nit

останньому випадку АВМ працює як інформаційний пристрій. Наприклад, АОМ широко поширені для оцінки економічної ефективності енергетичних систем, і ті ж АОМ можуть управляти виконавчими механізмами, тобто служити автоматичними регулювальниками. Коли закон управління заздалегідь не визначений, а задані лише деякий критерій оптимальності і граничні умови, АОМ застосовуються в системах пошуку оптимального управління і служать математичною моделлю об'єкта.

Випереджаючий аналіз, заснований на швидкодії. Багато разів вирішуючи систему рівнянь, що описують керований процес, враховуючи його поточні характеристики, АОМ за короткий час «переглядає» велике число варіантів рішень, параметрів, що відрізняються значеннями, підлягають зміні при управлінні процесом. Набагато випереджаючи хід процесу, АОМ прогнозує сигнали управління які можуть забезпечити необхідну якість протікання процесу. Знайдені машиною значення передаються на регулюючі пристрої, наприклад у вигляді положень їхніх уставок, після чого пошук найкращого варіанту продовжується. У режимі випереджаючого аналізу АОМ виконують функції або машин-порадників, коли оператор користується результатами отриманих на машині розрахунків для ручного або напівавтоматичного управління, або машин, що управляють, автоматично враховують поточні характеристики процесу і керівників ним за оптимальними показниками. Вибір найкращого режиму технологічного процесу здійснюється також самоналагоджувальними математичними машинами в режимі випереджаючого аналізу.

Експериментальне дослідження поведінки системи з апаратурою управління або регулювання в лабораторних умовах. За допомогою АОМ відтворюється та частина системи, яка за якими-небудь причинами не може бути відтворена в лабораторних умовах. Зв'язок АОМ з апаратурою управління або регулювання в основному здійснюється перетворюючими пристроями, в яких машинні змінні змінюються за масштабом і формою представлення.

Аналіз динаміки систем управління або регулювання. Задані рівняння вирішуються у вибраному масштабі часу з метою знаходження основних параметрів, що забезпечують необхідне протікання процесу. Особливо важливі швидкодіючі АОМ, з допомогою яких в прискореному масштабі часу можна вирішувати деякі ітеративні завдання, завдання оптимізації, а також реалізувати метод Монте-Карло, що вимагає багатократного вирішення стохастичних диференціальних рівнянь. Тут АОМ різко скорочує час проведення розрахунків і робить наочними результати.

Вирішення завдань синтезу систем управління і регулювання зводиться до підбору за заданими технічними умовами структури змінної частини системи, функціональних залежностей необхідного вигляду і значень основних параметрів. Остаточний результат виходить багатократним повторенням рішення і зіставленням його з прийнятим критерієм близькості. Завдання цього типа часто зводяться до відшукання екстремуму деякого функціонала.

Вирішення завдань за визначенням обурень або корисних сигналів, що діють на систему. В цьому разі за диференціальними рівняннями, що описують динамічну систему, за значеннями початкових умов, за відомим з експерименту характером зміни вихідної координати і статистичними характеристикам шумів у вимірюваному сигналі визначається значення збурення або корисного сигналу на вході. АОМ може також служити для побудови приладів, що автоматично реєструють збурення і виробляють сигнал управління залежно від характеру і розміру збурень.

12.Структура персонального комп’ютера.

Апаратна частина – це набір пристроїв, з яких складається комп’ютер.Базова (типова) конфігурція ПК:

системний блок;

монітор;

клавіатура;

мишка.

Системний блок — функціональний елемент, який захищає внутрішні компоненти комп'ютера від зовнішнього впливу та механічних пошкоджень, підтримує необхідний температурний режим в середині системного блоку, екранує створені внутрішніми компонентами електромагнітні випромінення та є основою для подальшого розширення системи. Периферійні пристрої — пристрої, що здійснюють обмін інформацією між людиною (користувачем) і комп’ютером із метою розв’язання певних задач. До периферійних пристроїв належать пристрої введення-виведення інформації.Клавіатура комп’ютера призначена для введення символьної та керуючої інформації. На стандартній клавіатурі (101 клавіша) виділяють такі групи клавіш: алфавітно-цифрові,

керуючі, клавіші керування курсором, функціональні, спеціальні клавіші та цифрову (малу) клавіатуру.

Маніпулятори — це пристрої введення, що забезпечують природний спосіб спілкування користувача з комп’ютером і широко використовуються в сучасних програмах, наприклад миша, джойстик, трекбол, трекпоїнт. Найбільш розповсюдженим маніпулятором є миша. Існують різні типи маніпуляторів «миша», що розрізняються способом зчитування інформації (механічні, оптико-механічні, оптичні); кількістю кнопок; способом з’єднання з комп’ютером (кабельні, бездротові).Монітор (від англ. to monitor

— відслідковувати), або дисплей (від англ. to display — показувати) призначений для виведення на екран текстової та графічної інформації. Екран монітора складається з множини точок, які називаються пікселами (від англ. picture element — елемент зображення). Основними характеристиками моніторів, реалізованих на базі електронно-променевої трубки, є роздільна здатність, відстань між точками на екрані, довжина діагоналі екрана.

