Рангова або порядкова шкала

вимірює множину ознак і властивос­тей соціальних явищ

Інтервальна або метрична шкала

вимірює ознаки і властивості, які можна виразити числом

Типи шкал

номінальна шкала

застосовується для виміру, перш за все, об'єктивних якостей респон­дентів (стать, сімейний стан, професія)

Рис.4.1. Типи шкал вимірювання соціальних явищ

У свою чергу, номінальні шкали відбивають якості, тобто рівноправність об'єкта (1 — чоловік, 2 — жінка), порядкові — рівноправність і послідов­ність, тобто порядок ("більш ніж", "краще ніж"), метричні — • рівноправ­ність, порядок і рівність дистанцій, тобто інтервалів між парами об'єктів за певною ознакою (зарплата, стаж, вік, прибуток). Усі ці параметри закла­даються у програму соціологічного дослідження, що реалізується на осно­ві наукових методів, диференційованих та інтегрованих між собою.

Розділ 4. Методика і техніка соціологічного дослідження

3. 75Основні методи збирання соціологічної інформації

Диференціація соціологічних методів дозволяє розглянути кожен з них окремо, підкреслюючи його специфіку. Така диференціація має різні рів­ні, серед яких наймасштабнішим є виділення таких основних методів збирання соціологічної інформації: 1) аналіз документів; 2) опитування; 3) спостереження; 4) експеримент. Кожний з цих методів диференцію­ється за певними ознаками, а також має свою внутрішню структуру.

Метод аналізу документів — основний спосіб збирання даних у со­ціологічних дослідженнях, який передбачає отримання та використання інформації, зафіксованої у рукописних або друкованих текстах на магніт­них стрічках, кіноплівках, інших носіях соціальної інформації. Залежно від засобів фіксації даних документи розподіляють на: 1) текстові; 2) ста­тистичні; 3) іконографічні, кожен з яких містить різноманітні форми до­кументальних повідомлень.

Аналіз документів буває зовнішнім та внутрішнім. Зовнішній аналіз документів пов'язаний з появою документа, його загальною характери­стикою, видом, формою, обставинами формування, автором, метою ство­рення, надійністю і вірогідністю. Внутрішній аналіз документів — це дослідження їх змісту, сутності інформації, що в них міститься, у кон­тексті завдань дослідження за відповідною схемою, визначенням текс­тових індикаторів ключових понять концепції дослідження.

Значно підвищують об'єктивність у розумінні документів спеціалі­зовані наукові методи аналізу, зокрема, логіко-семантичні або методи юридичного тлумачення закону тощо. Це один із проявів подальшої ди­ференціації соціологічних методів, зокрема методу аналізу документів. Крім традиційного (класичного, якісного) аналізу документів застосо­вують і контент-аналіз документів (формалізований, кількісний). Пер­ший передбачає все розмаїття розумових операцій, спрямованих на інтерпретацію змісту документа, а другий з'ясовує змістові одиниці, які можна однозначно фіксувати та переводити у кількісні показники за до­помогою визначених одиниць рахування.

Важливо наголосити, що контент-аналіз використовує змістові оди­ниці відповідно до концепції дослідження, провідної ідеї тексту документа. Індикаторами одиниць тут можуть бути окремі поняття, теми, події, імена. За допомогою одиниць рахування здійснюється кількісна оцінка об'єкта, частота появи ознак його у полі зору дослідника, що фіксується з мате­матичною точністю. Саме високий ступінь точності при великому обсязі

несистематизованого матеріалу є перевагою контент-аналізу. Обмеженість його полягає в тому, що не всю різноманітність змісту документа можна виміряти за допомогою кількісних показників. Традиційний і формалізо­ваний методи аналізу документів взаємодоповнюються, компенсуючи не­доліки один одного.

Ще один соціологічний метод — найпоширеніший, багато в чому уні­версальний — метод соціологічного опитування. Його основу становить сукупність запитань респондентові, відповіді якого є необхідною для до­слідника інформацією. Опитування — це метод одержання первинної соціологічної інформації, що грунтується на усному або письмовому звер­ненні до людей за допомогою анкети, наслідки якого важливі на емпірич­ному й теоретичному рівнях.

Запитання, які соціолог закладає в анкету та адресує респондентові, поділяються на такі: 1) результативні (змістові) — щодо змісту об'єк­та; 2) функціональні, за допомогою яких упорядковується сам процес опитування. Функціональні запитання, у свою чергу, диференціюються на такі: а) функціонально-психологічні (для усунення напруженості); б) запитання-фільтри (для визначення того, чи належить респондент до вказаної групи); 3) контрольні запитання (для перевірки вірогід­ності даних).

