13. Колоніальний розподіл африки у ост.Третині 19 ст.

Однак наприкінці XIX ст. ситуація кардинально змінилась. Європейські держави, для яких наявність колоній була символом статусу великої держави, почали активно захоплювати й ділити Африканський континент. На початку XX ст. на території Африки залишилося лише дві незалежні держави: Ефіопія, яка захистила свою незалежність у боротьбі проти Італії, та Ліберія, заснована в XIX ст. неграми з США, які прагнули повернутися на свою історичну Батьківщину.

Найбільші колоніальні володіння мали Англія (30%) і Франція (34%). Крім них, колонії на Африканському континенті мали Німеччина (Того, Камерун, Танганьїка, Намібія), Португалія (Ангола, Мозамбік, Гвінея-Бісау), Іспанія (Західна Сахара, Екваторіальна Гвінея), Бельгія (Конго), Італія (Лівія, Сомалі, Еритрея).

Оскільки розділ Тропічної та Південної Африки відбувався за відсутності відносно стабільних державних утворень на континенті, він був здійснений європейськими державами довільно; кордони колоній не збігалися ні з етнічними кордонами, ні з географічними, що призвело до поділу багатьох народів.

Різниця в характері колонізації зумовила відмінності в характері визвольного руху.

У Північній Африці він набув форми відновлення незалежності держав, що раніше тут існували. У XX ст. ці вимоги зазвичай поєднувалися з програмами модернізації цих держав за європейським зразком.

Так, сталися великі повстання в Алжирі (1871-1872 pp.), Тунісі, Єгипті (1881 p.), Судані (було створено махдистську державу на чолі з Мухамед-Ахмедом, яка проіснувала до 1898 p.).

У Центральній та Південній Африці опір колонізаторам мав характер періодичних збройних виступів під проводом місцевих вождів. З огляду на перевагу європейців в озброєнні та ворожнечу між різними племенами, вони не становили загрози колонізаторам. Найзначнішими були повстання: туарегів у Західній Африці під орудою Саморі Туре проти французьких колонізаторів, яке тривало 18 років; зулусів проти англійців (1879 p.); гереро (1904 р.) і нама проти німецьких колонізаторів. Усі вони були жорстоко придушені, а населення майже повністю винищено.

Зовсім інакше розвивалася Південна Африка. На крайньому півдні континенту в XVII ст. голландці заснували Капську колонію. Колоністи обробляли землю. Себе вони називали бурами (бур голландською мовою - фермер, селянин), Усі вони за віросповіданням були вельми побожними кальвіністами. Тривале перебування серед африканців - язичників породило у бурів уявлення про себе як про богообраних, а про африканців - як про свою обслугу. І тому бури вважали рабство таким, що не суперечить християнській моралі.

У XIX ст. Капську колонію захопили англійці, які скасували рабство і прагнули ввести самоврядування на основі расової рівності. Тоді частина бурів вирішила переселитися на Схід і Північний Схід. Вступивши у війну з племенами зулусів, вони заснували колонії" Наталь, Оранжеву республіку і Трансвааль. На території цих колоній було знайдено значні поклади золота, алмазів тощо. Англійці, прагнучи оволодіти цими багатствами, почали війну проти бурів. Після англо-бурської війни (1899-1902 pp.) ці території захопили англійці. Та опір бурів був настільки значним, що англійці для збереження стабільності пішли на поступки. У 1910 р. всі ці території було об'єднано в Південно-Африканський Союз (ПАС), який отримав статус .домініону. Англійська мова та африкаанс (діалект голландської) стали офіційними, а в бурських провінціях зберігалися порядки, що виключали небілих із політичного життя. Створення домініону зробило бурів господарями становища, позаяк вони становили більшість білого населення. їхній вплив особливо зріс після Першої світової війни, коли вони продемонстрували повну лояльність до Англії; наслідком цього стало закріплення в ПАС режиму расової дискримінації.

