаналізувати та звести в єдине ціле різноманітні результати, що одержані в астрономії та космології, фізиці та хімії, біофізиці та біохімії, генетиці та молекулярній біології, геології та екології. На основі досліджень нині формується новий погляд на світ. Універсум розглядається як складноорганізований, відкритий, є не усталеним, а тим, що знаходиться в становленні; не є просто існуючим, а безперервно виникаючим світом. Поняття буття та становлення об'єднуються в єдину понятійну систему. Ідея еволюції органічно входить не тільки в науки про живе, але й в фізику, в космологію. Сучасна наука остаточно розбиває міф про жорстко визначений та стабільний Всесвіт. «Світ більш не здається музеєм» (Ілля Пригожий), а розглядається як процес, як послідовність деструктивних та креативних процесів, в яких важливу роль відіграють не тільки визначені, а й стохастичні процеси. Світ, наповнений несподіваними поворотами, що зв'язані з вибором шляхів дальшого розвитку. Філософи починають бачити нові взаємозв'язки, і Всесвіт, в світлі нових знань та нового досвіду, є системою, що еволюціонує як єдине ціле. Всесвіт - це не механізм, що одного разу заведений Зовнішнім Спостерігачем(Розумом), доля якого визначена раз і назавжди, а система, що безперервно розвивається та самоорганізується.

9. Структура та функції соціологічної системи знань.

Система наукового пізнання соціології володіє складною структурою, яка відображає різні типи та рівні дослідження соціальної дійсності. Соціологія - це складна структура наукового знання. Елементами цієї структури (або ж три рівні соціологічного знання) є:

■ загальна соціологічна теорія;

■ спеціальні соціологічні теорії або теорії середнього рівня;

■ конкретно-соціологічні дослідження.

До головних функцій соціології належать теоретико-пізнавальна, практично-перетворювальна, світоглядно-ідеологічна та прогностична

Теоретико-пізнавальна функція полягає в тому, що соціологія накопичує знання, систематизує їх, намагається скласти найбільш повну картину соціальних відносин і процесів в сучасному суспільстві. Вона дає змогу зрозуміти нам людей, навколишній світ, пояснити, чому події в житті людей відбуваються саме так, а не інакше, тобто вона пов'язана з вивченням закономірностей суспільного розвитку, з пізнанням суспільного середовища.

Практично-перетворювальна функція пов'язана з наданням рекомендацій щодо управління соціальними процесами. Ці рекомендації спрямовані на прийняття тих соціальних реформ, які є найоптимальнішими у даному суспільстві.

Світоглядно-ідеологічна функція пов'язана з участю соціології у формуванні наукової ідеології.

Прогностична функція полягає у наданні соціальних прогнозів, надає можливість спрогнозувати, як зміниться поведінка соціальних об'єктів, які зміни пройдуть в суспільному житті, спрогнозувати тенденції розвитку суспільства в найближчому майбутньому.

До другорядних функцій соціології належать:

• інформаційна (полягає в отриманні конкретної соціологічної інформації);

• оціночна (допомагає оцінити ефективність рішення та заходи, прийняті суб'єктами соціального життя);

• культурна (сприяє підвищенню культурного рівня громадян);

• описова (пов'язана з необхідністю опису і систематизацією дослідницького матеріалу у вигляді книг, статей, мемуарів тощо).