30.Художні особливості агіографічного жанру.

Характерною рисою агіографічної літератури є вплетення у традиційну форму оповіді про церковних діячів, ієрархів церкви, засновників та настоятелів монастирів реальних історичних фактів про світське життя, взаємовідносини князів і церкви, війни, повстання тощо. Це дає можливість використовувати житія як історичне джерело. З цією метою житія святих вивчали історики О. Бодянський, В. Ключевський. Останній присвятив їм окрему працю, в якій доводи в, що житія святих є малоцінним джерелом 174. У наш час інтерес до житій святих відроджується, про що свідчать перевидання багатьох із них.  Ознаки агіографічного жанру яскраво виражені у передмові, в якій автор, вживаючи типовий для середньовічної книжності "голос скромності", вказує на походження князя від "милостилюбиваго" батька Ярослава та матері Феодосії та підкреслює християнські чесноти Олександра. Епізод полеміки князя з послами від папи Римського з багатьма відступами церковно-риторичного характеру.	19:37:59
		характеризує його як захисника православ’я. Під пером книжника Олександр Невський постає ідеальним правителем — мудрим, сильним, вродливим та хоробрим.

31.Жанрові різновиди історичної прози: палеї, хроніки, хронографи.

Палея(грец. Παλαιός - древній, ветхий) - пам'ятник давньоруської літератури візантійського походження, що викладає старозавітну історію з доповненням апокрифічних оповідань.

Палея відома в наступних варіантах:

Палея тямуща- переказ книг Старого Завіту з полемічними і антііудейскую тлумаченнями, а також з апокрифічними доповненнями і коментарями. Толковая Палея містить розлогі богословські міркування, що розкривають символічне значення старозавітних подій як прообразу подій новозавітних. Місцями історичне оповідання переривається природничонауковими міркуваннями. У Тлумачної Палее біблійні події описуються до часів царя Соломона.

Палея історична- викладає біблійну історію від створення світу до часу царя Давида. У рукописних списках іменується «Книга битіа небі і землі». На відміну від Тлумачний Пален в Історичній не наводяться тлумачення і полемічні міркування. Джерелами Історичною Палеи крім Біблії є апокрифи, Великий канон Андрія Критського, слова Іоанна Златоуста і Григорія Богослова. Російський текст Історичною Палеи відтворює середньо-болгарський переклад з грецької, виконаний у першій половині XIII століття.

Палея хронографіческая- поєднує в собі риси хронографа і Палеи, будучи у Великій редакції переробкою Тлумачний Пален з додаванням ряду апокрифів (Суди Соломона, легенди про Ламеха, Мельхіседек, Мойсеї та ін.) Та витягів з візантійських хронографів (наприклад з Хроніки Іоанна Малали)

Хро́ніка (грец. chronikós — зв'язаний із часом) — різновид історичної літератури, зібрання записів з викладом найважливіших подій того чи іншого періоду в хронологічному порядку.На Русі хроніки називали літописами.

Поряд з анналами та літописами— один з популярних історичних жанрів у Середньовіччі, що як правило вівся ченцями латиною. В наш час хроніки є важливими письмовими джерелами для істориків.

Хроніками називають також художні літературні твори, в яких послідовно розкривається історія суспільних чи родинних подій за тривалий проміжок часу. Зразком хронікальних жанрів є п'єси-хроніки Вільяма Шекспіра «Генріх VI», «Річард ІІІ», повість С. Аксакова «Сімейна хроніка», романи «Люборацькі» А. Свидницького, «Вербівчани» А. Іщука та інших.

Хронограф — середньовічний твір зі всесвітньої історії.

Перші хронографи з'явилися у Візантії. На Русі починаючи з XI століття були поширені «Хронографи», перекладені з європейських мов, вони постійно переписувалися та доповнювалися. У XV столітті в Україні були складені нові списки: «Хронограф» 1442 та «Руський хронограф» середини XV століття. Можна виділити «Повість про взяття Царграда турками в 1453» Нестора-Іскандера — українця, що перебував у той час у турецькому полоні та був свідком описуваних подій.

В Україні хронографи були компіляцією з перекладних грецьких хронік Івана Малали, Гамартола, Йосифа Флавія, Біблії та українських літописів. Сліди користування хронографами помітні вже в кінці Нестерового літопису. Галицько-Волинський Літопис теж згадує якийсь хронограф.

Пізніше відомі два типи хронографів: так званий, «еллінськорим», в основу якого покладено грецькі світські хроніки, та «юдейський», що тримається головним чином Біблії. Протягом XVI—XVII століть створюються нові редакції «Хронографів», до яких регулярно включаються майже всі новонаписані та новоперекладені історичні та географічні твори. Вони становили головне джерело знання про античний світ.