Українська академічна філософія

На початку XIX ст. в Україні тривав процес розкладу феодально-кріпосницьких відносин, посилювалася капіталізація економіки, завершувалось формування української нації. З одного боку, нові явища в суспільно-політичному житті, розвиток зв'язків з іншими країнами, народами сприяли поширенню в Україні досягнень західноєвропейської науки й культури, зокрема, філософії. З іншого боку, дальший розвиток капіталізму вів до посилення експлуатації та пригноблення народних мас.

В Україні значного поширення набули просвітницько-матеріалістичні, антимонархічні ідеї учасників Південного товариства декабристів, що виникло на початку 20-х років XIX ст. в Тульчині Подільської губернії під керівництвом Павла Пестеля, Сергія Муравйова-Апостола, Михайла Бєстужева-Рюміна та ін. У 1823 році у Новограді-Волинському створено товариство об'єднаних слов'ян, на чолі якого стояли брати Павло і Андрій Борисови, а також Юрій Люблянський. Програма товариства ставила метою створення федерації слов'янських республік. У середині 40-х років XIX ст. організується в Києві таємне Кирило-Мефодіївське товариство. Основною метою товариства вважалось визволення України від соціального та національного гніту, об'єднання усіх слов'янських народів на основі християнської віри. Світогляду кирило-мефодіївців характерні риси релігійно-схоластичних настроїв. Щастя України, вважали кирило-мефодіївці, можливо лише при здійсненні заповідей Христа Спасителя, а історія — це накреслений Богом для людей шлях до рятування. Релігійними ідеями сповнені їх основні праці. Видатну роль у Кирило-Мефодіївському товаристві відігравав Микола Костомаров, який підготував програмний документ братства «Книгу буття українського народу».

Ще один видатний діяч Кирило-Мефодіївського товариства — Пантелеймон Олександрович Куліш, який на основі теорії «філософії серця» Григорія Сковороди розвивав свій «українсько-центристський» світогляд. Для Пантелеймона Куліша «серце», «внутрішня людина» зв'язані з Україною, з рідним краєм, з Батьківщиною. Забути про це можливо лише, якщо зовнішнє в людині відкинути як вороже і непотрібне. Більш того, у Пантелеймона Куліша усі люди на світі поділяються на дві групи в залежності від свого ставлення до України. Пантелеймон Куліш — послідовний захисник самобутньої української культури і мови. Основна ідея — боротьба за чистоту мови — первісність української мови, мови «староруської», закликав українців звати «старорусами»

Гносеологія

Гносеологія - розділ філософії, в якому вивчаються проблеми природи пізнання і його можливостей, відношення знання до реальності, досліджуються загальні передумови пізнання, виявляються умови його достовірності та істинності. Як філософська дисципліна аналізує не індивідуальні механізми, які діють в психіці, що дозволяють тому або іншому суб'єктові дійти певного пізнавального результату, а загальні підстави, які дають можливість розглядати цей результат як знання, що виражає реальний, дійсний стан речей. Два основні напрями в теорії пізнання —матеріалізм та ідеалізм.

Декарт критикує існуюче пізнання. Він сумнівається у всьому, що до того часу вважалося беззастережним знанням. Він вважає, що ні дані відчуття, ні мислення не дають такого знання. Ілюзії почуттів роблять ненадійними показники відчуттів, помилки суджень ставлять під сумнів висновки розуму. Тому необхідно починати із загального, радикального сумніву. Проте, яким би всеохопним він не був, є в діяльності пізнання дещо, що не підлягає жодному сумніву. Декарт не скептик і не агностик, його сумнів лише попередній прийом, метод встановлення достовірної істини. Достовірним є те, що сумнів існує. Сумнів — акт мислення, я мислю, значить я існую . Це знамените положення — основа, на якій може будуватися все достовірне знання.

Пізнання у Артура Шопенгауера розвивається у двох формах: безпосереднє (інтуїтивне) пізнання або відсторонене (рефлективне) пізнання (пізнання розуму). Основним видом пізнання Шопенгауер вважає інтуїтивне: в кінцевому результаті весь світ рефлексії базується, на його думку, на інтуїції. Шопенгауер стверджує, що наука не стільки діяльність пізнання, скільки діяльність, спрямована на служіння волі. Ціль науки в задоволенні практичних інтересів, які у своїй суті завжди інтереси волі, сліпого хотіння. Досконалим пізнанням може бути тільки споглядання, вільне від всякого відношення до практики і до інтересів волі. Таке споглядання розглядає речі не в якомусь відношенні, а як зміст, який тільки проявляється у відносності, але сам їй не підкоряється.

Споглядальне пізнання, на думку Шопенгаура, недоступне науці, так як вона завжди звертаєтья до інтелекту, який глибоко занурений в інтереси волі. Проте таке пізнання цілком доступне різноманітним видам мистецтва.

Бекон запропонував оригінальну метафору щодо основних методів пізнання:

• «шлях павука» (здобуття істини із «власної свідомості»);

• «шлях мурахи» (безсистемне збирання фактичних даних);

• «шлях бджоли» (поєднання здібностей досвіду — збирання нектару і роботи розуму — перетворення його на мед (знання)).

Сучасна наукова гносеологія грунтується на таких основоположеннях:

• Принцип об'єктивності

• Принцип пізнаванності

• Принцип активного творчого відображення

• Принцип діалектики

• Принцип практики

• Принцип історизму

• Принцип конкретності істини