2.4. Мелетій Смотрицький у полікультурному контексті

І біографія, і творчість М. Смотрицького не дають змоги вписати його в контекст виключно однієї етнічної культури. Немає сумніву, що за походженням він був українцем. На корись цього свідчить місце його народження, православність батьків, усвідомлення себе як «русського», тобто як українця. З Україною були пов’язані його молоді роки, а також останні роки життя. Це дає право українцям претендувати на спадок М. Смотрицького. Проте в зрілі роки, коли письменник досягнув вершин в своїй творчості, він жив у Білорусії. З Білорусією була пов’язана його діяльність як ієрарха православної церкви сані архієпископа полоцького. Це дає підстави білорусам вважати його своїм культурним та громадським діячем. І все ж претензії на спадщину М. Смотрицького мають не лише українці та білоруси. Є намагання осмислювати його творчість у контексті культури польської. І справа не лише в тому, що полемічні твори М. Смотрицький писав і публікував польською мовою. Ці твори засвідчують його західну культурну орієнтацію, що можна і, певно, варто розглядати як вияв польськості. М. Смотрицького не проти «привласнити» й росіяни, хоча до російської культури він мав опосередковане відношення. Але його «Граматика» вплинула на розвиток російського мовознавства і навіть на становлення російської літературної мови. Тому національна гордість великоросів не дозволяє їм відкинути таку фігуру, незважаючи на всі несимпатичні для них моменти в біографії Мелетія. Зовсім не обов’язково обмежувати діяльність і творчість М. Смотрицького межами якоїсь однієї культури. Набагато важливіше осмислити цю постать з одного боку, як «продукт» синтезу різних культур, а, з другого – прослідкувати імпульси його творчості в українській, білоруській, польській, російський та культурах інших народів. І в такий спосіб виділити етно-культурні аспекти творчості М. Смотрицького. Говорячи про це, ми постаєм перед проблемою єдиного українського – білоруського культурного поля в кінці XVI – на початку XVII ст. Варто враховувати, що ще в період Київської Русі сформувалась відносно єдина культура, що часто іменується давньоруською. Звичайно, ця культура мала свої регіональні особливості. Однак її єдність забезпечувалася православною церквою, організованою в єдину Київську митрополію, єдиною культовою обрядовістю, церковнослов’янською мовою, однаковими канонами в літературі, архітектурі, образотворчому мистецтві тощо. Цю над культуру можна порівняти з «латинською» над культурою, що була поширена в католицьких країнах Європи. У межах «нової» Київської митрополії, яка охоплювала західній південно-західні землі, колишньої Київської Русі, ще довгий час зберігалася культурна єдність. Більшість з цих земель входила до складу Великого князівства Литовського та королівства Польського – держав, що з 1385 р. перебували спочатку в унії династичній, а потім з 1569 р. – в унії державній. До кінця XVI ст. ми не спостерігаємо якихось серйозних відмінностей в культурному плані між українськими та білоруськими землями. Можна знаходити якісь регіональні відмінності, але вони не дають підстав твердити про існування тут відмінних культур. І українці, і білоруси продовжували жити давньоруським культурним спадком, розвивали його, мали єдину церковну організацію, релігійний обряд, відносно єдину літературну мову, базовану на церковнослов’янській мовній основі, спільні архітектурні, малярські традиції, в решті-решт спільний етнонім «Русь». Перебуваючи в Білорусії, М. Смотрицький приходить до висновку, що необхідно примиритись з уніатами і що ніби унія допоможе Русі не лише досягнути суспільної єдності, алей й сприятиме вдосконаленню церковного життя, розвитку культури. Це вже є «білоруські» стереотипи. Вони знайшли відображення в «Апології…» й наступних творах М. Смотрицького уніатського періоду, які вже писалися в Україні. Тепер варто сказати кілька слів про вплив М. Смотрицького на білоруську й українську культури. Отож, виходячи з вищевикладеного, випливає, що на білоруську про уніатську культуру він