20. Процес навчання і пізнання пільне і відмінне

Процес пізнання розуміють як цілеспрямоване відображення об'єктивної реальності у свідомості людини. Між процесами навчального та наукового пізнання є спільні та відмінні риси. Спільним є те, що вони здійснюються за однаковою схемою: живе спостереження об'єкта навчання чи пізнання - осмислення істотних особливостей та зв'язків цього об'єкта - застосування і перевірка здобутих знань на практиці; обидва мають одну ціль - пізнання істини, об'єктивної реальності; однаково спрямовані на пізнання законів та закономірностей об'єктивного світу.

Відмінні риси полягають у тому, що: а) у процесі навчання учні не відкривають нові знання, а засвоюють уже пізнані істини; б) під час вивчення певного об'єкта він може бути представлений моделлю; в) у той час, коли на наукове пізнання об'єктів дослідження вчені в окремих випадках витрачають десятки чи й сотні років, то під час навчання на пізнання їх витрачається значно менше часу; г) якщо в процесі наукового пізнання здобуваються нові знання, істинність яких ще треба перевірити, то під час навчання у такій перевірці потреби немає.

21. Поняття навчання процес навчання, навчальний процес

Процес навчання — це сукупність послідовних і взаємопов'язаних дій учителя і учнів, спрямованих на забезпечення свідомого і міцного засвоєння системи наукових знань, умінь і навичок, формування вміння використовувати їх у житті, на розвиток самостійності мислення, спостережливості та інших пізнавальних здібностей учнів, оволодіння елементами культури розумової праці і формування основ світогляду.

Навча́ння — це організована, двостороння діяльність, спрямована на максимальне засвоєння та усвідомлення навчального матеріалу і подальшого застосування отриманих знань, умінь та навичок на практиці. Цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини

Навчальний процес— це система організаційних і дидактичних заходів, спрямованих на реалізацію змісту освіти на певному освітньому або кваліфікаційному рівні відповідно до державних стандартів освіти.

22. Структурно - логічна побудова діяльності учнів

Логіка навчального процесу — це оптимально-ефективний шлях мисленнєвої діяльності людини від попереднього рівня знань, умінь, навичок та розвитку до потрібного, прогнозованого. Попередній рівень визначається ступенем навченості учня, обсягом його знань, умінь та навичок, якими він оволодів на нижчому рівні пізнавальної діяльності (в школі та поза нею). Потрібний рівень зумовлений програмними вимогами з конкретної навчальної дисципліни

Учбова діяльність суб'єкта мас структуру, до якої входять такі компоненти: 1) мотивація; 2) учбові задачі в конкретних ситуаціях; 3) учбові дії; 4) контроль, що переходить у самоконтроль; 5) оцінка, що переходить у самооцінку.

Мотивація є одним з важливих компонентів цієї діяльності. Вона є джерелом активності суб'єкта. 

23. Логіка структури процесу навчання

Логіка навчального процесу — це оптимально ефективний шлях мовленнєвої діяльності учня від попереднього рівня знань, умінь, навичок та розвитку до їх прогнозованого (потрібного) рівня. Логіка навчального процесу містить такі складові: 1) розуміння й усвідомлення пізнавальних завдань; 2) оволодіння знаннями; 3) виведення законів і правил; 4) формування умінь і навичок; 5) застосування знань у практичній діяльності; 6) аналіз і оцінювання навчальної діяльності учнів. Попередній рівень знань, умінь, навичок і розвитку зумовлюється рівнем навченості та розвитку особистості на певний час. Прогнозований (потрібний) рівень визначається навчальними програмами стосовно конкретної теми, розділу і навчальної дисципліни.

Складові компоненти процесу навчання: цільовий, стимулююче-мотиваційний, змістовий, операційно-дійовий (форми, методи), контрольно-регулювальний, оцінювально-результативний. Ці компоненти характеризують завершений цикл взаємодії вчителя й учнів (від постановки цілей до досягнення результатів навчання).