21. Функції операційних систем.

Головні функції:

Виконання на вимогу програм користувача тих елементарних (низькорівневих) дій, які є спільними для більшості програмного забезпечення і часто зустрічаються майже у всіх програмах (введення та виведення даних, запуск і зупинка інших програм, виділення та вивільнення додаткової пам'яті тощо).

Стандартизований доступ до периферійних пристроїв (пристрої введення-виведення).

Завантаження програм у оперативну пам'ять і їх виконання.

Керування оперативною пам'яттю (розподіл між процесами, організація віртуальної пам'яті).

Керування доступом до даних енергонезалежних носіїв (твердий диск, оптичні диски тощо), організованим у тій чи іншій файловій системі.

Забезпечення користувацького інтерфейсу.

Мережеві операції, підтримка стеку мережевих протоколів.

Додаткові функції:

Паралельне або псевдопаралельне виконання задач (багатозадачність).

Розподіл ресурсів обчислювальної системи між процесами.

Організація надійних обчислень (неможливості впливу процесу на перебіг інших), основана на розмежуванні доступу до ресурсів.

Взаємодія між процесами: обмін даними, синхронізація.

Захист самої системи, а також користувацьких даних і програм від дій користувача або програм.

Багатокористувацький режим роботи та розділення прав доступу

(автентифікація, авторизація).

Поняття операційної системи напряму пов'язане з такими поняттями, як:

Файл — іменований впорядкований набір даних на пристрої зберігання інформації; операційна система забезпечує організацію файлів в файлові системи.

Файлова система — набір файлів (можливо порожній), організованих за наперед визначеними правилами. Якщо організація файлів в файлову систему відбувається з використанням каталогів, то така файлова система називається ієрархічною.

Програма — файл, що містить набір інструкцій для виконання. В якості виконавця інструкцій програми можуть виступати:

центральний процесор — якщо програма містить машинний код (звичайно отримують шляхом компіляції вихідного текста програми, написаного однією з компільованих мов);

інтерпретатор — інша програма, яка забезпечує розпізнавання і виконання інструкцій (в окремих випадках інтерпретатор також називають віртуальною машиною).

Задача — програма в процесі виконання (в термінології операційних систем UNIX використовують термін «процес»).

Команда — ім'я, яке використовує користувач ОС або інша програма для виконання вказаної програми (може збігатися з іменем файла з програмою) або поіменованої дії (вбудованої команди).

Командний інтерпретатор — середовище, яке забезпечує інтерфейс з користувачем і виконання команд.

Відносно свого призначення, операційні системи бувають[Джерело?]:

універсальні (для загального використання);

спеціальні (для розв'язання спеціальних задач);

спеціалізовані (виконуються на спеціальному обладнанні);

однозадачні (в окремий момент часу можуть виконувати лише одну задачу);

багатозадачні (в окремий момент часу здатні виконувати більше однієї задачі);

однокористувацькі (в системі відсутні механізми обмеження доступу до файлів та на використання ресурсів системи);

багатокористувацькі (система впроваджує поняття «власник файлу» та забезпечує механізми обмеження на використання ресурсів системи (квоти)), всі багатокористувацькі операційні системи також є багатозадачними;

реального часу (система підтримує механізми виконання задач реального часу, тобто такі, для яких будь які операції завжди виконуються за наперед передбачуваний і незмінний при наступних виконаннях час).

Відносно способу встановлення (інсталяції) операційної системи, операційні системи бувають[Джерело?]:

вмонтовані (такі, що зберігаються в енергонезалежній пам'яті обчислювальної машини або пристрою без можливості заміни в процесі експлуатації обладнання);

невмонтовані(?) (такі, що інсталюються на один з пристроїв зберігання інформації обчислювальної машини з можливістю подальшої заміни в процесі експлуатації).

Відносно відповідності стандартам операційні системи бувають:

стандартні (відповідають одному з загальноприйнятих відкритих стандартів, найчастіше POSIX);

нестандартні (в тому числі такі, що розробляються відповідно до корпоративних стандартів).

Відносно ліцензії, можливостей розширення та можливостей внесення змін до вихідного коду операційні системи бувають:

вільні — з вільними програмним кодом (GNU, BSD, MIT)

відкриті (англ. open source) — з відкритим програмним кодом;

власницькі (англ. proprietary) — комерційні з закритим кодом.