В африканців було вилучено майже всі землі. Вони мусили жити тільки на відведених землях і отримувати спеціальний дозвіл на проживання на землях білих та в спеціально відведених місцях.

15.

З 7 по 10 століття землі сучасного Афганістану завойовані арабами та ісламізовані. Афганістан входив до складу Арабського халіфату. З IX ст. у Кабулі почав поширюватися іслам, який поступово витіснив зороастризм, буддизм та інші вірування.

З кінця XIV ст. територія Афганістану опинилася під владою Тимура, а потім у складі володінь Тимуридів.

Афганці спочатку займали лише незначну частину територіїсучасного Афганістану. Батьківщиною афганців є район Сулейманових гір. Цесувора і бідна країна. В давнину і Середньовіччя через неї проходили важливішляху караванної торгівлі, що з'єднували Індію з Іраном і Середньою Азією, а черезних з більш віддаленими країнами Заходу і Сходу. Не менш велике було івійськово-стратегічне значення району Сулейманових гір. Це був єдинийділянка сухопутного індійського кордону, доступний вторгненню чужоземнихзавойовників. Три найважливіших гірських проходу - Боланскій, Гомальскій іХайбар-ський - служили своєрідними воротами, через які в Індіюнеодноразово проникали орди кочівників та інших завойовників.

Поступово поширюючись по південно-східним схилам Сулеймановихгір, афганці змішувалися з багатьма індійськими народностями і племенами. Той жепроцес йшов і на північний захід від Сулейманова хребта, і в його південному передгірномурайоні, де основним населенням стародавніх землеробських оазисів Кабула,Кандагара і Герата були таджики. Поширення афганських племен за межі їхпервісної батьківщини - району Сулейманових гір - було тривалим і аж ніяк немирним процесом. Афганські кочівники завойовували сусіднє землеробськенаселення (таджиків на півночі і заході, різне індійське населення насході); вони підкоряли його і самі починали поступово переходити до осілогоспособу життя. завоюванняафганістан

Історія Афганістану початку XVI в. пов'язана з ім'ям ідіяльністю Захір ад-Діна Мухаммеда Бабура, нащадка завойовника Тимура,уродженця Фергани, засновника держави Великих Моголів в Індії

У 1503 р. Бабур захопив Кабул і став самостійним правителемобширного володіння. З цих пір починаються тісні зв'язки правителя з афганськимиплеменами, то переростали у військові дії, то определявшиеся рамкамисоюзних договорів.

Афганські племена визнали верховну владу Бабура, але ні він сам, нійого наступники не змогли повністю підкорити войовничих і волелюбнихафганських горян. В результаті декількох військових експедицій (1505-1507 рр..)верховна влада Тимуридів і згодом Великих Моголів, мабуть, вбільшості випадків обмежилася справлянням порівняно невеликого числа худобив якості податку або данини. А незабаром після того, як Бабур почав підготовку длявторгнення в Індію, його взаємини з афганськими племенами практичноперестали бути ворожими. Для того щоб убезпечити тил своїх військ вмайбутніх походах, Бабур зволів укласти союз з могутніми афганськимиплеменами: ділазакамі і юсуфзаямі, що займали території від Біджаура іХайбарского ущелини до річки Інд. Згодом цей союз був поширений набільшість інших афганських племен, які підсилили своїми воїнами військову міцьзавойовника Індії.

Свідоцтва Бабура, залишені ним у чудовому джереліВ«Бабур-намеВ», а також зіставлення генеалогічних відомостей про афганськіплеменах в їх легендарної традиції дає можливість встановити розселеннязначної частини цих племен в XVI-XVII ст. Це території між долині Сват на північномуі Дераджатом на півдні. Частина Пешавар-ської долини і Свата населяли юсуфзсш, на південьвід них Бабур згадує ряд добре відомих згодом племен, що населяли вжетоді ті місцевості, де вони в основному залишалися

і пізніше, аж до наших днів: це мухаммедзаі (в районіХаштнагара), афрідіі (в районі Хайбарского проходу), бан-гаші (навколо Хангу), ківі-хел'баннучей (в Банну), гільзаі (навколо Газні і в районі Мукура).

