2.2 Підприємницька структура туристичної індустрії світу

У відповідності до документів ООН до ТНК відносяться компанії, які мають філіали в двох або більше країнах незалежно від юридичної форми або сфери господарювання і виконуючі координацію їх діяльності.

ТНК постійно розширюють свою іноземну присутність, закономірно переходячи від експорту товарів та послуг до організації їх виробництва за кордоном. ТНК виконують зовнішню експансію головним чином шляхом розміщення прямих іноземних інвестицій. Вони також представляють грошові позики та заключають не інвестиційні договори по управлінню.

Перший шлях додає найбільшу стійкість ТНК. Прямі вклади передбачають збереження контролю над капіталом в руках іноземного інвестора – ТНК. Материнська компанія запроваджує акціонерні фірми за кордоном або купує контрольні пакети акцій вже існуючих закордонних фірм.

Крім того, ТНК виконують діяльність за кордоном через такий різновид закордонних філіалів, як відділення. Вони хоча і реєструються за кордоном, але не є самостійними компаніями з власним балансом і повністю (100 %) належать материнській фірмі, тобто ТНК.

Компанія може розширювати свою закордонну присутність, представивши позикові засоби іноземній фірмі. Цей путь менш ефективний, чим перший, а  економічні відносини, які виникли між суб’єктами  не дозволяють говорити про справжню ТНК.

Більшість ТНК в туризмі базуються в країнах так званої "Тріади": США - Західна Європа (Франція, Великобританія) - Японія, а з недавнього часу і в Сянгані (Гонконзі). Географія штаб-квартир ТНК підтверджує той факт, що інтернаціоналізація туристського бізнесу бере початок в країнах, що генерують туристські потоки і здійснюють закордонне інвестування [10].

Американський Forbes представив свій щорічний рейтинг найбільших світових компаній. Forbes враховує чотири показники - виторг, прибуток, активи і ринкову капіталізацію. Всі вони в рівній мірі впливають на становище компанії в списку.

Список цього року демонструє, наскільки динамічним є глобальний бізнес. 2000 компаній рейтингу представляють 62 країни. І хоча США (515 компаній) і Японія (210) домінують, як і в минулі роки, їх представництво зменшилося на 33 позиції. Найбільший прогрес показали Китай (113), Канада (62) і Індія (56). Своє представництво збільшили також Ірландія, Швеція і Південна Африка, а Оман і Ліван вперше потрапили до списку.

Сукупні показники 2000 найбільших компаній - $ 30 трлн виручки, $ 1,4 трлн прибутку. Вони управляють активами в $ 124 трлн і оцінюються ринком в $ 31 трлн дол. Всі показники зменшилися (в середньому) в порівнянні з торішнім рейтингом - окрім капіталізації, що виросла на 61% [8].

2.3 Географічна структура туристичної індустрії світу

В зарубіжній практиці згідно аналізу концентрації руху в масштабах світу використовується розподіл туристичних макрорегіонів, запропонований Всесвітньою туристичною організацією:  1. Європа;

2. Америка;

3. Східна Азія та регіон Тихого океану;

4. Африка; 

5. Південна Азія; 

6. Близький Схід [2].  Але такий розподіл дає дуже загальне уявлення про певне явище. Такі регіони, як Америка чи Африка, є територіями з дуже великою площею. Туристичний рух та пропозиція по території поширюється нерівномірно. Подібна ситуація і в меншому регіоні, яким є Європа.  У зв’язку з цим з’явилася необхідність виділення в рамках регіонів території меншої площі – субрегіонів. Початково їх виділяли тільки в трьох регіонах: Африці, Америці та Європі, пізніше – у Східній Азії. Субрегіонів не виділяють тільки у двох регіонах, т.т. в Південній Азії на Близькому Сході. Причиною цього є надто мала частка цих територій у світовому туристичному русі та відносно невелика їх площа[2].  У Європі виділяють 5 субрегіонів:  1. Західна Європа (Австрія, Бельгія, Франція, Голландія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Німеччина, Швейцарія).  2. Північна Європа (Данія, Фінляндія, британські острови каналу Ла-Манш, Ісландія, Норвегія, Свальбард (Шпицберген та ін., острови архіпелагу Норвегія), Швеція, Великобританія, о. Ман (Великобританія), Овечі острови (Данія).  3. Центрально-східна Європа (Болгарія, Чехія, Польща, Словаччина, Румунія, Угорщина, Білорусь, Естонія, Литва, Латвія, Молдова, Росія, Україна).  4. Південна Європа (Албанія, Андора, Гібралтар, Греція, Іспанія, Мальта, Португалія, Сан-Маріно, Югославія, Чорногорія, Словенія, Боснія і Герцеговина).  5. Східно-середземноморська Європа (Кіпр, Ізраїль, Туреччина).  В Європі виразно простежується вплив політичного критерію у виділенні субрегіонів. Це особливо помітно в Центрально-Східному та Східно-середземноморському субрегіонах.  Америка нараховує 4 субрегіони: Північний; Центральний;  Південний; Кариби.  Східна Азія і регіон Тихого океану формують такі 6 субрегіонів:  Північно-Східна Азія; Південно-Східна Азія; Австралія; Мікронезія (Океанія);  Меланезія (Океанія);  Полінезія (Океанія). 