Крім того, залежно від наявності можливих відповідей запитання ди­ференціюються на такі: 1) відкриті (можливі відповіді не пропонують­ся); 2) закриті (пропонуються можливі відповіді). Існує кілька закритих запитань: а) "так — ні"; б) альтернативні; в) запитання-меню. Альтерна­тивні відрізняються від варіанту "так — ні" врівноваженістю формулю­вання, тобто вони містять обидві можливі відповіді. Різновидом альтер­нативного є шкальне запитання, коли респондент відзначає інтенсивність одного з варіантів. Запитання-меню не виключає один з варіантів, а на­впаки, пропонує (меню) кілька варіантів відповідей.

Опитування передбачає чіткість формулювань, їхню зрозумілість для респондента, звернення до нього щодо мети, змісту, механізму відпові­дей, диференціацію опитування за місцем проживання та роботи. За характером взаємодії виділяють такі види опитування: 1) анкетування;

2. інтерв ювання.

Кожен з видів анкетування також позначений певною внутрішньою структурою. Так, анкетування поділяється на пресове (анкети друкуються засобами масової інформації з проханням надіслати їм відповіді); поштове (анкети розсилаються поштою); роздаткове (анкети роздаються групою осіб, зосереджених у певному місці).

Інтерв ю (тобто бесіда, що проводиться за певним планом) може бути особистим і груповим, телефонним, клінічним (глибоким, довгочасним) і фокусованим (короткочасним), структурованим і неструктурованим.

До аналізу документів та опитування близький ще один із соціологіч­них методів — метод спостереження. Спостереження — це цілеспря­моване сприйняття явищ об'єктивної дійсності, у процесі якого одержу­ють знання щодо зовнішніх сторін, властивостей та відносин об'єктів, що вивчаються. Іншими словами, спостереження — це пряма реєстра­ція подій (що відбуваються) з боку очевидця, тобто того, хто спостерігає.

На відміну від буденного спостереження, у науковому спостереженні наперед планується його організація, розробляється методика реєстрації, опрацювання та інтерпретації даних, що забезпечує відносну надійність отриманої інформації. Головним об'єктом при цьому є поведінка окре­мих людей і соціальних груп, а також умови їх діяльності. Використову­ючи метод спостереження можна вивчати реальні стосунки у дії, аналі­зувати реальне життя людей, конкретну поведінку суб'єктів різноманітної діяльності.

Диференціація методу спостереження означає його поділ на структуро- ване і неструктуроване. Перше здійснюється за попередньо розробленим планом і контролюється, при цьому соціолог визначає цільову установку і структуру дослідження; друге — не контролюється, тут відсутні параметри спостереження, крім визначення безпосереднього об'єкта дослідження, коли воно перебуває на початковому етапі і має пошуковий характер.

Залежно від ступеня участі спостерігача в ситуації, що досліджується, розрізняють: 1) включене спостереження (за участю спостерігача); 2) не- включене (без участі дослідника, який перебуває поза об'єктом, лише фік­суючи те, що відбувається). При включеному спостереженні соціолог бере безпосередню участь у досліджуваному процесі, перебуває в контакті з людьми, за якими веде спостереження, діє спільно з ними.

Продовжуючи тему диференціації соціологічних методів, слід заува­жити, що за місцем проведення та умовами організації спостереження поділяють на такі: 1) польові (які проводяться в природних умовах, у реаль­ній життєвій ситуації, за безпосереднього контакту з об'єктом); 2) лабора­торні (за яких умови навколишнього середовища та ситуація, що спосте­рігається, визначаються дослідником).

За регулярністю проведення розрізняють: 1) систематичне спостере­ження, яке характеризується регулярністю фіксації дії, процесу, ситуації упродовж визначеного періоду часу і дозволяє виявити динаміку процесу;

2. випадкове, яке проводиться в незапланованій ситуації.

Спостереження може проводитись як відносно самостійно, так і у зв'яз­ку з експериментом. Різниця між ними полягає в тому, що в експерименті дослідник активно втручається в перебіг процесу, що вивчається, з ме­тою набуття потрібних знань. Специфіка експерименту — у відсутності відомостей про нього у тих, хто досліджується, щоб не деформувати очі­кувані результати. У свою чергу, експеримент — це спосіб отримання інформації, що проводиться у спеціально створених і контрольованих умо­вах, які дозволяють щоразу поновлювати хід явища при повторенні умов. Розрізняють дві основні функції соціального експерименту як одного з методів соціологічних досліджень: 1) досягнення ефекту в практично- перетворювальній діяльності; 2) перевірка наукових гіпотез, тобто визна­чення ефективності функціонування соціального об'єкта.

