Філософія часів срср

У розвитку української філософії за радянських часів можна виокремити такі періоди: 

• 20-ті роки;

• період сталінізму (30—50-ті роки);

• кінець 50-х — 80-ті роки;

• період перебудови.

Особливо жорстоких репресій зазнали інакодумці в Україні упродовж 60-х — першої половини 80-х років XX ст.

Процес десталінізації, пов'язаний з критикою культу особи Сталіна, започаткований М. Хрущовим, дав українській інтелігенції надію на можливість національно-культурного відродження. Наступ на прояви вільнодумства розпочав М. Хрущов своїми «зустрічами» з інтелігенцією у Москві 17 грудня 1962 року і 8 березня 1963 року. Ідеологічні звинувачення були спрямовані проти діячів мистецтва, передусім проти письменників, літературних критиків. Усунення з посади М. Хрущова і заміна його у 1964 р. Л. Брежнєвим були результатом намагань партійної бюрократії зупинити процес демократизації обмеженими репресіями.

Провідними українськими філософами цього періоду XX ст. були Дмитро Чижевський і Микола Шлемкевич.

Завдяки глибоким філософським знанням Чижевського, він зробив філософським своє літературознавство. Важливу роль у формуванні ідей, які стосувалися філософії мовознавства і літературознавства, відіграла його участь у діяльності Празького лінгвістичного гуртка. Основний внесок у філософію Чижевський здійснив не як теоретик, який прагне систематично викласти свої погляди, а передусім як історик філософії.

Провідною ідеєю філософії Миколи Шлемкевича було шукання правди. Переконаний ідеаліст, прагнув до здійснення ідеалів Шевченка і Франка про добро, правду і красу, за нову українську людину, озброєну ідеєю національної свідомості й соборності, шукав нових доріг для українського суспільства, для його морального зміцнення і державного оформлення. Як філософ, досліджував проблеми типології, зокрема, психоетнічного портрету сучасного українця.

Після розпаду СРСР, перетворення масової свідомості і психіки, відбулись не відразу. Від початку 90-х років основні зусилля філософів були спрямовані передусім на долання успадкованої ізоляції української філософії від західної, світової філософій. Це долання ізоляції представлене двома взаємопов'язаними напрямами діяльності — перекладами філософських творів українською мовою і дослідженнями історії західної та світової філософій. Багато творів з ідеологічних мотивів були недоступні для українців. Не лише публікування, а й зберігання у приватних бібліотеках текстів, оцінених як «ідеологічно ворожі», кваліфікували як злочинні дії. Недоступними були майже всі гуманітарні і філософські тексти, створені українцями в еміграції. Навіть у багатотомних публікаціях 60—80-х років XX ст. (І. Франка, Лесі Українкитощо) не були представлені окремі тексти або ж із опублікованих текстів були вилучені окремі частини.

Наприкінці XX та початку XXI ст. людство опинилося на порозі великих змін. Небачені можливості інформаційних технологій, нових способів комунікацій, прискорену інтеграцію світу, його різноманітність і багатополярність. Кардинальним соціальним змінам, передує напружений філософський пошук, спрямований на виявлення глибинного сенсу людського буття і його цінностей.