В Африці виділяють 5субрегіонів: Східний;  Північний;  Середній;  Південний;  Західний.  Іншим важливим критерієм сегментації ринку, на який слід звернути увагу, є поділ світу за рівнем економічного розвитку.  Вирізняють три групи держав:  1. Розвинуті (перший світ);  2. Ті, що розвиваються (третій світ);  3. Інші (другий світ). У цю групу входять колишні соціалістичні країни разом з Китаєм, Монголією та В’єтнамом [2].  Серед туристичних таксономічних одиниць, які найчастіше вживаються у вітчизняній літературі, можна назвати такі: туристична територія, туристичний регіон, туристичний район, туристична місцевість.  Показником туристичних потоків є кількість прибуттів  та тривалість перебування. Під кількістю прибуттів (прибуваючих) розуміється число зареєстрованих туристів, що прибули в ту чи іншу країну (або вибули  з неї) за певний період часу за звичай календарний рік[12].  Найбільш розвинутими туристичними регіонами світу є Європа і Північна Америка. В цих регіонах містяться  центри формування туристичних потоків. На частку Європи та Північної Америки припадає 4/5 усіх надходжень від іноземного туризму і 2/3 платежів.  Динаміка міжнародного туризму по регіонах світу показує, що при збільшенні туристичних потоків в Європі та Америці, швидше за останні роки розвиваються молоді туристичні регіони: Азіатсько-Тихоокеанський, Близько-Східний та Африканський. Але ці регіони менш стійкі до впливів (часто негативних) політичних та економічних факторів. За останні десятиріччя найбільш динамічним був Азіатсько-Тихоокеанський регіон, в якому темпи приросту числа прибуттів у 9 разів випереджали середньосвітові.   Африканський континент та Близький Схід, відвідуваність яких збільшується швидко, при низьких абсолютних значеннях показника прибуттів чинять слабкий вплив на світову динаміку туризму.  У ХХІ столітті територіальна структура міжнародного туризму буде продовжувати змінюватись при збереженні колишніх тенденцій розвитку. За прогнозами ВТО на 2020 р. Європа утримає домінуючі (хоча послаблені) позиції (717 млн. прибуттів). Азіатсько-Тихоокеанський регіон вийде на друге місце (438 млн. прибуттів). Америка переміститься на ступінь нижче і буде замикати трійку лідерів (284 млн. прибуттів).  Для оцінки інтенсивності туристичних обмінів кількість прибуттів розраховується на 100 чоловік населення, т. т. у вигляді відносної величини.  За даними ВТО, на 100 чоловік в середньому припадає 10 поїздок. По окремих регіонах значення цього показника значно відрізняється від середньосвітового. Так, в Центральній Африці, Південній Азії (1995 р.) реєструвалось 0,5 прибуттів на 100 чоловік, а в Карибському басейні та Океанії не менше 40. Найвища активність відмічається в Європі. У всіх субрегіонах Європи кількість прибуттів з розрахунку на 100 чоловік більше середньосвітового рівня. Для прибуттів максимальне значення показник приймає в Південній та Західній Європі – більше 60 прибуттів на 100 чоловік, для поїздок за кордон в Північній та Західній Європі – більше 70 виїздів на 100 чоловік [12].  У розрізі туристичних потоків світу простежуються певні закономірності. Головні туристичні потоки направляються, як правило, з розвинутих країн світу. Це пояснюється відносно високим середнім життєвим рівнем населення в цих країнах, густою сіткою транспортних комунікацій, високою насиченістю транспортними засобами, прагненням населення провести відпустки вдалині від промислових центрів. Помітна тенденція інтенсифікації туристичних потоків між країнами з подібними мовами. У Великобританії, наприклад, 60% доходів від туризму становлять надходження від гостей з англомовних країн. Така тенденція, хоч і меншою мірою, притаманна туристичним контактам Франції і Бельгії, Австрії та Німеччини.  У міжконтинентальних туристичних зв’язках переважають потоки туристів між Північною Америкою та Європою. В Європі і Північній Америці внутріконтинентальні туристичні потоки переважають над міжконтинентальними. Для Європи та Північної Америки характерною є сезонна концентрація туристів у трьох приморських зонах – Середземноморській, Чорноморській і Карибській. Пересування жителів північних країн на відпочинок у південні причорноморські райони обумовлює меридіональний характер туристичних потоків у Європі, меншою мірою – в Північній Америці.  Витрати відвідувача країни визначаються вартістю товарів та послуг, що були отримані для задоволення потреб (від послуг по переміщенню, розміщенню та харчуванню до туристичних товарів та сувенірів). Виїзний туристський потік відноситься до категорії міжнародних туристських витрат, а в’їзний – до поступлень від міжнародного туризму.  Доля країн Центральної та Східної Європи у загальному об’ємі міжнародних туристських витрат поки що невелика.  Субрегіон Австралія і Нова Зеландія займає незначні позиції на світовому туристичному ринку, але за показником витрат на одну поїздку за кордон Австралія – лідер (пояснюється віддаленістю субрегіону від основних центрів туризму).  Поступлення від міжнародного туризму концентруються в групі розвинених країн Північної Америки (США, Канада) та Західної Європи (Франція, Великобританія, Німеччина), середземноморських країн (Італія, Іспанія) та альпійських (Австрія, Швейцарія) країнах. Список найдоходніших туристських країн очолюють США. Друге місце – Франція, далі Італія, Іспанія. На 7 місці – Китай [Рисунок В.1].