24. Види мотивів учня . ЇХ роль у процесі навчання

Ефективність навчальної діяльності залежить передусім від її мотивації, основу якої становлять потреби, інтереси, потяги, емоції, установки та ідеали особистості. Мотивація учіння – комплекс мотивів, які спонукають і спрямовують пізнавальну діяльність учнів, значною мірою визначають її успішність.

Навчальна діяльність завжди полівмотивована. В цій системі мотивів взаємодіють дві основні групи мотивів.

І. Мотиви діяльності:

1) мотиви, зв’язані зі смислом діяльності: прагнення пізнати нові факти, оволодіти знаннями, способами дій, проникнути в суть явищ та ін.;

2) мотиви, зв’язані із самим процесом діяльності: прагнення проявити інтелектуальну активність, міркувати, долати перешкоди в процесі розв’язування задач, тобто особистість захоплює сам процес вирішення, а не тільки його результати.

ІІ. Мотиви, що знаходяться поза межами навчальної діяльності:

1) соціальні мотиви: а) мотиви обов’язку і відповідальності перед собою, учнями, учителями, батьками, суспільством; б) мотиви самовдосконалення (усвідомлення значення професійних знань, розвитку активності);

2) вузькоособистісні мотиви: а) прагнення одержати схвалення, моральну чи матеріальну винагороду; б) бажання бути „першим“, мати високий професійний рейтинг;

3) негативні мотиви: прагнення уникнути неприємностей від керівництва школи, професійного оточення, учнів, їх батьків.

Крім цієї класифікації існують й інші: зовнішні і внутрішні, усвідомлені і неусвідомлені, реальні й уявні.

25. Роль емоцій у засвоєнні зовнішньої інформації

Поряд з пізнавальними інтересами і вольовими якостями важливу роль у процесі засвоєння відіграють почуття, емоції. Вони активізують пізнавальну діяльність і разом з тим виявляють моральні, естетичні та інші пережи­вання учнів, їх ставлення до навчання, праці.

Емоційно насичений навчальний процес завжди для дітей цікавий, привабливий, а це сприяє активізації їх розумової і трудової діяльності. Емоційний елемент у засвоєнні знань відіграє роль стимулу, завдяки якому глибше пізнаються явища і набуваються знання. Однак його роль не обмежується тільки цією функцією. Емоції, які відображають ті чи інші почуття, спри­яють виробленню певного ставлення учня до навколишньої дійсності, до колективу, суспільства. Вони є засобом форму­вання переконань, духовного зростання особистості учня.

26. Доведіть, що процес навчання має задачну структуру

Навчання має задачну структуру і його можна описати як процеси розв'язання задач. Задачі, які розв'язують вчителі називають дидактичними. Дидактичні задачі завжди розв'язуються у зв'язку з розв'язанням учбової задачі. Суттєвим механізмом навчання є рефлексивні відносини. Вони полягають у відображенні вчителем своїх дій, що спрямовані на вибір навчальних впливів, на розв'язання педагогічної задачі, контроль за діяльністю учня, на створення моделі розвитку його особистості та поведінки. Вчитель, відображаючи себе, повинен створювати свій образ очима учнів, що дасть можливість навчальний процес привести у відповідність до цілей. Наступним механізмом навчання та учіння є зворотний зв'язок. Як справедливо зазначають вчені, цей механізм розглядається неоднозначно. У біхевіоризмі він розглядається як підкріплення відповіді. Основною ідеєю оперантної теорії Скінера є підкріплення правильної реакції як механізму формування правильної поведінки. Представники когнітивної психології розглядають зворотний зв'язок як інформацію про наявність помилки, про причини її виникнення та інструкцію про те, як її виправити.

27. Обґрунтуйте логіку структури процесу засвоєння знань

Засвоєння навчального матеріалу відбувається в результаті пізнання, в основі якого знаходиться складна цілісна психічна діяльність особистості, яка передбачає функціонування всіх пізнавальних психічних процесів (сприйняття, пам'ять, уявлення, мислення, мова), почуття, волі, спрямованості, мотивації.

