41.Особливості формування і функціонування жанру паломницької літератури. Загальний зміст та головна ідея «Ходіння» Данила.

Паломницька література (Ходіння) — своєрідні путівники, які містили найнеобхіднішу інформацію про "святі місця", відомості про природні багатства. їх зміст формувався під впливом релігійних, апокрифічних легенд, доповнювався розповідями проповідників, монахів. П.л. розвивалася в українському письменстві як літературний жанр з XII по XVIII ст. Поява П.л. була зумовлена прагненням молодої церкви Київської Русі зміцнитися шляхом безпосереднього спілкування з християнським Сходом, що підвищувало її авторитет, включало у сферу християнських відносин. Мандрівників до "святих місць" називали паломниками (вони приносили на спогад пальмову гілочку), пілігримами (лат. — мандрівник), каліками перехожими (грецьк. взуття — каліга). Вони приносили на Русь апокрифічні розповіді, власні записи про бачене й пережите, з яких і витворився літературний жанр. Зразком П.л. є "Житіє і ходіння Даниїла, Руської землі ігумена", що виникло на початку XII ст. Тут подано детальний, топографічний опис Єрусалима, Віфлеєма, Йорданії, Галілеї, Самарії, описується поклоніння гробниці Івана Богослова в Ефесі. Докладно описані річка Йордан, природа Палестини.

У центрі уваги твору — опис християнських святинь. Одночасно змальовано побут місцевого населення — мусульман та християн, розповідається про землеробство, скотарство, садівництво, рибальство.

Оповідання Данила обрамлене вступом і висновком. Основна частина розбита на главки, кожна з яких присвячена певному предмету: "Про Єрусалиме, про Лавру", "Про шлях до Єрусалиму", "Про церкву Воскресіння Господнього", "Про гробі лотів, іже в Цоарі" і т. п. По вступ Данило повідомляє, що свою подорож він, недостойна людина і робить свою подорож бувши грішною людиною.Однак Данило зважився описати все, що бачив "очима своїма".Ще однією причиною зробити записи про побочене столо - любов до святих місць і боязнь забути явлене йому Господом, і суспільного, - бажання дати людям точний опис святих місць, щоб вони, навіть не роблячи власного подорожі, могли під його керівництвом подумки відвідати їх і отримати від Бога таку ж "мзду", як і ті, кому реально вдалося побувати там. При цьому чудово міркування Данила про те, що можна врятувати свою душу навіть і не зробивши подорожі у Святу землю, а лише творячи добрі справи вдома, і навпаки, ті, хто вчинили таку подорож і з цього приводу піднеслися "розумом своїм", уявивши, ніби зробили щось добре, лише знищують "мьзду праці свого".Записи свої Данило став вести починаючи з Царгорода. По дорозі до Палестини він побував у місті Ефесі, на острові Патмен, на Кіпрі та в інших місцях.Отже,у висновку можна зробити,що ходіння Данила є літ.праця,яка як путівника по Святій Землі знайомив давньоруських людей з християнським Сходом, з його святинями і благочестивими переказами про них, а також з різноманітними звичаями Сходу. Тим самим він сприяв утвердженню християнства на Русі

42.Причини виникнення жанру літописання на Русі.

Літо́пис — історико-літературний твір у Русі, пізніше в Україні, Московщині та Білорусі, в якому оповідь велася за роками (хронологія). Писалися переважно церковнослов'янською мовою, з численними вкрапленнями місцевої лексики. В інших християнських країнах подібні давні твори мають назву «хроніки», які писалися, як правило, латиною.

Зародженню літописної творчості сприяв ряд чинників: діяльність могутньої Київської держави, відносно високий рівень матеріальної і духовної культури в давньокиївський період, заснування Київської митрополії, спорудження Софійського собору та ін. Літописання почалося у Києві. Вважають, що найдавніше зведення літописних матеріалів різного характеру і походження (короткі порічні записи, княжі літописи, народні перекази) належить до кін. X ст. Його склала, мабуть, група світських і духовних осіб з оточення Великого князя Володимира Святославича.

В XI ст. були складені Літописне зведення 1037, Києво-Печерське літописне зведення 1072 — 73 (автор книжник Никон), Новгородське зведення 1079, Початкове зведення 1093 — 95, складене ігуменом Печерського монастиря Іоанном. Останнє стало основою для складання першої редакції «Повісті минулих літ». Безпосереднім продовженням її в Іпатіївському списку був Київський літопис, складений у Видубицькому монастирі на підставі літописних зведень, які до нас не дійшли. Є відомості про чернігівський, переяславський, галицький літописи XII ст., однак вони не збереглися, уривки з них ввійшли до інших літописних зведень. літописання в Україні почалося на ранньому етапі, майже одночасно з появою християнства на наших землях.

На основі головним чином, праць Шахматова, розрізняють шість поступових стадій або «редакцій» початкового літопису, а саме:

1. Приблизно у 1039 році у Києві почався створюватись Найдавніший Київський Літописний Звід (кодекс), який оповідає про початок Києва, виводячи династію київських князів від легендарних братів Кия, Щека і Хорива, про князів Олега, Ігоря, Ольгу, Святослава й Володимира, про хрещення Русі, докладно розповідає про князювання Ярослава Мудрого і закінчується заснуванням собору св. Софії у Києві 1037 року та похвалою Ярославу за його просвітну діяльність. Цей звід був покладений в основу Новгородського літопису, завдяки чому його текст зберігся в найчистішій формі в так званій другій редакції І Новгородського літопису.

2. Близько 1074 року Найдавніший звід був продовжений києво-печерським монахом Никоном Великим. Деякі вчені висувають гіпотезу, що Никоном Великим був ніхто інший, як Іларіон, перший київський митрополит обраний з русичів. Цей Звід вніс звістки про князя Мстислава Тьмутарканського, а пізніше Чернігово-Сіверського. Тут же міститься й оповідання про початок Печерського монастиря та про чудеса його мешканців. Так був створений так званий Перший Києво-Печерський Звід.

3. У 1095 році розпочатий Початковий Звід або Другий Києво-Печерський літопис, доведений до смерті великого князя Всеволода, тобто до 1093 року. Літопис закінчується сумними міркуваннями з приводу половецьких набігів на Руську Землю, що її не можуть оборонити князі, які весь час ворогують між собою. Автором цього літопису деякі вчені вважають ігумена Печерського монастиря Івана.

4. Протягом 1113-1114 років на основі всіх попередніх кодексів створюється славнозвісна праця печерського Нестора: «Повість временних літ, откуда пошла єсть Руськая Земля, і кто в ній начал первіє княжити і како Руськая Земля стала єсть».

5. Вже у 1116 році з’явилася друга редакція Несторової «Повісті», створена ігуменом св. Михайлівського Видубицького монастиря у Києві Сильвестром. Сильвестр сам поставив своє ім’я й дату на своїй праці, а рештка літописних Зводів усі, як один – анонімні.

6. Нарешті у 1117 або 1118 році створена третя редакція «Повісті», або шоста початкового кодексу. Автор її вніс до літопису «Поученіє» Володимира Мономаха дітям.