32.Основні тематичні групи апокрифів.

Відповідно до біблійних книг апокрифи поділялися на три групи: старозавітні (на теми старого завіту); новозавітні (на теми нового завіту) і есхатологічні (про «потойбічне життя»).

До старозавітних апокрифів належали такі, в яких розповідалося про перших людей — Адама і Єву, про Авраама, Давида і Соломона. Останній користувався особливою популярністю: апокриф про Соломона та Китовраса, апокрифи про суди Соломона, що характеризують його як видатного мудреця. Частина з них перейшла в усну народну творчість про мудрого царя Соломона та його суди.

До новозавітних апокрифів належать апокрифічні євангелія Іакова, Никодима та Фоми, що користувалися у давнину особливою популярністю. Тут особа Христа змальована більш реалістично, ніж у канонічних євангеліях. Так, у Євангелії Фоми Христос у дитинстві показаний свавільним і навіть жорстоким хлопчиськом. Чимало таких апокрифів було складено і про «діянія» учнів Христа, або апостолів, що, зрозуміло, розходилося з канонічним вченням церкви.

До есхатологічних апокрифів належать «Житіє Андрія Юродивого», «Откровення апостола Павла», «Откровення Мефодія» та ін. Найбільшою популярністю користувався апокриф «Хожденіє Богородицы по муках», що був відомий за давньоруським списком XII ст. і до списків XIX ст.

33.Перекладна світська повість. Найбільш популярні у Київські Русі перекладні повісті.

Великою популярністю у часи Київської Русі користувалися не тільки церковні, а й світські перекладні твори оповідального характеру. Як і більшість інших пам'яток, перекладні повісті в найдавніші часи перейшли до нас безпосередньо з Візантії, перекладені на староруську мову в середині XI ст., у добу Ярослава Мудрого, або через посередництво Болгарії й пізніше — Сербії. Загальний церковний характер давньої руської перекладної літератури здебільшого зумовлений тим, що в розповсюдженні саме цієї літератури на Русі зацікавлена була Візантія, а її посередниця — Болгарія сама була під опікою Візантії й не мала іншої літератури. Це був матеріал повчальний, дидактичний, більшою або меншою мірою просякнутий релігійною тенденцією навіть у тих випадках, коли мова йшла про світського героя, про його воїнські подвиги і пригоди. Завдяки цьому перекладна повість на Русі загальною своєю спрямованістю не дуже розходилася з християнською повчальною літературою, у тому числі з літературою житійною. Природно, що ні один чисто світський візантійський роман не був відомий у Київській Русі.

За своїм змістом повісті були героїчні або воїнські — «Олександрія», «Девгенієве діяніе» і «Повість о разореніи Єрусалима» та повчальні — про Варлаама-пустельника та Йоасафа, царевича індійського тощо.

У XV ст. в зв'язку з посиленням єднань південнослов'янських земель, на Русь із Сербії приходить нова редакція «Олександрії», так звана сербська. Вона була перекладена з окремої грецької редакції, на якій позначився романський вплив і у мові і в сюжеті. Редакція відзначалася цікавим сюжетом, жвавим діалогом та ліричним забарвленням. У ній Олександр виступає як християнизований герой, що спілкується з пророком Ієремією та сповідає єдиного бога.

До числа перекладних повістей Київської Русі, що дуже близькі до історичних хронік, належить твір давньоєврейського письменника Йосифа Флавія «Історія іудейської війни», яка відома у нас під назвою «Повість о разореніи Іерусалима». В ній йде мова про завоювання Іудеї римлянами. Повість складається з семи книг, у яких викладені події про взяття Єрусалима сірійським царем Антіохом Єпіфаном у 167 р. до н. е. й кінчається розповіддю про повний розгром Іудеї в 72 р. н. е. Таким чином, твір Йосифа Флавія обіймає епоху майже в два з половиною століття починаючи свою розповідь з тих часів, якими кінчається Біблія.

За своїми літературними якостями «Іудейська війна» є досить помітним твором. Свою майстерність розповіді Йосиф Флавій успадкував від кращих грецьких та римських істориків. Виклад його відзначається вишуканістю і жвавістю; промови, які він вкладає в уста персонажів, у тому числі і власні, пройняті високим пафосом і написані з великим ораторським мистецтвом. Найбільш хвилюючі події війни показано зі справжнім драматизмом і досить образно. Особливо це стосується тих сторінок, де йде мова про війну в Галілеї та про облогу й зруйнування Єрусалима. Драматизму повісті чимало сприяє введення до твору снів і знамень.

Однією з найдавніших повістей, перекладених безпосередньо на Русі, була також повість про Варлаама й Йоасафа, дуже близька до творів житійного жанру. В своїй основі вона, власне, є християнізованим життєписом Будди. Від індійського оригіналу цього життєпису веде своє походження персидський текст VI—VII ст., а від персидського — арабський VIII—IX ст.

До перекладних повістей, які відомі у нас ще в давній час, належить і «Девгенієве діяніє». Староруський текст її походить від тексту візантійського роману X ст., який виник на основі візантійського епосу про боротьбу греків з сарацинами і розповідав про викрадення сарацинським царем Аміром знатної грецької дівчини, на якій він, прийнявши християнство, оженився, та про подвиги і любовні пригоди їхнього сина Дігеніса-Акріта. Грецьке ім'я Дігеніс (на Русі — Девгеній) було присвоєно героєві у зв'язку з його змішаним походженням — від сарацина і гречанки; Акріт грецькою мовою — той, що охороняє кордони. Переклад візантійського роману на староруську мову без посередництва південнослов'янського тексту (бо його не відшукано) був зроблений ще за часів Київської Русі, найвірогідніше — в Галицько-Волинському князівстві.

Найдавніший руський список «Девгенієва діянія» (XVI ст.) входив до одного збірника із «Словом о полку Ігоревім». На жаль, від тексту цього списку збереглося лише декілька виписок, які зробив М. Карамзін. Сьогодні ми маємо лише три списки, які були зроблені не раніше середини XVIII ст. і які зводяться до одного перекладу.

Рукописний збірник, де було «Слово о полку Ігоревім» і який загинув, містить повість, озаглавлену «Синагрип, царь Адоров и Наливския страны», або «Повість про Акіра Премудрого». Вона належить до найдавніших пам'яток повістевої літератури і виникла у VII ст. до н. е. в Ассіро-Вавілонії. Потім вона розповсюдилася на Сході та у Візантії, де, напевно, піддавалася деякій переробці в дусі християнських поглядів. Грецьких текстів повісті не збереглося, але існування їх підтверджується хоча б тим, що повість вплинула на грецьку біографію Езопа.

Ця повість, яка дійшла до нас у руських списках XV — початку XIX ст., очевидно, була перекладена безпосередньо з грецької мови десь у найранішу пору давньоруської письменності (XI ст.) разом з іншими пам'ятками, перекладеними при Ярославі Мудрому. Давньоруського читача в цій повісті особливо захоплювали її повчальні елементи, які висувалися на перший план і відбилися в таких пам'ятках, як «Моленіе Даніила Заточника», «Пчела» та ін., але в подальших переробках повісті її дидактична частина поступово скорочувалася, натомість на перший план висувалися захоплюючі елементи самого сюжету.