Тільки відносно Моманд і ділазаков можна стверджувати, що зтих місць, де їх застав Бабур, ці племена згодом пішли. Перші - зрайону Мукура, а другі - з Пешаварской долини потіснили і стали сусідитиз великими племенами Абдалі і Хаттак, що проживали в районах Кандагара іЗаміндавара.

Картина розселення афганських племен, відновлена ​​за данимиБабура і фольклорної афганської традиції, незважаючи на деякі наявні в нійпрогалини, дає можливість стверджувати, що в загальних рисах вона була приблизнотакий же, як і в другій половині XVIII - початку XIX ст.

В історії афганців на початку нового часу досі залишаєтьсянез'ясованим питання про роль кочового скотарства і землеробства у різнихплемен. Якщо в сучасному Афганістані в останній третині XX ст. налічувалося близько 2млн кочівників, то безсумнівно (і про це свідчать дані письмовихджерел), що в новий час у господарстві ряду афганських племен переважалокочове скотарство. Однак є численні свідоцтва та пропоширенні землеробства у афганців в розглядається час.

Перш за все, це свідчення Бабура. При описі своїх походіввін неодноразово згадує про земледельчестве різних афганських племен. Прожителях Хаштнагара йому доповіли, що у них багато зерна і є засіяні поля.Про афрідіях Бабуру повідомили, що у них посіяно багато рису. Жителів Зурмата(Плем'я афганшілі) Бабур характеризує як людей, що сіють хліб і займаютьсяземлеробством, але не мають садів і городів.

Відомості про податки, що стягуються монгольськими владою з районів,населених афганськими племенами, свідчить про поширення землеробства вДуки, Мастунге та інших районах кандагарський області. Серед племен, що населялицю територію, вказані каси, Какар, Тарін та ін, що живуть в цих місцях іпонині.

Однією зі спірних проблем соціально-економічної історії афганцівв середні століття і на початку нового часу залишається проблема, пов'язана з тим,що передувало у афганських племен феодалізму, від яких конкретних формсуспільних відносин відбувався перехід цих племен до феодалізму. В цілому призначні відмінності між племенами і окремими гілками та підрозділамисуспільний лад афганців в XVI-XVII ст. характеризувався, з одного боку, збереженнямдосить значних патріархальних пережитків, а з іншого, розвитком феодальнихвідносин. Разом з тим, оскільки джерела подальшого часу даютьпідставу відносити остаточне оформлення феодальних відносин у такихвеликих племен, як Абдалі, до другої половини XVIII - початку XIX ст., у розглянутийперіод природно було б припустити наявність у них більш різко вираженихпатріархальних рис.

Мабуть, вже задовго до розглянутого періоду у афганськихплемен виділилася родоплемінна знати, хоча її владу і вплив у різнихплемен не були однаково сильні. У багатьох племен (зокрема у таких великих,як Абдалі і Гільзаі) існували ханські роди, зі складу якихвиключно або переважно висувалися хани племен і їх великихпідрозділів, однак посаду вождя далеко не завжди передавалася поспадок.

Між афганськими племенами існували васальні івасально-союзницькі відносини. У виникали на час військових дійсоюзах племен одне плем'я виступало в якості керівного. Деякі слабкіплемена знаходилися в залежності від більш сильних племен, надаючи їм підтримкуі користуючись їх заступництвом. Такі залежні племена називалися хамс

Займаючи нові землі, афганські племена витісняли частина місцевих жителів,а частина підкоряли, перетворюючи їх на залежне населення. Це підкорене, частішевсього неафганское населення, позбавляється права на землю і складалося на півдні зіндійських племен і народностей, а на півночі з іранських, головним чиномтаджиків, також називалося у афганців В«ХамсаВ».

За пізнішими відомостями, в розряд хамси стали переходити ізбіднілі афганці, вимушені покинути свій рід, переходячи під заступництвоіншого роду або окремих осіб.