1. Я.А. Коменький, Ж.Ж. Руссо про використання природи у вихованні дітей дошкільного віку Видатний чеський педагог Я.А. Коменський зробив великий внесок у розробленя питань про роль природи у вихованні дитини. Він розглядав людину як частину природи, і вона повина розвиватися за законами природи. Людина складається з усіх основних елементів природи, вона – світ у зменшеному вигляді, мікрокосмос. Оскільки це так, то і розвивається людина за спільними з природою законами. Отже, навчально-виховний процес повинен будуватися у відповідності з цими законами. Він першим у світі піднявся до усвідомлення наявності особливих законів у вихованні і навчанні. У своїх творах, і передусім у “Великій дидактиці“, він намагається визначити ці закони. Причому робить це шляхом проведення аналогій із закономірностями (“основоположеннями“), що діють у природі. Для прикладу: у природі збираються дерева в лісі, трава в полі, риба в морі, отже діти повинні бути зібрані в школі. Визначення обсягу й змісту знань, які забезпечують повноцінне розвиток дитини дошкільного віку - одне з традиційних проблем педагогіки. Першість до вирішення цієї проблеми належитьЯ.А. Коменському. У вашій книзі «Материнська школа» Коменський виклав програму знань, взявши за її підставу принцип енциклопедичності. Це означає, що не можна обмежувати пізнання дитини дошкільного віку певними сторонами дійсності. Малюк сприймає світ цілісно, тому й знання повинні прагнути бути різноманітними.Я.А.Коменский визначив ще одне вимоги знаннями для дітей: вони мають служити вихованню. Обидва ці принципу враховані щодо змісту знань дошкільнят, зокрема і природознавчих знань.Мета навчання з Коменському - озброїти дітей усебічними знаннями й навчити застосовувати в життя. Чуйне сприйняття навколишнього світу у процесі систематичних спостережень за природними явищами Коменський вважав основою пізнання світу. Наочність він назвав «золотим правилом навчання». Вивчаючи педагогічну системуЯ.А. Коменського, можна назвати у ній такі становища: - природа впливає розвиток сенсорики дитини, збагачує його знаннями, формує моральні якості; - дошкільнику дається система наукових знання природі, доступна її розумінню; - вивчення навколишнього світу полягає в принципах наочності, руху від простого до складного з урахуванням активності і свідомості; - ознайомлення із дикою природою відбувається за керівництвом дорослих. Французький філософ XVII століття Ж.Ж. Руссо був ідеологом вільного виховання, основою якого є принципприродосообразности. У систему природі відводилася провідна роль вихованні дітей. Руссо підкреслював особливе значення природи в сенсорному вихованні дітей, висуваючи першому плані почуттєвий досвід як єдино достовірний джерело пізнання, розвитку розуму дитини, його допитливості і активності. Він чудово бачив у природі також величезний стимул морального, естетичного й трудового виховання: тут дитина знаходить прийоми моральних вчинків.

2. Ф. Фребель, М. Монтессорі про роль природи у вихованні дітей Фрідріх Фребель - великий представник буржуазної педагогіки у першій половині ХІХ століття. Він створив в свою оригінальну педагогічну систему громадського дошкільного виховання .Фребель не уявляв собі життя дитини без тісного зв'язку з природою, вважав її важливим засобом всебічного дітей. На його думку, постійні спостереження, вивчення явищ живої і неживої природи розвивають у дошкільнят спостережливість, вдосконалюють їх чуттєве сприйняття світу, вчать думати. Відхід за рослинами і тваринами Фребель розглядав як важливий джерело знань і недавньої спроби, як дійовий спосіб морального виховання. Для розвитку моральних чеснот особистості дошкільника, трудових умінь і навиків він рекомендував створювати дитячого садка ділянки. Характеризуючи погляди італійського буржуазного педагога кінця XIX - у першій половині ХХ століття. М. Монтессорі на природу, слід зазначити, що вона визнавалося значний вплив природного оточення на фізичне виховання та розвитку в нього допитливості. Природи - незамінне засіб сенсорного виховання. У процесі спостережень і праці природи в дітей виховуються позитивні моральні якості, дбайливе ставлення до живих істот. У системі Монтессорі природа постає як чинник містичних-містичної-релігійно-містичного виховання дошкільнят (створена усевишнім, вона повинна переважно надихати дитини чудесами світобудови, дати можливість зрозуміти відмінність між тим, створене богом і руками людини)

