24. 57.Чехія за часи правління Карла IV. Взаємостосунки між різними соціальними верствами: королем, шляхтою, містами і церквою. Законник ''Маестас Кароліна''.

Перебуваючи на троні (1346—1378), Карл основну увагу приділяв вирішенню внутрішньополітичних питань як у самій Чехії, так і у всій імперіі.Незважаючи на участь у численних сутичках і конфліктах, він ніколи не вів справжніх війн, намагаючись розв'язувати проблеми дипломатичними засобами, в тому числі завдяки цілеспрямованій шлюбній політиці.Ставши чеським королем, Карл запровадив цілу низку правових актів, спрямованих на зміцнення своєї влади, повернув короні відторгнуті землі, створив умови для наступу на панську олігархію. Головною становою опорою корони король вважав церковних феодалів. Він звільнив від податків занедбані монастирі, а свою канцелярію комплектував з освічених, здібних церковних ієрархів. Стимулюючи розвиток міст як центрів внутрішньої та міжнародної торгівлі, Карл водночас прагнув не допустити їх перетворення на самостійну політичну силу, постійно підтримуючи рівновагу між різними міськими станами.У своїй діяльності Карл спирався на потужну підтримку свого духівника та вихователя, обраного в 1342 р. папою Римським — Клемента VI. Завдяки папській буллі чеська католицька церква в 1344 р. дістала статус самостійного архієпископства (з 973 р. вона підпорядковувалася Майнцському архієпископству), до складу якого входили єпископства Оломоуцьке та Літомишльське. Празьким архієпископом був призначений високоосвічений політичний діяч, особистий друг короля — Арношт з Пардубіце.Після відлучення від католицької церкви імператора Людовіка Баварського та його детронації, папа Клемент VI сприяв обранню (липень 1346р.) чеського короля імператором Священнії Римської імперії під Ім'ям Карла IV (коронований у 1355 р.). Тісні контакти Карла з церковними феодалами, папою та католицьким кліром дали підстави його суперникам називати монарха "попівськимкоролем". Водночас, будучи ставлеником папи, Карл ніколи не виступав провідником його політики на континенті, а використовував союз із курією у власних політичних цілях.Священна Римська імперія германської нації на початку XIV ст. являла собою сукупність роздроблених і позбавлених внутрішньої єдності територій, ядро яких складали старонімецькі землі, а також великі області за Ельбою та вздовж Дунаю, понімечені в ході колонізації. Формально до неї належали держави Північної Італії і Тоскани та Королівство Чехія. Зовнішні й внутрішні кордони імперії постійно змінювалися під час воєн або після династичних шлюбів. За цих умов Карл як імператор мусив піклуватися не про абсолютну владу, а про визнання особистого авторитету, який, на його думку, мав спиратися на могутність Чеського королівства. Карл IV вирішив перетворити Чехію на центр імперії.Кодифікацію правових норм устрою Священної Римської імперії Карл здійснив у «Золотій буллі» (1356). Вона залишалася даромімперського законодавства (до скасування в 1806 р.) і ставила Чеське королівство у привілейоване становище. Булла підтверджувала, шо імператорамала обирати спеціальна колегія у складі семи князів-курфюрстів: трьох церковних (архієпископи МаянськиЙ, Кельнський, Рейнський) та чотирьохсвітських (король Чеський, пфальцграф Рейнський, герцог Саксонський, маркграф Бранденбурзький). Вибори відбувалися з ініціативи архієпископа Майнського у Франкфурті-на-Майні просте більшістю голосів. Згода пали Римського вимагалася тільки при коронації імператора. Документ закріплювавнові князівські привілеї: право на виший суд, право на видобуток корисних копалин, карбування монет, збирання мита і податків.Проводячи курс, спрямований на зміцнення центральної влади, Карл використовував суперечності всередині шляхетського стану. Однак для того, щоб остаточно приборкати панську олігархію, він заходився розробляти загальночеський законник, відомий як"Majestas Carolina" ("Велична Кароліна"). У 109 пунктах цього кодексу правових звичаїв і норм регламентувалися економічні та правові відносини між королівською владою і підданими Чеської корони. Однак на Генеральному сеймі 1355 р. велика шляхта — прихильниця "неписаного права" — провалила прийняття нового кодексу. В проекті законника прагнення Карла остаточно централізувати владу зайшли надто далеко, тоді як історичні умови для їх здійснення ще не визріли.Політика Карла IV сприяла економічному зміцненню Чехії. В цей період тут активно розвиваються хліборобство, тваринництво, вирощування хмелю, зростають обсяги видобутку корисних копалин тощо. Влада забезпечувала стабільне функціонування річкових та наземних шляхів сполучення.Особливу увагу Карл IV приділяв розвиткові освіти, науки та культури, вважаючи їх вагомою політичною противагою зазіханням шляхти на владу. Саме знання й освіченість (сам Карл володів п'ятьма мовами), на його думку, створювали міцні підвалини не тільки для системи управління суспільством, а й для процвітання чеських земель узагалі У 1348р. в Празі був заснований университет — перший у Священній Римській імперії. Все це вело до того, що католицька церкви втрачала монополію на освіту, яка відтепер ставала доступною і для світських осіб. Університет віл самого початку свого функціонування вирізнявся певною демократичністю, а відносна свобода академічних дискусій сприяла розвиткові передових ідей, формуванню у людській свідомості критичного ставлення до навколишнього світу.До Празького університету запрошувалися провідні європейські вчені, завдяки чому тут не тільки викладалися навчальні предмети, а й виникло підґрунтя для проведення досліджень у галузі точних і природничях наук: астрономії, математики, медицини. Підвищився рівень шкільної освіти. Тільки в Празі налічувалось 25 шкіл. Школи існували в кожному королівському місті. Карл IV піклувався про розвиток мистецтва, літератури та музики, зібравши в Чехії кращі культурні сили Європи. За сприяння монарха розвивалося красне письменство, особливо історична проза.

Таким чином, за часів правління Карла IV Чехія сягнула вершини своєї могутності Однак у багатогранній діяльності імператора були не тільки позитивні моменти. Вже у 60-х роках XIV ст. помітним стає гальмування економічного розвитку чеських земель, причиною якого були об'єктивні закономірності, притаманні феодальному способу виробництва. Наприкінці правління Карла IV в країні загострилися соціальні суперечності. Імператор був надзвичайно обдарованою людиною, високоосвіченим, розумним політиком, проте йому, як і іншим середньовічним володарям, були притаманні підступництво, віроломство й цинізм. До останніх днів життя вищим законом для нього залишалися державні та династичні інтереси, заради яких він був готовий на все.