Zbirnyk_NMK_DSID_2014

Експертиза культурно історичнихцінностей

9. Які митці писали батальні та історичні картини і гравюри в епоху Бароко:

а) Никодим Зубрицький; б) майстер Самуїл; в) Мартін Альтамонте; г) Ян де Баан; д) В.Боровиковський; є) Шимон Богушович.

10.У яких художніх творах зустрічаються елементи пейзажу, побутового жанру, натюрморта:

11. Народна течія в живописі представлена картинами ………?

(вставити загальновідому назву).

12.Три етапи історичного розвитку цього сюжету (див. попереднє питання):

а) І етап (роки і що зображувалось)……………………………………..

б) ІІ етап…………………………………………………………………...

в) ІІІ етап ………………………………………………………………….

13. Де ми зустрічаємо портрети Б.Хмельницького:

а) Києво-Печерські кужбушки; б) гравюра В. Гондіуса; в) збірка замку в Підгірцях; г) гравюри Києво-Печерського Патерика; д) малюнки В. Григоровича-Барського; є) портрети в козацьких літописах Г. Грабянки, С. Величка; ж) акварелі Т. Калінського; з) ікона Покрова з Мотижина.

331

Експертиза культурно історичнихцінностей

17.Які художники і в Західній, і в Східній та Центральній Україні працювали вже на перетині бароко і класицизму:

а) Лука Долинський, б) Василь Береза, в) Шимон Богушович, г) Мартін Альтамонте, д) Остап Білявський, є) Ян де Баан; ж) Антон Лосенко; з)Гаврило Васько, і) В.Боровиковський, ї) Д.Левицький.

18.Які характерні риси мистецтва Бароко?

1.…………………………………………………………………………..

2.…………………………………………………………………………..

3.…………………………………………………………………………..

4.…………………………………………………………………………..

19.Яку церкву в Києві допомагав розписувати батьку Г. Левицькому та А. Антропову Д. Левицький:

а) Кирилівську; б) Софійський собор; в) Андріївську; г) Спаса на Берестові.

20.Які церкви розписував Л. Долинський:

333

Навчально методичний комплексспеціалізації.Розділ3

а) Успенську в Почаївській Лаврі; б) П’ятницьку у Львові; в) Св. Духа у Рогатині; г) св. Юра у Львові; д) Успенську у Львові.

21. Впізнати портрети:

1) Д. Долгорукий; 2) Дм. Ростовський; 3) натрунні портрети; 4) М. Потоцький; 5) Н. Розумовська; 6) Л. Свічка; 7) Б. Хмельницький; 8) Д. Єфремов; 9) подружжя Сулим; 10) В. Гамалія; 11) П. Руденко.

334

Експертиза культурно історичнихцінностей

3.9. Джерелознавство

Автор-укладач:

Шевченко О.Т., кандидат історичних наук, доцент кафедри джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова.

Потильчак О.В., доктор історичних наук, професор кафедри джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова.

Пояснювальна записка

Унавчальній програмі викладено курс «Джерелознавство», який займає винятково важливе місце та відіграє дедалі значнішу роль у професійній підготовці вчителя історії. Ця нормативна навчальна дисципліна вивчає писемні джерела з історії України, які систематизовані за тематико-хронологічним принципом, і має на меті сприяти оволодінню студентами знаннями про комплекси писемних джерел з вітчизняної історії, їх зміст, репрезентативність і значення для історичного дослідження.

Основними завданнями курсу є: опанування теорії і практики пошуку, виявлення, пізнання, аналізу й використання джерел як у науководослідній, так і в педагогічній діяльності. Для цієї дисципліни характерні дві основні проблеми: а) класифікація інформаційних джерел, які є об’єктом її дослідження; б) аспекти дослідження джерел.

Головними джерелами навчальної програми у дослідженні історичного процесу розвитку науки є джерела-традиції, тобто переважно писемні носії інформації, які фіксують, або характеризують теоретичні, методологічні, прикладні аспекти їх розвитку в певну епоху. Коли такі джерела (книги, статті, рукописи, державні акти, карти і т.д.) поставити

учасові ряди, проаналізувати тенденції та етапи розвитку наукової інформації, зосередженої в них, то в результаті отримаємо характеристику історичного процесу розвитку, структури, функціонування науки в цілому чи її окремих складових частин.

Уструктурному відношенні програма побудована таким чином, щоб ознайомити студентів передусім із таким підрозділом джерелознавства як текстологія, що займається дослідженням авторства джерела, часу і

335

Навчально методичний комплексспеціалізації.Розділ3

місця його створення, його (джерела) оригінальності, змісту, змін тощо. Важливою є також історична критика, що вивчає письмові джерела, в яких подано оцінки інших джерел (наприклад, рецензії, критичні статті і т.д.), а також археографія, під якою розуміють галузь знання з підготовки і видання джерел, розв’язання у зв’язку з цим текстологічних завдань чи описання наявної у джерелі інформації.