передусім впливав як українець і православний традиціоналіст, а на культуру українську – як «білорус» та прихильник унії. І те, що уніати, принаймні в першій половині XVII ст. ревно оберігали східні звичаї й традиції, а в деяких питаннях виявлялися більшими традиціоналістами, ніж самі православні, є певна заслуга М. Смотрицького. Його «Тренос…», «Граматика», інші твори робили свою справу. Якщо для української та білоруської культур М. Смотрцький є фігурою першорядною, то для культур польської, російської, південно-слов’янських він фігура маргінальна. Правда, ця маргінальність різна. У контексті польської культури М. Смотрицький є фігурою не стільки «активною», оскільки «пасивною». Для нього ця культура мала цінність не стільки сама по собі, скільки, з одного боку, як трансформатор західних впливів, з другого – як посередник в умовах Речі Посполитої. Приблизно таку саму роль виконувала й виконує для українських культурних діячів культура російська, починаючи з кінця XVIII ст. І хоча більшість творів М. Смотрицького видана польською мовою все таки вони слабо вписуються в контекст польської культури, як і твори більшості тогочасних чи то православних, чи то уніатських полемістів. [4; с. 95-101] Зовсім інше становище М. Смотрицького в російській, а також південнослов’янських культурах. У них він сприймався лише в одному аспекті – як автор «Граматики», але виступає активною фігурою – діячем, що зумів адаптувати для тогочасних умов церковнослов’янську мову, важливий момент спільного загальнослов’янського спадкує Тим самим він вплинув на подальшій розвиток мов слов’янських народів. Говорячи про М. Смотрицького як про українського культурного діяча, ми часто концентруємо увагу на православно-традиціоналістських аспектах його творчості, забуваючи, що ці аспекти не вносили принципово нових моментів в розвиток української культури. Водночас уніатська діяльність М. Смотрицького таку новизну вносила. Саме уніат М. Смотрицький був предтечею церковних реформ П. Могили та його сподвижників. Тут можна виділити, принаймні, три принципово важливі моменти, які розвивав і пропагував письменник у свій уніатський період. По-перше, це намагання централізувати церковне життя, посилити роль ієрархії, звівши до мінімуму вплив автономних структур (типу братств). По-друге, це відмова від протестестанської окциденталізації й орієнтація на окцинденталізацію католицьку. По-третє, стимулювання церковної освіти, відкриття шкіл, підготовка й видання необхідної релігійної літератури – «Катехізису», «Житій святих і т. п. Все це послідовно реалізувалось П. Могилою й в решті-решт створило йому славу. Полікультурність творчості М. Смотрицького лише засвідчує його велич. І українцям, варто пишатися, що саме українська земля дала світові таку людину.

Висновки

Життєвий шлях М. Смотрицького – одного з найосвіченіших українських філологів кінця XVI – початку XVII ст. – складний і суперечливий. М. Смотрицький жив у час бурхливої антифеодальної й національно-визвольної боротьби українського й білоруського народів. Він у своїй «Граматиці» дає опис структури церковнослов’янської мови. Правда, це вже не є мова Кирили й Мефодія. Вона значною мірою адаптована до тогочасних «руських» умов. У лексиці М. Смотрицького зустрічаємо чимало українських, білоруських та польських слів.

Творчість М.Смотрицького, як і творчість багатьох інших українських і білоруських письменників кін. XVI – поч., XVII ст., належить водночас і українській, і білоруській літературам: походячи то з українських, то з білоруських земель, вони вчилися і вчителювали як в українських, так і в білоруських школах, жили і діяли як в українських, так і в білоруських культурних осередках містах і т.д.

І біографія, і творчість М. Смотрицького не дають змоги вписати його в контекст виключно однієї етнічної культури. Немає сумніву, що за походженням він був українцем. На корись цього свідчить місце його народження, православність батьків, усвідомлення себе як «русського», тобто як українця. З Україною були пов’язані його молоді роки, а також останні роки життя.