- •Історичні(17 книг)
- •Івана: – 21 розділ.
- •2.Загальна характеристика старозавітних книг: тематичні групи, проблематика, образна система.
- •Історичні книги (12 книг)
- •3.Законоустановчі книги Старого Заповіту.
- •Композиція
- •Композиція
- •Композиція
- •4.Зміст та ідеї книги Буття.
- •5.Зміст та ідеї книги Вихід. Образ пророка Мойсея.
- •6.Морально-поетичні книги Старого Заповіту.
- •7.Старозавітні пророчі книги. Загальна характеристика книг «великих» пророків.
- •8.Характеристика синоптичних євангелій.
- •9.Жанр притчі у новозавітних євангеліях. Притча про сіяча: зміст, образність.
- •10.Загальна характеристика євангелія від Матвія. Образ Ісуса у ньому.
- •11.Загальна характеристика євангелія від Марка. Образ Ісуса у ньому.
- •12.Загальна характеристика євангелія від Луки. Образ Ісуса у ньому.
- •13.Загальна характеристика євангелія від Івана. Образ Ісуса у ньому.
- •14.Історія Різдва у новозавітних євангеліях: зміст, образність.
- •15.Історія таємної вечері: зміст, образність.
- •16.Історія зради у новозавітних євангеліях: зміст, образність.
- •17.Історія Воскресіння у новозавітних євангеліях: зміст, образність.
- •18.Притча про десять дів: зміст, образність.
- •19.Притча про блудного сина: зміст, образність.
- •20.Притча про доброго самарянина: зміст, образність.
- •21.Притча про таланти: зміст, образність.
- •22.Притча про пшеницю та бур’ян: зміст, образність.
- •23.Остромирове Євангеліє (1056-1057).
- •Новий Завіт
- •24.Пересопницьке Євангеліє (1556-1561) як пам’ятка української культури.
- •2011 Року виповнюється 450 років від завершення праці над створенням визначної рукописної пам’ятки староукраїнської літературної мови та мистецтва – „Пересопницького Євангелія”.
- •25.Острозька Біблія (1581): історія видання, особливості.
- •26.Християнізація Київської Русі та її роль у розвитку національного письменства.
- •27.Час і причини появи перекладної літератури у Київській Русі.
- •28.Поняття про Перший південнослов’янський вплив.
- •29.Найпоширеніші види збірників житійних творів.
- •30.Художні особливості агіографічного жанру.
- •31.Жанрові різновиди історичної прози: палеї, хроніки, хронографи.
- •32.Основні тематичні групи апокрифів.
- •33.Перекладна світська повість. Найбільш популярні у Київські Русі перекладні повісті.
- •34.Перекладна природничо-наукова література.
- •35.Оригінальна ораторська проза: загальна характеристика.
- •36.Дидактичне красномовство Київської Русі. «Повчання» Феодосія Печерського.
- •37.Композиція і особливості стилю «Слова про Закон і Благодать» Іларіона.
- •39.Перші оригінальні агіографічні твори. Політичне значення руських житій.
- •40.Історія створення та ідейно-тематичний зміст Києво-Печерського патерика.
- •41.Особливості формування і функціонування жанру паломницької літератури. Загальний зміст та головна ідея «Ходіння» Данила.
- •42.Причини виникнення жанру літописання на Русі.
- •43.Характеристика списків та редакцій «Повісті врем'яних літ».
- •44.Ідея незалежності Київської Русі у «Повісті врем’яних літ».
- •45.Ідея єдиного княжого роду у «Повісті врем’яних літ».
- •46.Форми літописної оповіді у «Повісті врем'яних літ».
- •47.Образ ідеального князя у «Повісті врем'яних літ».
- •48.Загальна характеристика оповідання про осліплення Василька Теребовльського.
- •49.Коротка характеристика Київського літопису.
- •50.Особливості композиції Галицько-Волинського літопису.
15.Історія таємної вечері: зміст, образність.
Та́йна вече́ря — остання вечеря Ісуса Христа з учнями-апостолами напередодні страстей, на якій він запровадив Таїнство Євхаристії (Причастя; Мт. 26:17-29), відбулася вона у Великий Четвер у Сіонській світлиці. Тайну вечерю в своїх Євангеліях описують апостоли Лука та Матвій. Десять із присутніх у той день на Тайній вечері апостолів пізніше прийняли мученицьку смерть. Одним із найвідоміших представлень Тайної вечері в іконографії вважається фреска Леонардо да Вінчі. Згідно писанню, Ісус сказав під час трапези, що один з апостолів зрадить його. Центральною постаттю був Ісус Христос, по обидва боки розташовуються 12 апостолів. Зараз точиться багато дискусій щодо картини Да Вінчі, більшість говорить, що серед апостолів зображена жінка Ісуса- Марія Магдалина, проте церква цю теорію відкидуює. Жодне Євангеліє ці відомості не дає.
