13.Загальна характеристика євангелія від Івана. Образ Ісуса у ньому.

Автор: Розділ 21, вірші 20–24 описують автора як «учня, якого любив Ісус», тому з історичних і внутрішніх причин, цією людиною вважається апостол Іван, один зі синів Зеведеєвих.

Дата написання: Відкриття певних фрагментів папірусів у приблизно 135 р. н.е. свідчить, що це Євангеліє було написане, скопійоване та поширене раніше того часу. І хоча дехто вважає, що воно було написане до зруйнування Єрусалиму (70 р. н.е.), 85–90 рр. є найбільш імовірним часом його створення.

Мета написання: Євангеліє від Івана 20:31 цитує щодо своєї мети таким чином: «А це було написане, щоб ви повірили, що Ісус є Христос, Син Божий, і щоб вірячи, життя мали ви в Його Ім’я» (тут і далі – сучасний переклад Українського Біблійного Товариства). На відміну від трьох синоптичних Євангелій, завданням Івана було не надати хронологічну розповідь про життя Христа, а довести Його божественність. Іван не тільки прагнув зміцнення віри другого покоління віруючих і навернення до віри людей в інших країнах, але також зупинити розповсюдження хибного вчення. Іван підкреслював, що Ісус Христос, «Син Божий», був повністю Богом і повністю людиною, на відміну від існуючої тоді помилкової доктрини, яка стверджувала, що «Дух Христа» спустився на людину Ісуса під час хрещення та покинув її після розп'яття.

Коротке резюме: Євангеліє від Івана вибирає як докази лише сім чудес, щоб продемонструвати божественність Христа та проілюструвати Його служіння. Деякі з цих свідчень та історій згадуються лише в Євангелії від Івана. Його Євангеліє є найбільш богословським з усіх чотирьох Євангелій і часто містить пояснення причин подій, згаданих в інших Євангеліях. Воно відкриває багато що про майбутнє служіння Святого Духа після вознесіння Христа.Євангеліє від Івана зображує Христа не від народження, а від «початку» як «Слово» (логос), що як Божество брало участь у кожному аспекті створення (1:1–3) та яке пізніше стало тілом (1:14), щоб забрати наші гріхи як бездоганний жертовний Агнець (Івана 1:29). Іван обирає певні духовні бесіди, аби показати, що Ісус був Месією (4:26), і пояснити, як людина спасається через Його заступницьку смерть на хресті (3:14–16). Христос неодноразово накликав на Себе гнів єврейських лідерів, виправляючи їх (2:13–16), зцілюючи в суботу та «приписуючи» Собі якості, притаманні Богові (5:18; 8:56–59; 9:6, 16; 10:33). Ісус готує учнів до Своєї майбутньої смерті та до їхнього служіння після Його воскресіння та вознесіння (14–17). Потім Він охоче помирає за нас на хресті (10:15–18), сповна повертаючи наш борг за гріхи (19:30), щоб той, хто вірить у Нього, як у свого Спасителя від гріха, був врятований і мав вічне життя (3:14–16 ). Далі, Він постає з мертвих, переконавши навіть тих Своїх учнів, які ще сумнівалися в тому, що Він – насправді Господь і Бог (20:24-29).

Практичне застосування: Євангеліє від Івана продовжує виконувати свою мету – надання корисної інформації для євангелізації (Івана 3:16, мабуть, є найвідомішим віршем, хоча багато хто й не розуміє його), та часто використовується в євангелізаційному вивченні Біблії. Із записаних бесід між Ісусом і Никодимом та з жінкою біля криниці (розділи 3–4), ми отримуємо взірець особистої євангелізації від Самого Ісуса. Його слова розради Своїм учням перед смертю (14:1–6, 16; 16:33) надалі залишаються великою розрадою в моменти, коли смерть забирає наших рідних і близьких у Христі.