Особливості етапів процесу засвоєння досліджували П. Гальперін, А. Маркова, Н. Тализіна. Узагальнюючи положення, викладені у згаданих наукових працях ми виділили такі етапи процесу засвоєння знань: 1) ознайомлення з прийомом; 2) засвоєння змісту прийому через виконання вправ; 3) перенесення прийому на вирішення нових завдань; 4) контрольне перенесення прийому.

Аналогічну структуру процесу засвоєння запропонував і російський психолог С. Рубінштейн, який наголошував, що правильне трактування етапів засвоєння передбачає розуміння складного характеру процесу навчання, в якому взаємопов’язані вчитель, учень і навчальний матеріал. Учений виділяє такі етапи процесу засвоєння: початкове ознайомлення з матеріалом або його сприймання в широкому розумінні; осмислення; спеціальна робота, пов’язана із закріпленням матеріалу; опанування матеріалу; можливість оперувати ним у різних умовах .

Тож, узагальнюючи вищенаведені психолого-дидактичні положення стосовно структуризації особистісного процесу засвоєння міцних знань ми виокремили три взаємопов’язані етапи. На першому етапі відбувається первинне сприймання, осмислення і запам’ятовування навчального матеріалу, тобто засвоєння теоретичних знань. На другому етапі учень набуває навички і вміння практичного застосування знань на основі проведення спеціальних тренувальних вправ. На третьому етапі здійснюється повторення, поглиблення і закріплення знань, удосконалення практичних умінь і навичок, що й забезпечує міцність знань учнів.

Процес міцного засвоєння знань передбачає повний цикл навчально-пізнавальних дій: сприймання нового матеріалу, його первинне і наступне осмислення, запам’ятовування, виправлення в ході застосування теорії на практиці, повторення з метою поглиблення і засвоєння знань, умінь, навичок.

Процес засвоєння знань передбачає виконання школярами послідовності певних пізнавальних операцій, дій, спрямованих на досягнення певного наслідку.

Засвоєння знань відбуватися паралельно із процесом оволодіння школярами засобів розумової діяльності. Так, навчання обов’язково передбачає аналіз і синтез навчального матеріалу, а також абстракцію, узагальнення та інші розумові операції.

28. Основні закономірності та принципи навчання. Як вони взаємопов’язані ?

Закономірність – суттєвий, необхідний зв'язок між процесом навчання і соціальними процесами, а також зв'язок внутрішнього характеру між метою, формами і змістом навчання.

Закономірності процесу навчання:

1.єдність викладання та учіння.

2.взаємозалежність процесів навчання, виховання і розвитку.

3.взаємозалежність навчання і навчальних можливостей учнів.

4.єдність дій вчителя та учня.

5.взаємозалежність завдань, змісту, методів навчання.

Принципи – система вихідних положень, вимог до навчання, виконання яких забезпечує ефективне вирішення завдань учнями і розвитку особистості.

1.принцип науковості.

2.принцип систематичності і послідовності.

3.принцип доступності.

4.принцип свідомості та активності.

5.принцип ґрунтовності і міцності засвоєння знань.

6.принцип наочності.

7.принцип індивідуального підходу.

8.принцип зв’язку теорії з практикою.

Функції навчання:

1.освітня (навчальна).

2.розвиваюча.

3.виховна.

4.функція самовдосконалення.

29. Дайте характеристику словесних., наочних, практичних методів навчання.

Словесні методи. Словесні методи займають провідне місце в системі методів навчання. Були періоди, коли вони були майже єдиним способом передачі знань. Прогресивні педагоги – Я.А. Коменский, К.Д. Ушинский і ін. – виступали проти абсолютизації їхнього значення, доводили необхідність доповнення їх наочними і практичними методами. В даний час нерідко називають їх застарілими, “неактивними”. До оцінки цієї групи методів треба підходити об’єктивно. Словесні методи дозволяють у найкоротший термін передати велику за обсягом інформацію, поставити перед учнями проблеми і вказати шляхи їхнього вирішення. За допомогою слова вчитель може викликати у свідомості дітей яскраві картини минулого, сьогодення і майбутнього людства. Слово активізує уяву, пам’ять, почуття учнів.