3. К. Д. Ушинський про використання природи у вихованні дітей. К.Д. Ушинський вважав природу великої вихователькою, що надає значний вплив формування патріотизму, естетичних почуттів. Російський педагог високо цінував роль природознавства у початковому навчанні дітей, вважаючи, що логіка явищ природи найбільш доступна пізнання, сприяє розвитку образного логічного мислення, формує такі риси розуму, як допитливість і спостережливість. Основоположник російської педагогіки наполягав на необхідності формування в дитини системи природознавчих знань, побудованої на знайомому дітям матеріалі, з урахуванням сезонних змін.

4. Є.І.Тихеева про роль природи у вихованні дітей

Є.І.Тихеева підкреслювала силу виховного впливу природи на дитини, вважала, що це невичерпний джерело, з яких діти черпають зміст ігор, спостережень, праці. Чим більший органів почуттів беруть участь у сприйнятті природи, ніж активніше у своїй дошкільник, тим повнішим він пізнає навколишнє. Є.І.Тихеева вважає, що природи таїть великі можливості для в дітей віком спостережливості й постійного вдосконалювання рідну мову. Важливе значення Є.І.Тихеева надавала правильному відбору знань для дошкільнят і планування роботи. У запропонованому неюплане-программе план передбачає ускладнення матеріалу від однієї віку до іншого, дотримання таких принципів, як сезонний, краєзнавчий. Є.І.Тихеева запропонувала цілісний підхід до вивчення природи, що найкориснішим і доступнішим для дітей дошкільного віку.

5. С. Русова, А. С. Макаренко, О.О. Сухомлинський про вплив природи на всебічний розвиток дітей В.О. Сухомлинський надзвичайно любив природу, тому в численних своїх працях пропагував вивчення природи як величезного значення виховний фактор. Природа сама собою не виховує. Виховує тільки активне взаємодіяння людини з природою. Багаторічний досвід навчально-виховної роботи переконує, що природа це не тільки об’єкт пізнання, не тільки сфера активної діяльності наших вихованців, а й частинка їх буття, взаємовідносин, всього ладу їх життя. Природа – величезної ваги виховний фактор, що накладає свій відбиток на весь характер педагогічного процесу. Природа як світ, в якому дитина народжується, пізнає навколишню дійсність і саму себе, полегшує виховну роботу і водночас ускладнює її, бо робить її багатшою, багатограннішою. Постійне спілкування з природою і взаємодія з нею стає істотною стороною виховного процесу. Природа впливає на всебічний розвиток дітей. Єдність розумового виховання, з одного боку, і виховання фізичного, трудового, морального, естетичного, емоційного – з другого, що створюється завдяки постійному спілкуванню дитини з природою, яке з віком дедалі розширюється, відкриває винятково сприятливі можливості для впливу вихованця, у вузькому розумінні цього поняття, на навчання, набування знань. Те, що людина любить природу, само по собі теж не є показником вихованості. Роль природи в моральному вихованні не можна перебільшувати, ідеалізувати, розглядати поза зв’язком з духовним світом людини. Виховна роль природи залежить від того, в ім’я чого живе людина, в чому вона вбачає добро і зло, до чого вона прагне, які її ідеали. Роль природи як вихователя в кінцевому підсумку визначається взаємодіянням людини з природою. В.О. Сухомлинський стверджував, що завдання вихователя полягає в тому, „щоб відкрити перед кожним вихованцем усі джерела, якими живиться могутнє почуття любові до Батьківщини. Це й природа рідного краю, і мати з батьком, і рідне село, місто, колгосп, де працюють батьки.”. „Від почуття прив’язаності до рідного куточка – материнської колиски, верби, що схилилася над ставком, родючого поля – до розуміння історичних доль народів, – такими джерелами повинна живитися душа нашого вихованця, щоб в ній, як у краплі води, в мініатюрі відобразився портрет народу”. Для реалізації виховного потенціалу природного оточення Він організовує школу під голубим небом. У поглядах педагога А.С.Макаренка привертає увагу оцінка праці в природі як важливого фактора формування особистості. З його точки зору провідна роль у формуванні моральних рис особистості належить правильно організованій трудовій діяльності. В лекціях для батьків він вказує на потребу залучати дітей до сільськогосподарської праці. У творі «Педагогічна поема» він високо оцінює досвід організації с/г праці і її вплив на формування фізичних і моральних якостей особистості. Однією з провідних ідей С.Ф. Русової було формування дитини засобами рідної природи. У свої роботах доводить що природознавство має найкращий моральний і естетичний вплив на виховання дитини. Вона обґрунтовує це впливом природних об’єктів на емоції дітей, їхньою доступністю. Також важливого значення надавала вивченню природи для розвитку мови дітей. Вона підкреслювала, що найкращий щлях для розвитку мови дітей – враження, що одержують діти від спілкування з живими істотами в природі. Також важливого значення надавала впливу природи на виховання почутів любові до рідного краю. Джерело естетичного виховання вона вбачала в красі природи: квітах, метеликах, деревах, спів птахів….важливе місце у пізнанні природи русова відводила праці дітей, яка сприятливо впливає на фізичне здоров’я, задовольняє інтереси.для організації праці вона радила створити город, садок де діти малиб змогу садити та спостерігати.

