29.Найпоширеніші види збірників житійних творів.

 Найпоширеніші збірники житійних творів  Житійна література (опис чийогось життя, найчастіше святого) — це агіографічна література, яка була прямим продовженням біографічних традицій Біблії. У ній оспівувались і звеличувались подвиги найвидатніших християнських діячів — святих, змальовувалось їхнє життя й ті чудеса, що їх вони начебто творили з ласки Божої за життя і по смерті. Зародилася ця література відразу після виникнення християнства. Переклади творів цієї літератури на Русі з'явилися відразу після її охрещення. У добу Київської Русі були відомими переклади житія Сави Освященного, Антонія Великого, Федора Студита, Андрія Юродивого, Василя Нового, Георгія Побідоносця, Федора Тирона, Іоанна Златоуста, Миколая Мирлійського, Олексія, чоловіка Божого та ін.  З літератури, що призначалася для читання, найбільшою популярністю користувалася література житійна, або агіографічна, через посередництво якої церква намагалася дати своїй пастві зразки практичного втілення абстрактних християнських положень. Автор житія, агіограф, переслідував насамперед завдання дати такий образ святого, який відповідав би уяві про ідеального церковного героя. З його життя бралися тільки такі факти, які відповідали цьому уявленню, і замовчувалося все те, що не відповідало уявленню. Іноді видумувалися такі події, яких не було у житті святого, але які потрібні були для його прославлення; іноді факти з життя одного святого приписувалися іншому, про якого було мало відомостей. Наприклад, у практиці давньоруської агіографії були випадки, коли при написанні житія якого-небудь святого запозичувалося те, що говорилося про того самого візантійського святого.  Перекладні житія були в поширеній або стислій формі. Перші існували окремо або входили до складу збірників під назвою «Четьї-мінеї», тобто книг, призначених для читання з розташованим за числами місяця матеріалом; другі, що становили короткий формуляр святого, знаходили місце в «Прологах», чи «Синаксарах», «Мінологіях». «Четьї-мінеї» існували на Русі уже з XI ст., а «Пролог» — з XII ст. Виник «Пролог» у результаті співробітництва південнослов'янських і руських церковних діячів, можливо, у Константинополі, де вони могли зустрічатися. Уже в ранній редакції, крім творів про грецьких і південнослов'янських святих, є «пам'ятки» про руських святих — Бориса і Гліба, Ольгу, Мстислава, Феодосія Печерського. Згодом на руському грунті «Пролог» доповнювався широким матеріалом і ставав популярною книгою в руках релігійного читача. Сюжети його використовувалися в художній літературі XIX — початку XX ст. — у творчості Герцена, Л. Толстого, Лескова та ін.  У XI—XII ст. в окремих списках відомі були на Русі перекладні житія Миколи Чудотворця, Антонія Великого, Іоанна Златоуста, Савви Освяченого, Василя Нового, Андрія Юродивого, Олексія чоловіка божого, Вячеслава Чеського. Найбільш поширеним житієм у всьому християнському світі було житіє Олексія чоловіка божого, відомого в нас з рукопису XIV—XV ст.