- •1. Східне суспільство, основні характеристики та закономірності історичного розвитку.
- •2. Особливості соц. Структури сх..С-ва.
- •6. Проблема виділення періоду нової історії країн Сходу в суч. Історичній науці.
- •7.Період колоніалізму на Сході
- •10. Колоніальна політика на Сході і в Африці.
- •12. Колон.Експансія європ.Країн у 19ст.
- •13. Колоніальний розподіл африки у ост.Третині 19 ст.
- •16. Феномен Осм.Держави в період Середньовіччя : особливості процесу державотворення та суспільно-поліичної системи.
- •17. Особ. Історичного розвитку Ірану в період Середньовіччя.
- •20. Завоювання Китаю маньчжурами
- •22. Собливості цивілізаційного розвитку острівного світу Південно-Східної Азії. Державні утворення Індонезії XVI-XVII ст.
- •21. Специфіка суспільного устрою та системи державної влади в Японії.
- •23. Етапи колонізації Південно-Східної Азії
- •25. Розділ 2. Боротьба між Голландією та Англією за Індонезію у XVIII – XIX ст.
- •26. Специфіка колон.Експлуатації Індонезії Голандією та її економія впродовж 19 ст.
- •27. Встановл-я сьогунату Токугана в японії та специфіка структури
- •28.Внут.Політика сьогунату 29. Самоізоляція Японії
- •30.Соціально-економічне становище Японії в період Токугава
- •31. Примусове «відкриття» Японії зах.Державами.
- •35. Японія в епоху системних буржуазних реформ
- •36. Політ.Розвиток Японії в ост.Третині 19 ст.
- •37. Агресивна зовнішня політика Японії
- •38. Основ японського капіталізму
- •41. Завойовницька політика маньчжурської династії в 17-18 с
- •42. Політика самоізоляції в цінській імперії та її наслідки.
- •44. Характер, хід, результати та значення Тайцінського повстання.
- •45.Друга опіумна війна
- •48.Перетворення Китаю в напівколонію зах.Країн
- •49. Повстання іхетуаней (боксерів) 1898-1900 рр..
- •50. Особ.Капіталістичного розвитку Китаю
- •52. Держава Великих Моголів
- •53. Розпад і падіння імперії
- •54. Маратхська держава в ос.Третині 17- першій половині 18 ст
- •56. Головні етапи англійського завоювання Індії.
- •57. Аграрна політика англійців
- •59. Індія в середині 19с т. Політика генерал-губернатора Далькузі . Її причини та насілдки
- •60. Повстання сипаїв
- •61. Проблема реформування системи британського колоніального управління та розстановка політичних сил в мтрополії.
- •62. Політика брит.Колніальної влади в Індії – після Сипайського повстання.
- •63.Особ.Розвитку інд. Національної економіки у 2пол 19ст
- •64. Зарод-я і розвиток інд.Нац. Руху в 2 пол.19ст. : основні течії, вимоги та методи діяльності
- •64. Національний рух в Індії в останній третині 19-на поч. 20 ст.: еволюція завдань та методів.
- •66. Система державної влади та соцу.Структура Осм.Імперії.
- •67. Криза тимарної с-ми землеволодіння в Осм.Імперії: причини та наслідки.
- •68. Міжнародне положення Осм.Імперії к.17-к.18
- •69. Перші спроби військоово-політичного реформування в Оси.Імперії 18-поч.19
- •70.«Східне питання». Зародження та сутність
- •73. Реформи Махмуда іі (1808-39) та їх значення.
- •74. Першй період Танзимату; основні напрямки реформування та його результати.
- •75. Другий етап реформ Танзімату
- •76. Російсько-турецької війни 1877 р. Особливості її розгортання
- •77. «Товариство нових османів». Політ. Програма та її ідеологія. Результати діяльності
- •78. Внутр. І зов. Політика Абдул-Хаміда
- •79. Молодотурецький рух в Осм. Імперії
- •80. Утворення Дуранійської Держави в Афганістані. Зовн. І внут. Політика афганських правителів 18-поч19
- •86. Бабідське повстання : причини, рушійні сили, ідеологія
- •89. Правління Муххамеда-Алі в Єгипті: внутр. І зовн політик.
- •90. Процес перетворення Єгипту у колоніальну країну та особливості колоніального статусу Єгипту
23. Етапи колонізації Південно-Східної Азії
Колонізація Південно-Східної Азії – процес складний та довготривалий. Це зумовлено кількома чинниками: по-перше, опором місцевих народів, та, по-друге, специфікою соціального й економічного розвитку цих країн. Тому колонізаційний процес не був явищем раптовим, а проходив у декілька етапів, які ми спробуємо виділити нижче.