22. Файлова система. Поняття файлу, каталогу, дерева каталогів.

В комп'ютерній термінології каталоог чи теока — це елемент файлової системи, що може містити групу файлів, а також інші каталоги. Зазвичай, у файловій системі можуть міститись тисячі файлів, і каталоги допомагають впорядковувати файли шляхом їх групування за певними ознаками. Каталог, що знаходиться всередині іншого каталогу називається підкаталогом. Разом каталоги створюють ієрархію, чи структуру у вигляді дерева.

Історично склалося, що навіть у найновіших вбудованих пристроях файлові системи або не підтримують реалізацію каталогів загалом, або дозволяють лише однорівневу структуру каталогів, тобто без підкаталогів, реалізовуючи лише групу каталогів високого рівня, що містять файли. Першою повністю ієрархічною файловою системою була файлова системаUNIX. Такий тип файлових систем досліджував свого часу Денніс Річі.

Фаойлова систеома — спосіб організації даних, який використовується операційною системою для збереження інформації у вигляді файлів на носіях інформації. Також цим поняттям позначають сукупність файлів та директорій, які розміщуються на логічному або

фізичному пристрої. Створення файлової системи відбувається в процесі форматування.

В залежності від організації файлів на носії даних, файлові системи можуть поділятись на:

ієрархічні файлові системи — дозволяють розміщувати файли в каталоги;

плоскі файлові системи — не використовують каталогів;

кластерні файлові системи — дозволяють розподіляти файли між кількома однотипними фізичними пристроями однієї машини;

мережеві файлові системи — забезпечують механізми доступу до файлів однієї машини з інших машин мережі;

розподілені файлові системи — забезпечують зберігання файлів шляхом їх розподілу між кількома машинами мережі.

23. Правила створення імен файлів.

Назва файлу складається з двох частин, розділених крапкою: власне ім'я файлу і розширення, що визначає його тип (програма, дані і т. д.). Власне ім'я файлу дає користувач, а тип файлу зазвичай задається програмою автоматично при його створенні. Тип файлу Розширення

Виконувані програми exe, com Текстові файли txt, rtf, doc

Графічні файли bmp, gif, jpg, png, pds та ін

Web-сторінки htm, html

Звукові файли wav, mp3, midi, kar, ogg Відеофайли avi, mpeg

Код (текст) програми на мовах програмування bas, pas, cpp та ін

Врізних операційних системах існують різні формати імен файлів. В операційній системі MS-DOS власне ім'я файлу повинна містити не більше восьми букв латинського алфавіту і цифр, а розширення складається з трьох латинських букв, наприклад: proba.txt

Вопераційній системі Windows ім'я файлу може мати до 255 символів, причому допускається використання російської алфавіту, наприклад: Одиниці виміру інформаціі.doc

До появи операційної системи Windows 95 на більшості комп'ютерів IBM PC працювала операційна система MS-DOS, в якій діяли досить суворі правила присвоєння імен файлів. Ці правила називають угодою 8.3 При запису імені файлу дозволяється використовувати тільки букви

англійського алфавіту і цифри. Починатися ім'я має з букви. Прогалини і знаки пунктуації не допускаються, за винятком знака оклику (!), Тильди (~) або символ підкреслення (_).

Після введення в дію операційної системи Windows 95 вимоги до імен файлів стали істотно м'якше. Вони діють і у всіх наступних версія операційних систем Windows.

1.Дозволяється використовувати до 255 символів.

2.Дозволяється використовувати символи національних алфавітів, зокрема російського.

3.Дозволяється використовувати пробіли та інші раніше заборонені символи, за винятком наступних дев'яти: / \ :*?"|.

4.В імені файлу можна використовувати кілька точок. Розширенням імені вважаються всі символи, які стоять за останньою крапкою.

Роль розширення імені файлу чисто інформаційна, а не командна. Якщо файлу з малюнком привласнити розширення імені ТХТ, то вміст файлу від цього не перетвориться на текст. Його можна переглянути у програмі, призначеної для роботи з текстами, але нічого зрозумілого такий перегляд не дасть.

24. Поняття інтерфейсу в Windows.

Інтерфейс - сукупність технічних, програмних і методичних (протоколів, правил, угод) коштів поєднання в обчислювальній системі користувачів з пристроями і програмами, а також пристроїв з іншими пристроями і програмами.

Інтерфейс - в широкому сенсі слова, це спосіб (стандарт) взаємодії між об'єктами. Інтерфейс в технічному сенсі слова задає параметри, процедури і характеристики взаємодії об'єктів. Розрізняють:

Інтерфейс користувача - набір методів взаємодії комп'ютерної програми і користувача цієї програми.