6. Формування у дітей системи реалістичних уявлень про природу. Дослідження по проблемі. Одним з найважливіших завдань ознайомлення з природою є формування системи реалістичних знань про природу. Знання ві­діграють вирішальну роль у формуванні особистості, її розвитку, ставленні до навколишнього середовища. Тому вирішення цього завдання повинно розглядатися як центральне, від якого залежить реалізація інших завдань, таких, як розвиток мислення і мови, еко­логічне виховання тощо. У дошкільному віці, відповідно до програми дитячого садка, у дітей формуються різноманітні знання про природу: явища не­живої природи, рослинний і тваринний світ, працю людей у при­роді. Сучасні дослідження (П. Я. Гальперіна, В. О. Давидова, С. М. Ніколаєвої, К. Є. Фабрі, І. О. Хайдурової, Є. Ф. Терентьєвої) свідчать про те, що найбільший ефект у розвитку дітей досягається під час формування системних знань. Ще К. Д. Ушинський зазна­чав, що розум — це добре організована система знань. Проведені дослідження доводять, що формування систематизо­ваних знань відповідає внутрішнім потребам дошкільників. Ще І. М. Сєченов відзначав, що дитина у 3—4 роки знає властивості багатьох предметів, багато що правильно класифікує і навіть тлу­мачить деякі явища в тому самому напрямку, які у дорослих но­сять назву причинних зв'язків. Ці ж тенденції були помічені Л. С. Виготським, який відзначав, що діти дошкільного віку, як показують дослідження, самі будують теорії про походження тва­рин, про народження дітей і т. ін. А це означає, що у дошкільників є тенденція не тільки зрозуміти окремі факти, але й встановити де­які узагальнення. Ця тенденція в розвитку дітей повинна бути ви­користана у процесі навчання і визначати основний шлях, за яким має будуватися в певній системі програма від першого до остан­нього року. Психолого-педагогічні дослідження показали, що дошкільники можуть розуміти причини деяких простих явищ і здатні до елемен­тарних логічних суджень в тому випадку, коли перед ними постав­лене цікаве і зрозуміле завдання і вони можуть спиратися на спо­стереження яскравих проявів залежності або можуть пізнати її в процесі активної практичної діяльності. Формування систематизованих знань повинно здійснюватися на основі нагромадження конкретних реалістичних знань у про­цесі спостережень у природі, праці, в дослідах, іграх. В усіх до­слідженнях, присвячених питанням узагальнень, підкреслюється залежність успішності узагальнень від обсягу і характеру кон­кретних фактичних знань. Отже, формування систематизованих узагальнених знань вимагає ознайомлення дітей з багатоманітністю природних явищ, нагромадження фонду знань про часткові, зо­внішні якості і зв'язки і залежності, що сприятиме досягненню дітьми відповідного рівня розумового розвитку.