16.Історія зради у новозавітних євангеліях: зміст, образність.
Ім'я Юди Іскаріота з'являється у синоптичних Євангеліях з самого початку, у списках дванадцятьох покликаних апостолів. У Євангеліях від Матвія та Марка вже спочатку при перерахуванні апостолів до його імені додано роз'яснення його майбутньої ролі «…та Юда Іскаріотський, що й видав Його» (Мк. 3:19,Мт. 10:4). Після покликання апостолів, належить і Юда Іскаріот до тих, до яких Ісус звертається «Брати» (Мк. 3:34) з впевненістю, що всі, які сповнюють волю Господню, є його братами. Юда належить також і до решти апостолів посланих до Ісусом до народу « І вийшли вони, і проповідували, щоб каялися. І багато вигонили демонів, і оливою хворих багато намащували і вздоровляли.» (Мк. 6:12-13). У інших місцях Євангелій, Юда Іскаріот не був особливо виділений своєю невпевненістю чи особливими питаннями. Лише після виникнення плану у первосвящеників та книжників вбивства Ісуса (Мк. 14:1-11) названий Юда Іскаріот, як той, що подався до них Його видати та згодився отримати за це срібняки. За Євангелієм від Матвія, Юда Іскаріот почав шукати первосвящеників одразу ж після мирування жінкою Ісуса Христа у Витанії «Тоді один із Дванадцятьох, званий Юдою Іскаріотським, подався до первосвящеників, і сказав: Що хочете дати мені, і я вам Його видам? І вони йому виплатили тридцять срібняків. І він відтоді шукав слушного часу, щоб видати Його» (Мт. 26:14-15). Євангелист Матвій також єдиний, хто описує, що Юда Іскаріот розкаявся, та повернув 30 срібняків «Тоді Юда, що видав Його, як побачив, що Його засудили, розкаявся, і вернув тридцять срібняків первосвященикам і старшим, та й сказав: Я згрішив, невинну кров видавши. Вони ж відказали: А нам що до того? Дивись собі сам… І, кинувши в храм срібняки, відійшов, а потому пішов, та й повісився…» (Мт. 27:3-5).
«Совість, Юда», 1891 (Ґе Микола Миколайович)
Євангелист Матвій також дописує, що ті 30 срібняків навіть первосвященники не захотіли покласти у церковну скарбничку, а викупили за це гончарське поле, щоб ховати мандрівників, наголошуючи тим ще раз на відповідальності Юди Іскаріота. Євангеліє від Луки на відміну від попередніх, називає причину поведінки Юди Іскаріота — ним заволодів сатана (Лк. 22:3). Подібно як і у Євангелії від Марка, Лука описує, пропозицію первосвящеників заплатити Юді, навіть без його прохання. Під час Тайної вечері, Ісус Христос каже: «Поправді кажу вам, що один з-поміж вас, який споживає зо Мною, видасть Мене…» (Мк. 14:18), не називаючи імені, проте додає «…та горе тому чоловікові, що видасть він Людського Сина! Було б краще тому чоловікові, коли б він не родився!…» (Мк. 14:21). Всі апостоли затужили і питались «чи не я Господи». «Юда ж, зрадник Його, відповів і сказав: Чи не я то, Учителю? Відказав Він йому: Ти сказав…»(Мт. 26:25). Проте Ісус всім ламає хліб із словами «Прийміть, споживайте, це тіло Моє.» (Мт. 26:26) і всі його їдять та п'ють вино з однієї чаші «..це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!»(Мт. 26:28). Після цього всі Євангелії описують, що Юда приводить охорону Храму та римських солдат до місця перебування Ісуса — Гетсиманського саду та видає його поцілунком. Дії Апостолів додають до того факту, що після скоєного він розкаявся та повісився, також те що «.. Дух Святий був прорік про Юду, який показав дорогу для тих, хто Ісуса схопив, бо він був зарахований з нами, і жереб служіння оцього прийняв. І він поле набув за заплату злочинства, а впавши сторчма, він тріснув надвоє, і все нутро його вилилось…» (Дії 1:16:-28).
Ім'я Юди стало синонімом зради. Згідно з Євангелієм, за зраду Юді заплатили 30 срібняків, котрі часто символізують винагороду за зраду.
Після того, як Ісус Христос був розп'ятий, Юда повернув гроші первосвященикам та старійшинам, сказавши: «Згрішив я, зрадивши кров невинну». Вони ж відповіли йому: «Що нам до того?». Кинувши гроші в храмі, Юда пішов і повісився.
Після зради і самогубства Юди учні вирішили на основі написаного у Святому Письмі вибрати нового апостола на місце Юди. Вони обрали двох кандидатів: Йосипа і Матвія. І помолившись, для того, щоб Бог вказав, кого зробити апостолом, кинули жереб. Жереб випав Матвію, так він був зарахований до Апостолів.