Гостра потреба в прянощах, які в Європі вживали при консервації продуктів харчування у XVI – XVII столітті, викликало появу англійських, французьких та голландських купців у Південно-Східній Азії. Внутрішня конкуренція з місцевим купецтвом, а також між собою, викликало протистояння, що переросло у колонізацію.
Першим етапом створення нової колоніальної системи стало проникнення торгових суден Англії та Голландії до Індонезії.[8] Першим англійцем у Південно-Східній Азії став Ф. Дрейк, якого щедро обдарував гвоздикою султан Тарнате в надії на допомогу проти Португалії. У 1586 році англійці знову відправили туди торгову експедицію. За нею пішли ряд інших.
Голландія теж проникла у Індонезію, але значно підготовленішою. Голландські купці мали розвідувача на службі в Португалії – Яна Вана Лінсхотена, який збирав свідчення про місцеву торгівлю та мореплавство. Спочатку. І англійці, і голландці намагалися заручитися підтримкою місцевої влади з метою протистояння португальцям. Так, голландці підписали договір про дружбу з султаном Бантаму (Суматра) в 1596 році.[9] Це викликало конфлікт з португальським намісником в Маллацці. Далі ситуація погіршилася. Протистояння переросло у сутичку.
Другий підетап колонізації Голландією Індонезії виділяється науковцями з часу заснування Об’єднаної англо-голландської Ост-Індської компанії( 1629 рік). Він характеризується установленням жорсткої системи експлуатації та придушення національних повстань та утворенням торгівельних факторій.
В 1609 р. голландські торгівці остаточно витіснили португальців і іспанців з Молуккських островів. В тому ж році Рада директорів Англійської Ост-Індської компанії призначила першого генерал-губернатора своїх володінь і факторій на Сході, а в 1619 р. засновник голландської колоніальної імперії Ян Питерсзоон Кун створив на місці захопленого яванського князівства фортецю Батавію (Джакарту), яка стала центром голландських володінь (до цього генерал-губернатор не мав постійної штаб-квартири і переїздив разом з флотом із однієї факторії в другу по всім просторам Індійського і Тихого океанів). В 1641 р. голландці оволоділи цитаделлю португальських володінь - Малаккою. В цьому ж році Португалія, яка тільки що відділилася від Іспанії. Протягом даного періоду Ост-індська компанія використовує суперництво князівств Батам та Матарам.[10] Вона веде війну з султаном Тернате і в1683 році укладає договір про повне підкорення Матраму.
Наступний етап формування колоніальної системи в Південно-Східній Азії можна виділити, починаючи з XVIII століття, коли розпочинається занепад незалежності всіх держав даного регіону. Зупинимося на ньому детальніше, розглянувши підкорення південно-східних азіатських держав Європою.
Бірма на кінець XVIII століття була монархією, на чолі якої стояв міджи Бодопай (1782 – 1819). Його зовнішня політика була досить агресивною. Бірманські війська під гаслами релігійної війни проти невірних мусульман вирушили війою на Аркан. Оскільки кампанія виявилася переможною для міджи, то вже через рік поновилася війна з Сіамом, яка була не такою успішною.[11]
Таким чином Бірма зіткнулася з англійською Ост-Індською компанією, яка контролювала Індію – західну сусідку Бірми. Розв’язання протистояння відбулося в результаті двох англо-бірманських воєн. Перша англо-бірманська війна 1824 – 1826 років розпочалася вторгненням англійців та колишнього правителя Аркану в князівство Качар, яке визнало сенйорм англійської Ост-Індської кампанії. Міджи вступив у війну. Завдяки своїй воєнно-технічній перевазі англійці швидо зайняли Маніпур, Ассам і навіть колишню бірманську столицю Пром. Відповідно мирному договору, укладеного в 1826 році в Ядабо, Бірма визнавала залежність підкорених територій від компанії. Друга англо-бірманська війна (1852 р.) також не принесла перемоги. Після штурму колонізатори захопили порт Рангун, Бассейн і Мариабан, проголосивши анексію цих територій та створення тут Британської Бірми. Остаточне перетворення Бірми в англійську колонію відбулося в 1885 році, коли армія останнього мінджи Тхібо капітулювала, а королева Вікторія оприлюднила маніфест про колоніальний статус Бірми як провінції у віце-королівстві Британська Індія.[12]
Колонізація Францією азійських "Індій" не обмежувалася лише Південно-Східною Азією, але й проникала на Далекий Схід. Після тривалої боротьби з Китаєм та місцевою знаттю, у 1884 встановилося французьке панування у Південному В’єтнамі. Утворивши тут своє губернаторство, Франція використовувала його як успішний плацдарм для подальшого підкорення азіатських краї, зокрема Кампучії.[13]
У 60-х роках ХІХ століття Франція укладає договір з правителем Кампучії Анг Донгом, який намагався таким чином протистояти експансії Сіаму та В’єтнаму. Вже за його наступника Нордоме (1860 – 1904 рр.) виникло питання про протекторат над Кампучією. У серпні 1863 року був укладений таємний франко-кампучійський договір про виключний протекторат. Цього ж року подібний договір був укладений і з Сіамом. Фактично вони заперечували один одного (так званий подвійний протекторат). Проте вже в 1867 році Сіам визнав верховенство Франції в Кампучії.[14]
Сам же Сіам, як зазначає В. А. Рубель, не став колонією, адже збереження його суверенітету «було вигідним обом імперіалістичним хижакам. Він став своєрідною зоною між французьким Індокитаєм та британською Бірмою»[15]
Отже, процес колонізації Південно-Східної Азії європейськими країнами проходив у три етапи, які займали відрізок часу з кінця XVI до останніх десятиліть XІX століття. Перший етап тривав у XVI – XVII століттях.для нього характерним було проникнення голландських та англійських торгових суден до Індонезійських островів, утворення та діяльність Об’єднаної англо-голландської Ост-Індської компанії, національно-визвольна боротьба і створення голландської Індонезії.
