44.Ідея незалежності Київської Русі у «Повісті врем’яних літ».

Ідея незалежності Київської Русі в ПВЛ  Важливим джерелом наших знань про Русь є літописи. Серед них насамперед виділяється така значна історична і політична пам'ятка, як «Повість временних літ»,створена у 1113–117 pp. Ідеєю династичного князювання пронизана «Повість временних літ». У «Повісті...» Нестор розглядає історію як протиборство сил добра і зла (добро від Бога, зло від Диявола). Різні покарання посилає Бог на неправедних володарів. Всі нещастя, які випали на долю Київської Рус (усобиці, навали кочівників) - є «батіг» Бога, кара за лукавство тих, хто править. Всю відповідальність за нещастя на Русі Нестор покладає на князів. Літописець пропонує вихід із кризового становища - князі не повинні порушувати настанов церкви, тільки тоді вони можуть розраховувати на милість божу. Основною настановою церкви, яку не можна порушувати, є принцип династичного князювання: коли князь владарює у своєму уділі. Нестор оголосив удільно-династичне князювання - єдиною встановленою Богом справедливою формою правління.  "Повість временних літ"- видатна літописна памятка епохи Київської Русі. Свою назву вона отримала за першими рядками, що давньоруською мовою звучали так: "Се повести времянъных лет, откудаестьпошлаРусская земля, кто в Киевенача) первее княжити и откудуРусская земля стала есть".  У творі автор порушив державно-правові проблеми.  1. Визначив місце східних слов’ян серед європейських і азійських народів (детально розповідав про їхнє розселення, наголошуючи на спільності їхніх культури, мови, писемності).  2. Дав розгорнуту відповідь на питання щодо походження руської держави (спростовував візантійську концепцію про виникнення Київської держави в результаті хрещення Русі під впливом Візантії, вивів її із суспільного договору між народом і князями, яким народ довірив "володіти та княжити", але при цьому дотримується хибної теорії про "варязьке" походження руської держави, що свідомо висувалася феодалами для обґрунтування свого панування над народом).  3. Обґрунтовував ідею династичного князювання (кожен князь володарює в своєму уділі) як єдину справедливу форму правління, встановлену Богом.  4. Визначив як критерії діяльності князів результати, наслідки їхнього правління для держави та народу.  5. Обстоював союз, співпрацю між світською та духовною владою.  6. Висловив свою (позитивну) думку щодо народних зборів (віч), боярської думи, правових звичаїв.  7. Через увесь твір провів ідею величі, єдності та незалежності Русі. Зміцнення політичної влади Київського князя й об'єднання навколо Києва всіх князів, на думку автора, - запорука припинення князівських міжусобиць і чварів, які призводять до розпаду держави. 8. Закликав князів засвоювати позитивний досвід (уроки) своїх попередників і використовувати його для зміцнення держави.

45.Ідея єдиного княжого роду у «Повісті врем’яних літ».

Особлива увага в «Повісті...» приділяється обґрунтуванню законності й необхідності князівської влади. Для посилення ідеї винятковості князівської влади наводиться оповідання про закликання варягів. Таке походження влади ставить княжий рід у привілейоване становище щодо основної маси населення й санкціонує передання влади лише всередині княжого роду. Однак на відміну від «Слова...» Іларіона, в якому всіляко обґрунтовується князівське єдиновладдя, автор «Повісті...» подає схему колективного володіння Київською Руссю князівським родом Рюриковичів. При цьому шляхом включення до тексту біблійної легенди про поділ Землі синами Ноя після всесвітнього потопу виправдовується феодальна роздрібненість руської держави. У «Повісті...» не заперечується ідея єдності руських земель, але розглядається вона передусім як духовна, котру забезпечує християнська церква. Що стосується політичної єдності, то вона виявляється у єдності Київської Русі як спільної власності князів-братів, які мусять слухатися порад київського князя як старшого серед рівних. Причиною княжих міжусобиць у «Повісті...» вважається «спокушування» дияволом людей, а тому міжусобні війни і їх зачинателі є неправедними і гріховними. «Руська правда» Значна увага у Київській Русі приділялась розробці законодавчих актів, які регулювали суспільні відносини. Першим писаним слов'янською мовою кодексом законів тут була «Руська правда»

Ярослава Мудрого (1019-1054)