1)Античні поліси Північного Причорномор'я, Боспорське царство, їх суспільний і державний лад.

Античні міста Північного Причорномор'я являли собою рабовласницькі поліси. Серед вільних мешканців міст-держав виділялися судновласники, купці, господарі ремісницьких майстерень, землеволодільці, лихварі тощо. Чимало було й простих вільних жителів-землеробів, ремісників, дрібних торговців. Серед вільних громадян повноправними були лише чоловіки. Вони мали політичні права, у тому числі могли займати посади в державних органах. Раби, які не мали в містах-полісах жодних прав, працювали у ремісницьких майстернях, у домашньому господарстві, нерідко у сільськогосподарському виробництві. Основними джерелами рабства були полон, купівля, народження від рабині

Державний лад античних міст Північного Причорномор'я був подібним до античних полісів у Греції. За формою правління міста були республіками - спочатку демократичними (вирішальна роль в управлінні належала демосу), а з І ст. до н. е. - аристократичними (вирішальна роль в управлінні опинилася в руках невеликої групи рабовласницької аристократії).

У V ст. до н. е. виникла велика держава - Боспорське царство. Серед простих вільних громадян були ремісники, дрібні торгівці, користувачі невеликих земельних ділянок. Існувало залежне населення, що працювало на царській землі і землях великих землевласників і за користування нею обклалися податком.

У Боспорському царстві існувало античне рабство. Раби працювали у ремісницьких майстернях, на виноробнях, будівництві, у домашньому господарстві, у невеликій кількості в сільському господарстві.

Державний устрій Боспорського царства набув розвитку у перші століття нашої ери. Тепер цар був главою держави з необмеженою владою. Він командував військом, здійснював судові функції. Царський палац правителя був місцем зосередження державних осіб - найближче оточення царя, зокрема, дворецький (управитель царського палацу), царський секретар, охоронець царської скарбниці, начальник фінансів. Стратег громадян, лохаг, наварх, пересбевт, архікойтонів - були військовими кермачами.

2. Українська революція XVII ст.: причини, характер, рушійні сили, хронологічні межі, періодизація, підсумки та наслідки

Боротьба, яка розпочалася в середині XVII ст. на українських землях, насамперед мала на меті звільнення українського народу з-під панування Речі Посполитої.

З-поміж основних її причин можна виділити наступні:

Соціальні причини. До середини XVII ст. вкрай загострилася соціально-економічна ситуація, пов’язана з трансформацією поміщицьких господарств у фільварки. З одного боку, це сприяло зміцненню феодальної земельної власності, а з іншого – посиленню кріпосної залежності, оскільки прибутки польських та українських феодалів тепер прямо пов’язувалися з нещадною експлуатацією селян. Значно зросла панщина, яка у Східній Галичині і на Волині досягла 5–6 днів на тиждень. У той же час невпинно зростали натуральні та грошові податки. Свавілля і влада польських магнатів і шляхти були безмежними – вони могли будь-кого з селян продати, обміняти і навіть убити. Ще однією невдоволеною соціальною верствою було реєстрове козацтво, яке, відірвавшись від кріпосного селянства, не досягло, однак, усіх прав і привілеїв шляхти. У складній ситуації опинилося й міщанство, яке мусило платити податки, відпрацьовувати повину та фактично було позбавлене місцевого самоврядування. Стосовно української православної шляхти, то вона користувалася значно меншими політичними правами, ніж польська. Таким чином, майбутня національно-визвольна війна мала досить широку соціальну базу.

Національно-політичні причини. Відсутність власної державності, обмеження українців у правах, проголошення їхньої неповноцінності, асиміляційні процеси – все це підводило до того, що як самостійний суб’єкт український народ міг зійти з історичної сцени. Причому імперська доктрина Польщі проголосила, буцімто українські землі споконвіку належали їй, а тепер на законних засадах Люблінської унії 1569 р. до неї повернулися.

Релігійні причини. Політика національного і культурного поневолення українців Річчю Посполитою базувалася на католицизмі. Насильницьке покатоличення населення, утиски православної церкви, конфіскація церковного майна і земель об’єднали у русі спротиву широкі верстви людності, незважаючи на розбіжність економічних і соціальних інтересів.

Хронологія

I період (лютий 1648 – серпень 1657р.) – початок і найбільше піднесення національно-визвольної та соціальної боротьби, яка привела до утворення Української національної держави – Гетьманщини.

II період (вересень 1657 – червень 1663 р.) – громадянська війна, що привела до поділу козацької України на Лівобережну і Правобережну.

III період (червень 1663 – вересень 1676 р.) – боротьба за возз’єднання української держави, за її суверенітет.