Другий етап – охоплює XVIII – початок ХІХ століття. В цей час відбувається два паралельних процеси колонізації країн Південно-Східної Азії: англійський та французький. В результаті колоніальної політики цих держав, під владою Англії офіційно опинилася Бірма, а Кампучія стала французькою колонією. Варто зазначити, що в регіоні наростали англо-французькі суперечності. Це було головною причиною збереження суверенітету Сіаму як противагу посилення тієї чи іншої колоніальної імперії.
Таким чином, на кінець ХІХ століття політична карта Південно-Східної Азії виглядала так: Іспанські Філіппіни, колонізовані ще у XV столітті, Нідерландська Індія, що охоплювала майже всі острови Індонезії, Британська Малайя та Бруней (та Бірма, що стала провінцією у складі віце-королівства Індія), а також Французький Індокитай – Південний В’єтнам та Кампучія.
Отже, Процес колонізації Південно-Східної Азії європейськими країнами проходив у три етапи, які займали відрізок часу з кінця XVI до останніх десятиліть XІX століття. Перший етап тривав у XVI – XVII століттях.для нього характерним було проникнення голландських та англійських торгових суден до Індонезійських островів, утворення та діяльність Об’єднаної англо-голландської Ост-Індської компанії, національно-визвольна боротьба і створення голландської Індонезії.
Другий етап – охоплює XVIII – початок ХІХ століття. В цей час відбувається два паралельних процеси колонізації країн Південно-Східної Азії: англійський та французький. В результаті колоніальної політики цих держав, під владою Англії офіційно опинилася Бірма, а Кампучія стала французькою колонією. Варто зазначити, що в регіоні наростали англо-французькі суперечності. Це було головною причиною збереження суверенітету Сіаму як противагу посилення тієї чи іншої колоніальної імперії.
Таким чином, на кінець ХІХ століття політична карта Південно-Східної Азії виглядала так: Іспанські Філіппіни, колонізовані ще у XV столітті, Нідерландська Індія, що охоплювала майже всі острови Індонезії, Британська Малайя та Бруней (та Бірма, що стала провінцією у складі віце-королівства Індія), а також Французький Індокитай – Південний В’єтнам та Кампучія.
Колонізація Південно-Східної Азії Європейськими країнами відбувалася за допомогою ряду форм та методів. По-перше, це жорстоке придушення будь-якого спротиву чи невдоволення серед місцевого населення. Так було придушено повстання народів Індонезії, зокрема під поводом Діпогеноро (1785 – 1855), кхмерів. Бірманців та інших.
По-друге, колонізація економіки виражалася в монополії англійської, голландської об’єднаної та французької торгівельних Ост-Індських компаній, які забороняли і переслідували будь-які прояви торгівельних відносин купців інших країн. На місцях утворювалася колоніальна адміністрація, що слідкувала за порядком у колонії.
У сільському господарстві було введено ще одну форму колоніалізму – систему примусових культур та плантаційне господарство. Воно розорювало традиційні місцеві аграрні відносини, насаджуючи капіталістичні відносини. Активно вирубувався ліс. Він. Як і примусові культури, йшов на експорт у митрополії.
Ще одним методом підкорення місцевих народів стало нав’язування їм католицизму, яким успішно займалися місіонери.
Сукупність цих форм та методів дало змогу Голландії, Великій Британії та Франції управляти країнами Південно-Східної Азії та встановити у них колоніальний режим.
24. Утвердження голлан.ОІК в Індонезії та особливості її колоніальної експансії в 17-18 ст.