Виходячи з того, що соціальний експеримент є способом одержання інформації про кількісні та якісні зміни показників соціального об'єкта внаслідок впливу на нього керованих і контрольованих чинників, розріз­няють два типи експерименту: натурний і уявний. Перший передбачає втручання експериментатора у природний хід подій, а другий — коли за­мість маніпуляцій з реальними об'єктами дослідник оперує інформацією про об'єкт.

Щодо сфер суспільного життя соціальний експеримент (соціальний як синонім суспільного — широке розуміння соціального) розрізняється за сферами суспільства: економічний, правовий, педагогічний, естетич­ний, психологічний, культурологічний, управлінський тощо.

Необхідно також зазначити, що в соціології часто використовується і такий метод збирання первинної інформації, як соціометрія, особливо при вимірі стосунків між членами малих соціальних груп. Як вважає його засновник Дж. Морено, соціометрія — це певний набір прикладних ме­тодик вивчення структури й динаміки "неформальних" взаємовідносин між індивідами, а саме: структури соціальних груп та соціальної дистан­ції між їх членами з погляду на їх особисті переваги [21, с.443-444].

При проведенні соціологічних досліджень соціологічні методи збиран­ня соціологічної інформації використовують, як правило, в комплексі, тоб­то в інтегрованому вигляді, що характеризується певними обмеженнями кожного з них стосовно повноти, об'єктивності, якості та швидкості отри­мання соціологічної інформації.

Класифікацію соціологічних методів подано в табл. 4.2, яка наочно ілюструє інтеграцію щодо комплексного використання цих методів під час проведення соціологічних досліджень [34, с.336]. Така інтеграція, як видно з табл. 4.2, означає насамперед класифікацію (типологізацію)

соціологічних методів. При цьому вирізняють типи, підтипи і об'єкт до­слідження. До типів належать: 1) методи вивчення зовні об'єктивованих фактів свідомості; 2) методи вивчення безпосередніх фактів свідомості;

2. методи вивчення зовні об'єктивованих і безпосередніх фактів свідо­мості, які цілеспрямовано змінюються в процесі дослідження. До першо­го типу належать аналіз документів і спостереження, до другого — опи­тування, до третього — соціальний експеримент.

Таблиця 4.2.

Класифікація соціологічних методів збирання соціальної інформації

ТИПИ
Методи вивчення зовні об'єктивованих фактів свідомості			Методи вивчення безпосередніх фактів свідомості		Методи вивчення зовні об'єктивова­них і безпосередніх фактів свідомості, цілеспрямовано змінюваних у про­цесі дослідження
АНАЛІЗ ДОКУМЕНТІВ	СПОСТЕРЕ­ ЖЕННЯ	ОПИТУВАННЯ		ЕКСПЕРИМЕНТ
ПІДТИПИ
Традиційний, формалізований (контент-аналіз)	Включене Невключене	Анкетування Інтерв'ювання Спец, методики (соціометричні процедури, ме­тод експертних оцінок та ін.)		Натурний Уявний
ОБ'ЄКТ
Документи органів управ­ління, матеріали преси, прото­коли зборів, засідань тощо	Процес організа­ції праці, дотри­мання працівни­ками дисципліни, стан соціально- психолопчного мікроклімату тощо	Робітники, службовці, спеціалісти, керівники виробництва та ін.		Ефективність застосовуваних форм стимулювання праці, методів забезпечення дисципліни, подо­лання конфліктних ситуацій тощо

Кожний тип має свої підтипи. Підтипами аналізу документів є тради­ційний і формалізований (контент-аналіз), спостереження — включене і невключене, опитування — анкетування, інтерв'ю, спеціальні методики (соціометричні процедури, метод експертних оцінок тощо), соціального експерименту—натурний і уявний експеримент. Визначено також об'єкти окремих типів і підтипів (документи, процеси, працівники, ефективність їх роботи).

Таким чином, найбільш актуальними теоретико-практичними аспек­тами проведення соціологічнх досліджень є такі: об'єктивні вимоги до програми, її структура (методологічний та процедурний розділи), мето­дологія її здійснення (диференціація соціологічних методів — аналіз до­кументів, опитування, спостереження, експеримент, їх інтеграція). Отже, суто соціологічна проблематика в діяльності сучасних організацій набу­ває дедалі ширшого соціального звучання і є запорукою ефективності ана­лізу результатів соціологічного дослідження.