4.Процедура санації

Санація є системою заходів, що здійснюються під час провадження по справі про банкрутство з метою попередження визнання боржника банкрутом та його ліквідації, яка спрямована на оздоровлення фінансово-господарського положення боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів та капіталу і (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника (ст. 1 Закону).

Закон вміщує дві основні процедури, які за своєю сутністю відновлюють механізм платоспроможності. Це санація та мирова угода. Самою основною формою фінансового оздоровлення боржника є санація. Вона можлива тоді, коли у боржника є реальна можливість відновити свою платоспроможність.

Тривалість процедури санації складає дванадцять місяців і може бути подовжена не більш ніж на шість місяців. Для містоутворюючих, особливо небезпечних підприємств Закон допускає подовження строку санації на 10 років при наявності клопотання органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади, які зобов'язалися за зобов'язаннями боржника (ст. 42, 43 Закону).

Санація вводиться господарським судом за клопотанням комітету кредиторів і йде за процедурою розпорядження. Виключення складає процедура санації боржника його керівником (ст. 53 Закону). В цьому випадку процедури санації та розпорядження співпадають і виникають одночасно після порушення справи про банкрутство або коли кредитори вирішили застосувати положення вказаної статті в рамках звичайної справи (ст. 53 п.11 Закону).

З моменту введення процедури санації арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника з розпорядження його майном можуть бути накладені виключно в межах процедури санації. Це означає, що ні податкова інспекція, ні державна виконавча служба, ні інші юрисдикційні органи не вправі обмежити майнові дії боржника. Тільки арбітражний керуючий по справі про банкрутство має такі повноваження.

Іншим важливим елементом фінансового оздоровлення є додатковий мораторій по сплаті неустойки та збитків, що виникли в процедурі розпорядження майном. Сутність його полягає в тому, що після закінчення або дострокового припинення процедури санації неустойка (штраф, пеня), а також суми завданих збитків, які боржник зобов'язаний сплатити кредиторам за грошовими зобов'язаннями по сплаті податків та зборів (обов'язкових платежів), можуть бути заявлені до сплати в розмірах, які були на день прийняття рішення про санацію, з урахуванням положень мирової угоди у відношенні відстрочки і (або) розстрочки, прощення боргів [22].

Важливою (ключовою) процесуальною фігурою в процедурі санації є керуючий санацією. Він призначається господарським судом одночасно з введенням процедури санації. Кандидатуру керуючого санацією пропонує господарському суду комітет кредиторів. Комітет кредиторів попередньо схвалює кандидатуру, запропоновану будь-яким з кредиторів, представником органу уповноваженого керувати майном боржника.

В процедурі санації важливо вирішити три задачі. По-перше, необхідно обрати засоби відновлення платоспроможності боржника. По-друге - підготувати умови для реалізації таких засобів. І по-третє - виконати всі поставлені задачі і сплатити (погасити) заборгованість перед кредиторами. Відповідно до цього і побудована вся процедура санації. Вона представляє два великих етапи: а) позапланова санація — комплекс заходів, спрямованих на усунення негативних правових наслідків, скоєних боржником, які призвели до банкрутства, а також підтримка в нормальному господарському режимі виробничо-господарської діяльності підприємства боржника; б) планова санація — реалізація планових засобів відновлення платоспроможності боржника та погашення заборгованості перед кредиторами [22].

Повноваження керуючого санацією умовно можна розділити на дві великі групи відповідно етапам процедури санації.

К першій групі повноважень слід віднести дії по відмові від угод і по визнанню їх недійсними. Якщо договори не виконані повністю або частково і є невигідними для боржника, то керуючий санацією може в трьохмісячний строк з дня введення процедури санації відмовитися від них. Закон встановлює вичерпний перелік таких підстав: а) виконання договору завдає збитки боржнику у порівнянні з аналогічними, які укладаються на таких самих умовах. Це може бути реалізація продукції за заниженими (по собівартості або нижче) цінами або на бартерній основі; б) договір є довгостроковим (більш 1 року) або розрахований на отримання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом більшим, ніж строки санації боржника. В процедурі санації всі попередні договори повинні бути пов'язані зі строком санації; в) виконання договору створює умови, які перешкоджають відновленню платоспроможності боржника. Це можуть бути договори на реалізацію продукції через посередницькі організації, вступ до різного роду об'єднань, договори оренди і т.п.[22].

Що стосується визнання угод недійсними, то керуючий санацією вправі ініціювати в господарському суді в межах процедури банкрутства їх розгляд. Закон встановив спеціальні підстави для визнання угод недійсними: а) угода вчинена боржником з заінтересованими особами, в результаті якої кредиторам завдані або можуть бути завдані збитки. Це можуть бути угоди на реалізацію об'єктів нерухомості, цілісних майнових комплексів або установчі договори і т.п.; б) угода, що укладена боржником з окремим кредитором або іншою особою протягом шісти місяців до прийняття рішення про санацію, надає перевагу одному кредитору перед іншими або пов'язана з виплатою (видачею) частки (паю) в майні боржника, у зв'язку з його виходом зі складу учасників боржника. Правовим наслідком таких угод є двостороння реституція. І контрагент за спірною угодою становиться поточним кредитором.

До першої групи повноважень керуючого санацією слід ще віднести: а) прийняття в господарське відання майна боржника і організація проведення його інвентаризації; б) організація ведення бухгалтерського та статистичного обліку і фінансової звітності; в) розгляд вимог кредиторів по зобов'язанням боржника, які виникли в процедурі розпорядження майном боржника та санації.

До другої групи повноважень слід віднести самостійне розпорядження майном; розробку та подачу на затвердження комітету кредиторів плану проведення санації боржника; відкриття спеціального рахунку для проведення санації та розрахунків з кредиторами; укладання цивільно-правових договорів [22].

Все вищезазначене свідчить про те, що фігура арбітражного керуючого є ключовою на всіх стадіях процесу банкрутства.

На жаль, в Законі недостатньо детально описано порядок призначення арбітражних керуючих та відсторонення їх від виконання обов'язків. У зв'язку з цим при прийнятті рішення по тому або іншому питанню суди повинні, в основному, керуватися не правовими актами, як це передбачено статтею 4 ГПК України, а власним переконанням, що може призвести до хвилі суперечок, пов'язаних з переглядом судових рішень.

Така ситуація стала можливою внаслідок використання в Законі нечітких формулювань, якими оперують не на користь інтересам справи деякі кредитори.

Можна сказати, що передбачені всі можливі заходи для захисту інтересів кредиторів. На жаль, контрзаходи для попередження дії недобросовісних кредиторів в Законі відсутні.

Процедура санації боржника реалізується шляхом плану санації. План санації представляє собою комплексну програму фінансового оздоровлення боржника і застосування спеціальних заходів з відновлення платоспроможності боржника і строк їх реалізації.

В плані санації в обов'язковому порядку повинні бути передбачені умови участі інвесторів (при їх наявності) в повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, в тому числі шляхом переводу боргу (частини боргу) на інвестора, строк та черговість виплати інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих, згідно плану санації, обов'язків [20].

В плані санації повинен передбачатися строк відновлення платоспроможності. Якщо план санації не вміщує всіх перелічених суттєвих умов, то він не може бути затверджений судом.

Заходами відновлення платоспроможності можуть бути: реструктуризація підприємства; перепрофілювання виробництва; закриття нерентабельних виробництв; ліквідація дебіторської заборгованості; продаж частини майна боржника; виконання зобов'язань боржника власником або інвестором; продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу та інші засоби.