Програмний інтерфейс - набір методів для взаємодії між програмами.

Фізичний інтерфейс - спосіб взаємодії фізичних пристроїв. Частіше за все мова йде про комп'ютерні портах.

Інтерфейс користувача - це сукупність програмних і апаратних засобів, що забезпечують взаємодію користувача з комп'ютером. Основу такої взаємодії складають діалоги. Під діалогом в даному випадку розуміють регламентований обмін інформацією між людиною і комп'ютером, який здійснюється в реальному масштабі часу і спрямований на спільне вирішення конкретної задачі. Кожен діалог складається з окремих процесів введення / виводу, які фізично забезпечують зв'язок користувача і комп'ютера. Обмін інформацією здійснюється передачею повідомлення.

Види інтерфейсів

Інтерфейс - це, перш за все, набір правил. Як будь-які правила, їх можна узагальнити, зібрати в "кодекс", згрупувати за спільною ознакою. Таким чином, ми прийшли допоняття "вид інтерфейсу" як об'єднання за схожістю способів взаємодії людини і комп'ютерів. Коротко можна запропонувати наступну схематичну класифікацію різних інтерфейсів спілкування людини і комп'ютера.

Сучасними видами інтерфейсів є:

1)Командний інтерфейс. Командний інтерфейс називається так по тому, що в цьому виді інтерфейсу людина подає "команди" комп'ютеру, а комп'ютер їх виконує і видає результат людині. Командний інтерфейс реалізований у вигляді пакетної технології та технології командного рядка.

2)WIMP - інтерфейс (Window - вікно, Image - образ, Menu - меню, Pointer - покажчик). Характерною особливістю цього виду інтерфейсу є те, що діалог з користувачем ведеться не за допомогою команд, а за допомогою графічних образів - меню, вікон, інших елементів. Хоча і в цьому інтерфейсі подаються команди машині, але це робиться "опосередковано", через графічні образи. Цей вид інтерфейсу реалізований на двох рівнях технологій: простий графічний інтерфейс і "чистий" WIMP - інтерфейс.

3)SILK - інтерфейс (Speech - мова, Image - образ, Language - мова, Knowlege - знання). Цей вид інтерфейсу найбільш наближений до звичайної, людської формі спілкування. У рамках цього інтерфейсу йде звичайний "розмова"

людини і комп'ютера. При цьому комп'ютер знаходить для себе команди, аналізуючи людську мову і знаходячи в ній ключові фрази. Результат виконання команд він також перетворює в зрозумілу людині форму. Цей вид інтерфейсу найбільш вимогливий до апаратнихресурсів комп'ютера, і тому його застосовують в основному для військових цілей.

33. Вікна діалогу. Типи елементів керування та правила роботи з ними.

Діалогові вікна. Поряд з вікнами додатків, папок, документів існують ще діалогові вікна. Діалогове вікно — це особливий тип вікна, яке задає запитання і дозволяє вибрати варіанти виконання дії, або ж інформує користувача. Діалогові вікна зазвичай відображаються тоді, коли програмі або Windows для подальшої роботи потрібна ваша

відповідь. Діалогові вікна виникають автоматично в центрі екрана, коли користувач хоче виконати якусь команду операційної системи або відкритого додатку з метою зміни режимів роботи та завдання додаткової інформації.

Для взаємодії користувача з системою діалогові вікна мають спеціальні елементи керування: кнопки, списки, рядки введення, вкладки, прапорці, перемикачі, повзунки, лічильники (рис. 3).

Рис. 3 Діалогове вікно

Кнопки указують на те, які дії ви можете виконати, наприклад, кнопка ОК закриває діалогове

вікно із збереженням всіх змінених значень параметрів. Кнопки Отменить і закривають вікно без зміни значень параметрів. Кнопка Применить дозволяє зберегти

внесені зміни параметрів у вікні, не закриваючи вікна. Кнопка - новий елемент в заголовку діалогового вікна. Ця кнопка дозволяє одержати довідкову інформацію про елементи діалогового вікна. Для того, щоб отримати довідку, потрібно спочатку мишею

клацнути по кнопці , при цьому зміниться вказівка миші на . Тепер якщо вказівку миші сумістити з будь-яким елементом вікна і натиснути ліву кнопку миші, то з’явиться панель з довідковою інформацією.

Список. В діалоговому вікні використовуються відкриті списки і списки, що розкриваються. У відкритому списку елемент списка вибирають за допомогою смуги прокрутки. При роботі з розкривними списками спочатку його потрібно відкрити за допомогою кнопки зі стрілкою .

Рядок введення використовується для введення інформації з клавіатури. Перед початком введення тексту потрібно по цьому рядку клацнути мишею. Після появи текстового курсора можна починати введення інформації.