49.Коротка характеристика Київського літопису.

До продовжень «Повісти временных літ» належить Київський літопис (від 1111 до 1200 р.). В так званому Іпатіївському списку (від назви Костромського Іпатіївського монастиря, де його знайдено) він розміщений за «Повістю».

Упорядкований у Видубицькому монастирі, він містить опис багатьох подій, що відбулися в основному в Київському князівстві, хоча дає багато відомостей і про інші землі. Як виразник ідеології феодалів, літописець головну увагу приділяє розповідям про життя й діяльність князів, зокрема Володимира Мономаха, його синів, описує князівські усобиці, походи проти половців, закликає до єдності Русі в боротьбі проти них.

Як ми знаємо, на той час тривала феодальна роздрібненість, тому автори «Київського літопису» захищали вже не стільки загальноруські, скільки місцеві інтереси. Тут значну частину займають оповіді про тривалу боротьбу за київський престол, особливо між Мономаховичами і Ольговичами. У цей час князі часто закликали на допомогу кочівників, які Київ руйнували і палили, а населення грабували. Тому літописці, що реалістично змальовували всі ці чвари, на сторінках «Київського літопису» підносять ідею єдності Русі, миру, добросусідства, взаємодопомоги князів. Але не тільки особи князів постають перед нами: автори знайомлять нас з тогочасним життям простого народу, який виступає як сила, що впливає на результати подій (повстання київського населення проти бояр і купців). Щодо мистецтва оповіді, то «Київський літопис» перевершує «Повість минулих літ», а це дає підставу стверджувати, що його автори стояли на вищому щаблі літературного осмислення дійсності, на вищій сходинці майстерності.

На думку дослідників, Київський літопис — це зведення трьох втрачених літописів — київського, чернігівського і переяславського, зроблене в Києві у Видубецькому монастирі близько 1200 р.

За зразками «Повісті минулих літ» складалися Київський (про по­дії XII століття) та Галицько-Волинський літописи (про події XIII сто­ліття). У сукупності три літописи називають «Літописом руським» — великою книгою про події часів Київської Русі у світовому контексті до XIII століття.

Хронологічно Київський літопис охоплює 1119— 1199 pp. і подає виклад подій, що відбулися здебільшого на київській землі. Текст пам'ятки створював не один автор.

Київський літопис називають «військовим епосом», оскільки у творі переважно йдеться про війни.

Київський літопис, як і інші твори давньоукраїнсь­кого літописання, доніс не лише історичні відомості, а й передав історичну атмосферу XII ст., в художніх обра­зах зафіксував думки, враження, почуття та уявлення давньої епохи.

50.Особливості композиції Галицько-Волинського літопису.

Назву літопису дав М. Костомаров – в оригіналі її не було.

Наступні події, від 1201 до 1292 року, висвітлюються у «Галицько-Волинському літописі», який є суцільною розповіддю, що включає в себе своєрідні повісті про військові походи та інші події. У XIII столітті Київ утрачає свою колишню могутність, а носіями української державності стали західні землі. У їх культурних осередках, де розвивалося письменство, і була створена ця визначна пам'ятка історіографії та літератури. У першій з двох частин «Галицько-Волинського літопису» з гордістю описується життя Данила Галицького: його успіхи, перемоги і патріотичний запал. У другій частині на передній план виходить уже Данилів брат Василько та його син Володимир — волинські князі, тут же описана і битва на Калці. Та наприкінці літопису є багато повідомлень щодо Литви, Польщі й Угорщини, дуже відчутна межа між православним і католицьким світами. А це, безперечно, наближає літопис до європейської літератури. Крім того, яскраві характеристики осіб, своєрідний поетичний стиль споріднюють «Галицько-Волинський літопис» із «Словом про похід Ігоря» і є свідченням того, що вже в князівську добу в Руській землі утворилася літературна школа, твори якої не втратили свою значення й сьогодні.

Яскравим прикладом поєднання героїчного начала та морально етичних засад християнства є Галицько-Волинський літопис, в якому синтезувалися дві тенденції — героїчна (втілена в образі Данила) і філософсько-релігійна (втілена в образі Володимира Васильковича).

Композиція Г.-В. літопису досить складна, а матеріал визначається різноманітністю і строкатістю. Укладачі, кілька авторів, використовували юридичні документи, грамоти, попередні літописи і різноманітні літературні твори.

Відповідно до авторства визначали три частини:

1. Від смерті Романа Мстиславича до остаточної перемоги кн. Данила в бою під Ярославом 1245 р. Частина написана великим прихильником Данила, вочевидь – світським дружинником. Написана майже без дат. Можливо, автор хотів ввести їх пізніше, але не встиг. Ідеологія є цілком і повністю князівсько-дружинною.

2. Події 1255-1258 рр. Очев, написана в Холмі. (1255 р. – рік коронації Данила.)

3. Події 1258-1292 рр. – Волинський літопис, повість про Володимира Васильковича

Літопис є важливим джерелом вивчення історії і культури Галицько-Волинського князівства та України взагалі. Про це свідчать ті місця літопису, де логічний і стилістично виразний хід розповіді його попередника переривається фразами, які, безумовно, належать перу останнього редактора.