- •1.Державна мова - мова професійного спілкування.
- •2.Мовне законодавство та мовна політика в Україні. Державна мова в Україні.
- •3.Комунікативне
- •5.Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови.
- •7.Комунікативні ознаки культури мови. Типологія мовних норм.
- •8.Словники у професійному мовленні. Типи словників.
- •9.Соціопсихолінгвістичний аспект культури мови.
- •10.Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет. Стандартні етикетні ситуації.
- •11. Парадигма мовних формул. Вибір мовних одиниць у мовленні.
- •12.Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів.
- •13. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів.
- •14.Текст як форма реалізації професійної діяльності.
- •15.Сутність спілкування. Спілкування і комунікація. Функції спілкування.
- •16.Види, типи і форми професійного спілкування. Основні закони спілкування.
- •17.Невербальні компоненти спілкування. Слухання і його роль у комунікації.
- •18.Тендерні аспекти спілкування. Стратегії мовленнєвого спілкування.
- •19.Поняття ділового спілкування.Стилі та моделі ділового спілкування.
- •20.Поняття комунікації, типи комунікацій, перешкоди та бар'єри комунікації.
- •21.Поняття про ораторську (риторичну) компетенцію.
- •22.Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання. Види публічного мовлення.
- •23.Мистецтво аргументації. Мовні засоби переконування.
- •24.Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу. Техніка і тактика аргументування. Психологічні прийоми впливу на партнера.
- •25.Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій. Мовленнєві, стилістичні, композиційні і комунікативні принципи презентації.
- •27.Етикет телефонної розмови.
- •30.Дискусія. «Мозковий штурм» як евристична форма, що активізує креативний потенціал співрозмовників під час колективного обговорення проблеми. Технології проведення «мозкового штурму».
- •32.Національний стандарт України. Склад реквізитів документів.
- •33.Вимоги до змісту та розташування реквізитів. Вимоги до бланків документів.
- •34.Оформлювання сторінки. Вимоги до тексту документа.
- •36.Довідково-інформаційні документи.
- •37.Етикет службового листування.
- •38.Наукова комунікація як складова фахової діяльності.
- •39.Українська термінологія в професійному спілкуванні.
- •40.Історія і сучасні проблеми української термінології.
- •42. Термінологія обраного фаху.
- •43.Кодифікація і стандартизація термінів.
- •44.Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Жанри наукових досліджень.
- •46.План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.
- •47. Анотування і реферування наукових текстів.
- •Законодавчі та нормативні документи
- •49Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату.
- •Становлення і розвиток наукового стилю української мови
- •50.Стаття як самостійнийнауковийтвір. Вимоги до науковоїстатті.
- •51.Основнівимоги до виконання та оформлюваннякурсової, бакалаврськоїробіт. Рецензія, відгук.
- •52.Науковийетикет.
5.Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови.
Державна мова - «це закріплена традицією або законодавствоммова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління таділоводства, громадських органах та організаціях, на підприємствах,у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики».Нагрунті української національної мови формується і розвивається українська літературна мова.
Літературна мова - це унормована, регламентована, відшліфованаформа існування загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадськіустанови, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей.Вона вважається найвищою формою існування мови. Літературна мовахарактеризується такими ознаками:
^ унормованістю;
^ уніфікованістю (стандартністю);
^ надціалектністю;
^ поліфункціональністю;
^ стилістичною диференціацією (розвиненою системою стилів).
Найістотнішою ознакою літературної мови є її унормованість,
тобто наявність усталених мовних норм, — найбільш поширених, уніфікованих зразків репрезентації мовної системи.
6.Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора.
Мовна культура шліфується і вдосконалюєтьсяу процесі спілкування, зокрема під час виконання професійних обов'язків.Вона виявляється у володінні професійною мовою, вмінні висловлюватисяправильно, точно, логічно, майстерно послуговуватися комунікативно виправданими мовними засобами залежно від мети і ситуації спілкування.Усі ці критерії регламентує мовознавча наука - культура мови.До якої би сфери не відносилося поняття «культура мови», вонозавжди репрезентує гри основні аспекти: ортологічний, комунікативний і етичний.Отже, культура мови - це галузь мовознавства, що кодифікує норми, стандарти репрезентації мовної системи. Вона не лише утверджуєнорми літературної мови, а й пропагує їх, забезпечуючи стабільністьі рівновагу мови.Правильність мовлення - це базова вимога культури мови, їїоснова.
7.Комунікативні ознаки культури мови. Типологія мовних норм.
Головними комунікативними ознаками (критеріями) культури мовленняє: правильність, змістовність, логічність, багатство, точність, виразність, доречність і доцільність.
Правильність — визначальна ознака культури мовлення, яка полягає у відповідності його літературним нормам, що діють у мовнійсистемі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним,синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним, словотвірним).Змістовністьпередбачає глибоке усвідомлення теми й головноїдумки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацієюз цієї теми, різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого.Змістовність тісно пов'язана з такою ознакою, як лаконічність, якурепрезентує крилатий вислів: «Говоріть так, щоб словам було тісно,а думкам просторо».
8.Словники у професійному мовленні. Типи словників.
предметом лексикографії є збирання слів тієї чи іншої мови,систематизація їх, опис словникового матеріалу.Залежно від призначення словники переділяються на два типи:енциклопедичні й лінгвістичні.Енциклопедичні словники подають стислу характеристику предметів, явищ, історичних подій, видатних політичних діячів, провіднихвчених, діячів культури, різних понять, що позначаються тими чи іншими словами. Вони вносять до реєстру здебільшого тільки іменники таіменникові словосполучення, не дають власне мовних ознак реєстрових слів, широко наводять власні назви. З-поміж енциклопедичних словників виділяють загальні, що розраховані на подання найширшоїінформації, і спеціальні (галузеві) енциклопедії (медична, сільськогосподарська, педагогіка кібернетики тощо). Прикладами загальнихенциклопедій є найбільша за обсягом сімнадцятитомна УкраїнськаРадянська Енциклопедія (УРЕ), видана протягом 1959-1965 рр. Другедванадцятитомне видання згаданої енциклопедії вийшло українськоюі російською мовами у 1974-1985 рр. Таким є Український РадянськийЕнциклопедичний словник у трьох томах, що виходив двома виданнями - у 1966-1968 рр. та 1985-1987 рр.Важливу роль виконують галузеві (спеціальні) енциклопедичнісловники, що систематизують знання певної галузі науки, техніки. голошування тощо.Лінгвістичні словники можуть бути одномовними, двомовними, багатомовними.Двомовні чи багатомовні - це перекладні словники.Етимологічні словники тлумачать походження слів, їхні найдавніші корені, зміни в їх будові, а також розвиток значень слів.Орфографічні словники подають нормативне написання слів іїх граматичних форм відповідно до чинного правопису.Орфоепічні словники фіксують основні норми літературної вимови.Словники іншомовних слів подають пояснення слів, запозиченихз інших мов.Історичні словники - це словники, в яких пояснюються слова,зафіксовані писемними пам'ятками.Фразеологічні словникиподають стійкі сполучення слів. Вони можуть бути перекладні (двомовні) й тлумачні (одномовні).Термінологічні словники- різновид лінгвістичних словників, щоподають значення термінів певної галузі знань.