У 1602 р. виникла голландська Ост-Індська компанія, що одержала право монопольної торгівлі і мореплавства від мису Доброї Надії і аж до Магелланової протоки. Компанія мала також право утримувати на цих територіях свої війська, оголошувати війну і укладати мирні договори, будувати фортеці, а також карбувати власну монету. Вона поєднувала в своїй практичній діяльності методи насильства і активної торгівлі, маючи в особі Іспанії та Португалії своїх головних конкурентів у регіоні Південно-Східної Азії.
У 1596 р. на Яву висадилась перша голландська експедиція, а через чотири роки голландці уклали перший договір з правителем острова Амбон про будівництво там факторії і закупівлі прянощів.
У 1609 р. голландцям вдалося витіснити своїх португальських та іспанських конкурентів з Молукки. У 1619 р. вони захопили на Яві Джакарту (Батавию), пізніше перетворивши її в головний адміністративний центр своїх колоніальних володінь в Індонезії.
Англійська Ост-Індська компанія обмежилася створенням факторій на Молуцці, Сулавесі, Яві, Суматрі і Сіамі.
У 1619 р. голландський флот здобув ряд перемог над англійським флотом в Сіамській і Зондській протоках, а в 20-і рр. витіснив їх і з Молукки. Після цього англійці зосередили свою головну увагу на Індії.
На початку XVII ст. голландці запропонували місцевим правителям продавати їм прянощі за вищими цінами, ніж португальцям чи іспанцям. Потім вони, навпаки, прагнули зробити ці ціни максимально низькими. Зв'язки між островами могли підтримуватися лише голландськими суднами або суднами, які мали спеціальний дозвіл від них. На Молукки могли приїжджати лише голландці.
У середині XVII ст. найбільш великим і впливовим на Яві був султанат Матарам, який займав її центральну і східну частини. На чолі цієї держави перебував Сусухунан («той, якому всі підкоряються»), який прагнув поширити власний вплив і на західну частину острова, де в той час розташовувався султанат Бантам. Його розквіт був в першу чергу пов'язаний з тим, що через нього проходили важливі торгові шляхи. В кінці XVI ст. сюди стали проникати голландці, що захопили князівство Джакарта. Проте спроби повного підпорядкування Матарама і Бантами владою голландської Ост-Індської компанії в той період успіху не мали.
У середині XVII ст. на півночі острова Суматра розташовувалося князівство Аче, на сході - Чідорі і Тернате, що потрапили в залежність від європейських колонізаторів. На Целебесе було розташоване князівство Гова. Протиріччя між цими державними утвореннями тонко використовувалися голландцями у власних інтересах. У 1667 р. голландцям вдалося підпорядкувати своїй владі Гову, султан якої Хасан уд-Дін виплатив їм велику контрибуцію.
У 1652 р. голландська Ост-Індська компанія підписала договір з князівством Матарам, за яким його правитель визнавав право голландців на земельні володіння на Яві. Сам Матарам в той момент представляв для Голландії інтерес насамперед як постачальника продовольства для інших її володінь на Яві.
В 1674 р. на території Матарами спалахнуло народне повстання незадоволених політикою місцевого правителя, яке підтримували присутні там пірати.
Голландці розраховували, що правитель Матарами звернеться до них за допомогою, і вони її нададуть в обмін на нові поступки. Після захоплення повстанцями столиці, Сусухунан втік до голландців, а в 1677 р. ними було підписано угоду з голландською Ост-Індської компанією, за якою останній надавалося право необмеженої торгівлі в Матарамі; був зроблений ряд територіальних поступок, надана можливість будівництва судноверфі, військова допомога в обмін на використання портів Матарами (аж до сплати військових витрат голландцям) і т.д.
Після підписання цього договору голландські війська увійшли в Матарам, завдали ряд військових поразок повстанцям і протягом трьох років зуміли повністю придушити опір, відновивши на престолі колишню династію.
Наступним об'єктом голландської колонізації Індонезії стала держава Бантам, яка залишалася в той момент єдиною на Яві, де свій вплив зберігали англійці. У самому Бантамі йшла боротьба між прихильниками орієнтації на Голландію і Великобританію. У 1683 р. перемогу здобули прихильники проголландської орієнтації, і через рік правитель Бантами підписав з голландською Ост-Індською компанією договір, за яким їй надавалися великі привілеї в цій державі. Англійці змушені були покинути Бантам і влаштуватися на заході Суматри. У тому ж 1683 році голландці підпорядкували своїй владі Тернате, придушивши там народне повстання.
Повстання проти голландського панування спалахнули по всій Яві в кінці XVII – початку XVІІI ст., особливо сильними з них були виступи під керівництвом Сурапаті в Матарамі, придушене лише до 1720 року.