При вивченні писемних джерел особливу увагу слід звернути на їх класифікацію, поділ на окремі види, про що йдеться в програмі. Писемні джерела є одними із найцінніших пам’яток культури українського народу поряд із такими пам’ятками як речові, лінгвістичні, фольклорні, іконічні тощо. Зрозуміло, що чим ближче до нашого часу, тим більше зростає роль власне писемних джерел.

Програма складена таким чином, щоб логічно та гармонійно доповнити цикл гуманітарних предметів, що викладаються у ВУЗах України, а саме: історії України, історії культури, архівознавства, спеціальних історичних дисциплін політології, соціології, історії мистецтва.

Вивчення курсу передбачає формування у студентів таких основних знань: дослідження сенсу історії, її напрямків та її цілей; формування вмінь та навичок наукового аналізу джерел з історії України, спрямованих на забезпечення самостійного осмислення закономірностей історичного розвитку; поглиблення історичних знань студентів шляхом ознайомлення з комплексами писемних джерел з історії України та їх інтерпретацією в наукових дослідженнях; вплив філософських, економічних, соціальних та політичних ідей на розвиток історичної думки.

На основі цих знань повинні бути сформовані уміння: аналізу загальної форми розвитку історії, який вказує на характер відносин між минулим, сучасним та майбутнім; вивчення головних факторів історичної еволюції джерел; робота студентів з історичними джерелами для ґрунтовного оволодіння майбутнім вчителем-істориком фактичним матеріалом з історії України та сучасними методами джерелознавства.

Програма курсу складена у відповідності з навчальним планом Інституту історичної освіти НПУ ім. М.П. Драгоманова розрахована на 36 годин аудиторного навантаження (14 годин – лекційних, 12 годин – семінарських занять, 10 годин – індивідуальна робота зі студентами, 36 годин – самостійна робота).

Формами поточного поточного контролю успішності вивчення курсу і оцінки знань і умінь студентів є контрольні роботи, реферати з окремих тем, а підсумкового – екзамен.

336

Експертиза культурно історичнихцінностей

Тематика і орієнтовний розподіл годин, відведених на лекційний курс, семінарські та практичні заняття виглядають наступним чином:

Навчальна програма курсу

Розділ 1. Писемні джерела давньої та середньовічної історії України

Предмет і завдання джерелознавства. Зародження та основні етапи розвитку. Предмет та методологічні засади джерелознавства. Завдання і функції, джерелознавча термінологія. Джерелознавчі проблеми історії України.

Особливості наукової критики джерел давньої історії України. Наративні джерела ранньої історії слов’ян. Історіографія дослідження і основні публікації джерел давньої історії України.

Особливості наукової критики наративних джерел іноземного походження. Джерелознавчий аналіз повідомлень про українські землі IX– XIІІ ст.: а) східних; б) візантійських; в) скандинавських; г) західноєвропейських авторів. Твори польських істориків XІІ – першої третини XVII ст., що відображають історію українських земель. Записки іноземців про Україну XІV – першої третини XVII ст. Історіографія

337

Навчально методичний комплексспеціалізації.Розділ3

дослідження і основні публікації іноземних наративних джерел середньовічної історії України.

Особливості наукової критики наративних джерел автохтонного походження. Теорії походження літописання на Русі, літописи XI – XIII ст. Українські та західноруські літописи XV – XVII ст. Пам’ятки давньоруської світської літератури. Пам’ятки духовної літератури. Літературно-публіцистичні твори. Полемічна література. Усні джерела. Історіографія дослідження і основні публікації автохтонних наративних джерел середньовічної історії України.

Особливості джерелознавчого аналізу документальних матеріалів. Законодавчі пам’ятки як джерела історії середньовічної України. Пам’ятки канонічного права. Пам’ятки давньоруського світського права, «Руська Правда». Законодавчі акти Литви, Польщі та Угорщини. Кодекси законів Великого князівства Литовського.

Актові матеріали: формування, різновиди, зміст. Документи міжнародних і міждержавних відносин. Давньоруські грамоти: формування, різновиди, зміст. Коронна та Литовська метрики: походження, структура, зміст, значення для українського джерелознавства. Актові матеріали литовсько-польської доби: формування, різновиди, зміст. Матеріали судів литовсько-польської доби. Матеріали переписів та описів XV – першої третини XVII ст. Історіографія дослідження і основні публікації документальних джерел середньовічної історії України.

Розділ 2. Писемні джерела нової і новітньої історії України

Особливості джерелознавчого аналізу наративних джерел нової історії України (середини XVIІ-XVIІІ ст.). Літописи козацьких часів. Історичні твори як джерело вивчення козацької доби. Мемуарна література іноземного походження. Мемуарна література вітчизняного походження. Історіографія дослідження і основні публікації наративних джерел нової історії України (середини XVIІ-XVIІІ ст.).

