1.2. Художній стиль в літературі

Художня мова, мова художньої літератури — функціональний різновид літературної мови. Виявляючи особливий спосіб мислення, художній стиль відтворює дійсність через конкретні чуттєві образи. Мовна картина світу письменника виконує естет. функцію, що передбачає зв’язок між тим, хто створює художній світ, і тим, хто його сприймає. До екстралінгвістичних чинників художнього стилю належать естетичні, соціальні, психічні та ін. засади мовно-художньої творчості. [14, c. 23].

Художній стиль — це особливий спосіб мислення, створення мовної картини світу.

Художній стиль обслуговує духовно-естетичну сферу життя народу. Мистецтво художнього слова полягає у розкритті потенціальних можливостей над. мови, які завдяки довершеності мовного матеріалу, його незвичності, оригінальності, худож. доцільності досягають ефективного емоціонально-естетичні впливу на читача, розвивають його мовний смак. Художній стиль, об’єднуючи мовні жанри худож. л-ри (поезію, прозу, драму), а також усі індивід.-авторські Xудожній стиль, становить певне узагальнення щодо прийомів і засобів створення художньої образності. Образна мова вирізняє твори художньої літератури з-поміж ін. текстів. Вона не обмежується традиц. тропами й фігурами мови, а наповнює естет. змістом безóбразні мовні елементи, перетворює їх у систему художньо-мовного бачення світу. У вірші «Садок вишневий коло хати» Т. Шевченка довершеність і цілісність X. с. досягається особливою функцією загальновживаної лексики укр. мови, створенням асоціативного ліричні поля, у якому слова з нейтральною загальномовною семантикою інтимізуються, набувають емоційно-експресивного змісту. Xудожній стиль має свої норми, що змінюються, модифікуються залежно від літературних традицій, течій, напрямів, художніх шкіл та індивідуальності стилю. Мовновиражальні прийоми, засоби змалювання, напряму, портрета, пейзажу в творах І. Нечуя-Левицького відрізняються від портретної характеристики персонажа чи описів природи в сучасній художній літературі, зокрема в творах Вал. Шевчука, Є. Гуцала (тобто існує мовно-художню образність, типова для певної доби). [20, c. 89].

Вбираючи у себе компоненти всіх інших функцій стилів, Xудожній стиль трансформує, переосмислює їх; він не обмежений також у використанні одиниць мови, що належать до різних часових зрізів, до соціальних та тер. видозмін нац. мови. Щодо відкритості стиліст. системи мова художньої літератури найближче стоїть до розм. стилю, вона активно послуговується мовою фольклору. В історії української літературної мови X. с. посідає особливе місце. З художньої творчості І. Котляревського започатковувалася нова українська літературна мова. Xудожній стиль тривалий час залишався єдиним повнокровним стилем у писемно-літературній практиці, оскільки інші стилі через обмежені державою суспільні функції української мови не мали природнього розвитку. У Xудожньому стилі витворюються зразки норм літературної мови, відбувається модифікація, оновлення експресивних засобів, передається національний колорит емоційного відображення дійсності. Xудожній стиль послуговується позанормативними, некодифікованими мовними засобами: архаїзмами, історизмами, діалектизмами, неологізмами (загальномовними та авторськими), некодифікованими розмовними висловами, якщо вони відповідають вимогам естет. міри, стиліст. доцільності. Вивчається художній стиль у таких аспектах: стиль індивідуальний, стиль окремого художнього твору або жанру, функціональний стиль. З кожним пов’язані особливі підходи, спец. методи дослідження. У плані історії української літератури мови ґрунтовне значення мають мови письменників словники та словопокажчики до їхніх творів (Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ’яненка, І. Котляревського, В. Стефаника, І. Франка). Серед літератури з питань вивчення мови класиків української літератури вирізняється структурно-рівневий підхід до аналізу художнього стилю.

Художні стилі засвідчують виникнення і розвиток поет. словника укр. мови (див. Поетична мова), народження символ. значення лексем, формування усталених асоціативних зв’язків слів. Естет. функції семантично багатовимірного художнього слова розкриваються на тлі його текстових і позатекстових, мовокраїнозн. конотацій. X. с., як мова образна, багата на тропи, фігури мови, протиставляється нехудожнім стилям, а серед останніх найвиразніше — офіційно-діловому стилеві. За характером емоційно експресивних засобів художній стиль об’єднується з публіцистичним стилем, а також із розмовною мовою. [20, c. 133].

Деякі письменники у своєму індивідуальному стилі орієнтуються на максимальне відтворення, стилізацію розмовних діалогів. У зв’язку з явищами інтелектуалізації літературної мови відбувається активний процес входження елементів наукового стилю (термінологію лексики) в художній текст.

Кожний із жанрових різновидів художнього стилю володіє особливими прийомами актуалізації стиліст. значення мовних одиниць у художніх текстах. Орієнтація мовних структур на форму донесення художнього змісту до читача, на створення різних стилістичних колоритів зумовлює появу стильових різновидів у жанрах поезії, прози, драматургії, напр., різновиди пейзажної, інтимної лірики, романтичної прози та ін.

Дослідження з художньої стилістики обов’язково передбачає виявлення традиційних та індивідуально-авторської образності, що міститься у лексично-семантичному сполучуваності, текстових зв’язках мовних елементів. Xудожній стиль української літературної мови привертає увагу дослідників як індивід. реалізація мистецтва слова, ориг. використання книжних та розм. джерел стиліст. урізноманітнення мови, виразових засобів усіх наявних функцій стилів. [21, c. 123].