Дослідження соматичної сфери

При визначенні психічного дефекту слід ураховувати стан усього організму: серцево-судинної системи, органів дихання, травлення, залоз внутрішньої секре­ції, обміну, стану крові та ін. Аномальні діти, внаслі­док психічної тяжкості свого основного дефекту, можуть і не висловлювати соматичних скарг, незважаючи на наявність тілесного страждання.

Можна починати дослідження не з психічної, а з соматичної сфери. Загальний огляд соматичного ста­ну дає багато даних для висновку про стан інтелекту.

Щодо цього, то показовими є паркінсонізм, хвороба Дауна, Літтля (одна із форм ДЦП), мікседема, мікроцефалія, макроцефалія, олігофренія з рисами акромегалії (надмірний ріст окремих частин тіла), адипозогеніальна дистрофія, церебропаралітики, амовротики та ін. Вже зовнішній огляд істотно полегшує діагноз, прогноз і визначення всього комплексу лікувально-педагогічних заходів. Але робити висновок тільки з зовнішнього вигляду, звичайно, не можна. Велике значення має дослідження ваги, її зміни характерні для ряду аномалій психіки. Якщо, наприклад, підлі­ток, що страждає маніакально-депресивним психозом, втрачає апетит і худне, то глибокий олігофрен, навпа­ки, виявляє підвищений апетит, що доходить до нена­жерливості.

Спеціальні методи дослідження

Завданням спеціальних методів дослідження не є безпосереднє розпізнавання психічного дефекту. Їх ураховують лише сукупно з основним клінічним мето­дом, викладеним вище. До спеціальних методів нале­жать: 1) лабораторні дослідження вищої нервової діяльності; 2) дослідження спинно-мозкової рідини; 3) рентгенографія; 4) електроенцефалографія та ін. Вони потребують певного медико-технічного осна­щення.

Лабораторним дослідженням ви­щої нервової діяльності уточняють харак­тер порушень основних кіркових процесів, взаємоз­в'язків сигнальних систем, кори, підкірки і аналізато­рів. Воно включає в себе ряд таких окремих методів: рухову методику з мовним підкріпленням, секретор­но-рухову, плетизмо-графічну, охоронну з використан­ням рефлексу мигання, очно-серцеву, дихальну, орієн­тувально-зіничну, шкірно-гальванічну та ін. Суть ла­бораторного дослідження вищої нервової діяльності ґрунтується на виробленні штучних умовних ре­флексів.

Рухову моторику з мовним підкріпленням прово­дять за допомогою спеціального апарата, що складає­ться з екрана і віконця для подавання світлових по­дразнень, малюнків, написів і діапозитивів. На екрані є щілина для спостереження за досліджуваним, пульт керування для світлових і звукових подразників,

секундомір, що реєструє прихований період, і рефлек­тометр, який показує у відносних одиницях величину умовної реакції. Живиться апарат від електромережі. Апарат установлюють в ізольованій від шуму кімнаті або кабіні так, щоб із зовнішньої сторони екрана був досліджуваний, а з внутрішньої — експериментатор. Можна виробити умовну реакцію, перевірити її уза­гальнення на подразники, диференціювання, зовнішнє гальмування, негативну індукцію, умовне гальмо, роз­гальмування диференціювань тощо.

Плетизмо-графічна методика, яка полягає в за­стосуванні на різних ділянках шкіри холодових і теп­лових подразнень, може виявити деякі зміни в судин­них реакціях, що пояснюють суть окремих психопато­логічних феноменів. Важливим прийомом дослідження вищої нервової діяльності є методика асоціативно­го (мовного) експерименту.

Для дослідження спинно-мозкової рідини беруть за допомогою проколу тонкою гол­кою між III і IV поперековими хребцями 5—10 см³ рідини. У нормі вона безколірна, прозора, з слабко-лужною реакцією і питомою вагою 1002—1007. Форме­них елементів (клітин-лімфоцитів) міститься в 1 мл рідини від 1 до 5, білка — 0,2—0,3 %. При запальних процесах мозку і оболонок кількість формених еле­ментів в 1 мл доходить до 80—100 і більше, значно зростає і процентне співвідношення білка. Велике діагностичне значення має дослідження білкових ре­акцій, зокрема реакції Панді, Нонне — Апельта, Ланге, Вейхбродта, Вассермана та ін.

Рентгенографія допомагає виявити зміни в кістковій тканині черепа стороннє тіло, зміну гіпо­фіза, внутрішньо-черепний тиск, пухлину та ін. Для досконалішої діагностики рентгенографія поєднується з попереднім введенням у порожнину черепа повітря (пневмоенцелографія). Іноді введення повітря саме стає лікувальною дією, особливо в осіб, що стражда­ють залишковими явищами черепно-мозкової травми і менінгіту.

Електроенцефалографія, або записуван­ня електричної активності мозку, знаходить широке застосування. Реєстрація біострумів мозку прова­диться за допомогою спеціального апарата (електроенцефалографа), який дає змогу вловлювати й записувати біоструми одночасно з багатьох областей го­ловного мозку.

Коливання біострумів мозку проявляються двома хвилями: альфою і бетою. У нормі амплітуда коли­вань бета-хвиль у 2—7 раз менша, ніж альфа-хвиль. Останні найбільше виявлені в тім'яній і потиличній ділянках, бета — в передніх відділах головного моз­ку. Альфа-хвилі дають 8—33 коливань на секунду, а бета-хвилі—18—50. Патологічні зміни в мозку ве­дуть до нерегулярного коливання хвиль, тимчасового їх зникнення, спаду амплітуди коливань, до появи частого ритму або, навпаки, повільного.

Особливо цінні результати енцефалографії при діагностиці атипових форм епілепсії, станів після пе­ренесеної закритої черепно-мозкової травми. В олі­гофренів на енцефалограмі виявляються значні зміни електричної активності мозку: відсутність сталого альфа-ритму, порушення його форми, патологічні форми коливань дельта-ритму, різні пароксизмальні розряди та ін.