Особливості джерелознавчого аналізу документальних джерел нової історії України (середини XVIІ-XVIІІ ст.). Документи міжнародних і міждержавних відносин. Автохтонні документальні джерела. Документальні джерела польського та російського походження. Історіографія дослідження і основні публікації документальних джерел нової історії України (середини XVIІ-XVIІІ ст.).

338

Експертиза культурно історичнихцінностей

Особливості джерелознавчого аналізу наративних джерел нової історії України (ХІХ – початку ХХ ст.). Періодична преса. Публіцистика. Наукова, художня та мемуарна література. Епістолярні джерела. Історіографія дослідження і основні публікації наративних джерел нової історії України (ХІХ – початку ХХ ст.).

Особливості джерелознавчого аналізу документальних джерел нової історії України (кінця XVIІІ – початку ХХ ст.). Різновиди законодавчих актів, кодифікаційно-видавнича робота в Австрійській та Російській імперіях. Документи діловодства, їх класифікація. Судово-слідчі матеріали як історичне джерело. Документи політичних партій і громадських організацій як історичне джерело. Статистичні матеріли як історичне джерело. Історіографія дослідження і основні публікації документальних джерел нової історії України (кінця XVIІІ – початку ХХ ст.).

Особливості джерелознавчого аналізу наративних джерел новітньої історії України. Центральна та місцева періодична преса. Історичні журнали. Публіцистика. Мемуарна література. Епістолярні джерела. Вербальні джерела. Історіографія дослідження і основні публікації наративних джерел новітньої історії України.

Особливості джерелознавчого аналізу документальних джерел новітньої історії України. Пам’ятки законодавчої діяльності українських національних державних утворень першої половини XX ст. Основні види законодавчих актів Радянської держави. Матеріали діловодства, планування та статистики радянської доби. Судово-слідчі матеріали радянської доби.

Законодавчі акти незалежної України. Документи політичних партій і громадських організацій незалежної України. Періодична преса. Історіографія дослідження і основні публікації документальних джерел новітньої історії України.

Список рекомендованої літератури

Основна література

Довгопол В. М., Литвиненко М. А., Лях Р. Д. Джерелознавство історії Української РСР: Навч. посібник. – К., 1986.

Источниковедение: Теория. История. Метод. Источники российской истории: Учебник. – М., 2000.

Історичне джерелознавство: Підручник / За ред. Я.С. Калакури. – К., 2002.

339

Навчально методичний комплексспеціалізації.Розділ3

Кабанов В. В. Источниковедение советского общества. – М., 1997. Макарчук С. Писемні джерела історії України: Курс лекцій. – Львів,

1999.

Додатковалітература

Антонова С. И. Материалы законодательства периода капитализма как исторический источник: Учеб. пособие. – М., 1976.

Антонова С. И. Статистические источники по истории СССР периода капитализма: Учеб. пособие. – М., 1968.

Апанович О. М. Значення праці О.А. Шафонського «Черниговского наместничества топографическое описание» для вивчення історії Лівобережної України другої половини XVIII ст. // УІЖ. – 1960. – № 5. –

С. 126-132.

Борщевский В. А. Источниковедение истории СССР (1917-1985): Учеб. пособие. – К., 1985.

Варшавчик М. Я. Историко-партийное источниковедение: Теория, методология, методика. – К., 1984.

Гамрецький Ю. М. Універсали – визначальні віхи історії Центральної Ради // УІЖ. – 1991. – № 8, 9.

Ганжуров Ю. С. Преса України другої половини 50-х – початку 60-х рр. як об’єкт кліометричннх досліджень у сучасному джерелознавстві //

УІЖ. – 1991. – № 12. – С. 39-48.

Голубцов В. С. Мемуары как источник по истории советского общества: Учеб. пособие. – М., 1970.

Горелов Л., Моця Б. Німці про Україну // Історія України. – 2001. –

№ 7.

Горленко В.Ф. Нариси з історії української етнографії та російськоукраїнських етнографічних зв’язків. – К., 1964.

Граніна О. В. Деякі аспекти джерелознавчого аналізу архівнослідчих справ репресованих у 1920-х – 1950-х рр. у СРСР // УІЖ. – 1997.

Губа П. І. Преса як джерело вивчення історії національнодемократичної революції в Україні (1917-1920 рр.) // УІЖ. – 1999. –

№ 4.

Древнерусская литература в исследованиях: Хрестоматия / Сост.

В. В. Кусков. – М., 1986.

Древняя Русь в свете зарубежных источников: Учеб. пособие / Под ред. Е. А. Мельниковой. – М., 1999.

340