7. Фомування у дошкільника перших елементів матеріалістичного світорозуміння в процесі ознайомлення з природою. Дослідження по проблемі. Питання формування перших елементів діалектико-матеріалістичного світорозуміння у дошкільників досліджувалося Т. О. Ко­вальчук, П. О. Юсуповою. У процесі ознайомлення з природою є можливості для формування таких елементів діалектико-матеріа-лістичного розуміння природи, як матеріальність явищ природи, рух у природі і його прояви у зв'язках і залежностях, багатоманіт­ність і єдність у природі, вплив людини на природу. Вся робота по формуванню у дошкільників перших елементів матеріалістичного розуміння природи повинна грунтуватися на розвитку реалістич­них уявлень про доступні для них об'єкти, явища природи, а тому основними методами її здійснення є спостереження, праця, до­сліди. Завдання вихователя — показувати і пояснювати дітям природу такою, якою вона є, щоб поступове нагромадження фактів під­водило їх до того, що причини всіх явищ у природі лежать у ній самій. Так, поява з-під снігу проліска, виліт гарного метелика кро­пив'янки в теплий березневий день не викличе у дітей неправильної думки про те, що вони «нізвідки взялися», якщо вихователь озна­йомить дітей з тим, що у ранньовесняних квітах поживні речовини ще з літа відкладаються у цибулинках, кореневищах, бульбочках, внаслідок чого вони рано зацвітають. Про те, як готуються до зими і перезимовують комахи, діти дізнаються із спостережень, оглядаю­чи кору дерев, листя, гілки — місця зимівлі комах, їх яєць та ли­чинок. Знання, здобуті дітьми під час спостережень і доповнені розповідями вихователя, допоможуть їм переконатися у природ­ності цих явищ. Багатий матеріал для формування уявлень про рух у природі дають спостереження за сезонними змінами, в процесі яких на числених фактах діти переконуються у зв'язках і залежностях, що існують між явищами в природі. Наприклад, восени сонце менше зігріває землю, стає прохолодніше, немає умов для розвитку рос­лин, тому листя жовкне, опадає. Зі зникненням квітучих рослин зникають комахи, що живляться ними. Зменшення чисельності ко­мах є причиною відльоту багатьох птахів. Ознайомлення дітей з об'єктами природи дає змогу показати багатоманітність і єдність у природі. Наприклад, у процесі озна­йомлення з овочевими рослинами діти дізнаються про їхню будову і одночасно про те, що всі рослини відрізняються між собою, окре­мі їхні органи також різко відмінні, наприклад, веретеноподібний коренеплід у моркви, ріпоподібний у буряка і мичкувате коріння у цибулі. Дошкільників цікавить роль людини у природі, яку вони, як правило, перебільшують. У дослідженні Т. О. Ковальчук старшим дошкільникам пропонувалося відповісти на питання: чи може лю­дина зробити так, щоб на ялинці росли вишні? Вісімдесят процен­тів дітей відповіли, що може. Отже, завдання вихователя полягає в тому, щоб на доступних дітям фактах показати перетворюючу си­лу людини (порівняти плоди диких яблунь, груш з культурними), але одночасно підкреслити, що людина не все може зробити, бо існують закони природи, які треба знати і не порушувати. Своєрідність роботи з дошкільниками зв'язана з їхньою схиль­ністю до антропоморфізму (перенесення властивих людині рис, особливостей на сили природи, рослини, тварин), що формується під впливом казок, розповідей дорослих, які переносять світ своїх відчуттів, суджень на поведінку тварин. У молодшому дошкільно­му віці цю особливість світосприйняття треба використовувати для виховання гуманних почуттів, співчуття, поступово формуючи у ді­тей реалістичні знання про природні об'єкти, виховуючи розумне ставлення до них. Рівень сформованості у старших дошкільників перших елемен­тів діалектико-матеріалістичного розуміння природи, за даними Т. О. Ковальчук, можна визначити за такими критеріями: наявніс­тю у дітей знань про окремі предмети та явища природи (ступінь повноти, точності, наукової вірогідності); умінням бачити взаємо­зв'язки і залежності (насамперед причинно-наслідкового характе­ру) між відомими об'єктами та явищами; умінням висловлювати обгрунтовані й правильні судження з приводу встановленого взає­мозв'язку з використанням раніше набутих знань.