Наочні методи. Під наочними методами навчання розуміються такі методи, при яких засвоєння навчального матеріалу знаходиться в істотній залежності від застосовуваних у процесі навчання наочного приладдя і технічних засобів. Наочні методи використовуються у взаємозв'язку зі словесними і практичними методами навчання.

Практичні методи. Практичні методи навчання основані на практичній діяльності учнів. Цими методами формують практичні уміння і навички. До практичних методів відносяться вправи, лабораторні і практичні роботи.

30. Процес оптимізації та ідентифікації навчання

Сутність її полягає у створенні найсприятливіших умов для отримання очікуваних результатів без зайвих витрат часу і фізичних зусиль. Основними критеріями оптимальності процесу навчання є результативність і якість вирішення навчально-виховних завдань, витрати часу і зусиль педагогів та учнів на їх досягнення.

Оптимізація процесу навчання передбачає таку послідовність його етапів:

- усвідомлення загальних цілей навчальної діяльності взагалі і конкретного її етапу;

- вивчення стану системи, в якій відбувається навчальна діяльність;

- виявлення суперечностей між вимогами, цілями і можливостями системи, конкретизація цілей, перспектив майбутньої діяльності з метою подолання виявлених суперечностей;

- оцінювання майбутньої діяльності з точки зору загальних закономірностей, принципів ефективного функціонування навчального процесу;

- з'ясування змісту навчальної діяльності, послідовності його розкриття з урахуванням закономірностей і принципів ефективного функціонування навчального процесу;

- добір форм організації навчально-пізнавальної діяльності відповідно до закономірностей, принципів і цілей навчання, досвіду використання їх в аналогічних ситуаціях;

- визначення необхідних методів навчання, стимулювання і контролю відповідно до закономірностей, принципів, цілей, змісту і форм організації навчання, а також досвіду їх використання;

Поняття "ідентифікація" (від пізньо латинського identifico -ототожнення) має два основних значення: усвідомлення чи розпізнання чогось або когось; уподібнення, ототожнення з кимось або чимось.

30. інновації в світі – поняття

Поняттям "інновація" позначають нововведення, новизну, зміну, введення чогось нового. Стосовно педагогічного процесу інновація означає введення нового в цілі, зміст, форми і методи навчання та виховання; в організацію спільної діяльності вчителя і учня, вихованця. Інновації самі по собі не виникають, вони є результатом наукових пошуків, передового педагогічного досвіду окремих учителів і цілих колективів.

Основу інноваційних процесів в освіті складають дві важливі проблеми педагогіки - проблема вивчення, узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду та проблема впровадження досягнень психолого-педагогічної науки в практику. Результатом інноваційних процесів слугує використання теоретичних і практичних нововведень, а також таких, що утворюються на межі теорії і практики. Учитель може виступати автором, дослідником, користувачем і пропагандистом нових педагогічних технологій, теорій, концепцій.

Управління інноваційним процесом передбачає аналіз і оцінку введених учителями педагогічних інновацій, створення умов для їх успішної розробки і застосування. Водночас керівники навчального закладу проводять цілеспрямований відбір, оцінку й застосування на практиці досвіду колег, нових ідей, методик, запропонованих наукою. Потреба в інноваційній спрямованості педагогічної діяльності в умовах розвитку освіти спричинена певними обставинами: По-перше, розбудова суверенної держави викликала необхідність докорінної зміни системи освіти.

По-друге, виконання соціального замовлення сучасного етапу розбудови нашої держави - особистості, здатної засвоювати й творчо розвивати культуру, потребує постійного пошуку нових організаційних форм, індивідуального підходу до особистості, нових технологій навчання і виховання

По-третє, змінився характер ставлення учителів до факту засвоєння і застосування педагогічних нововведень

По-четверте, створилася реальна ситуація конкурентно-здатності закладів освіти, спричинена входженням загальноосвітніх навчальних закладів у ринкові відносини, створенням нових типів навчальних закладів, у тому числі й недержавних.

30. Передумови успішного розвитку учнів на уроці. Як має змінюватися рівень складності навчально пізнавальних задач?

Формування мотивації навчання

Говорячи про "мотивацію", "мотиви", звичайно, мають на увазі ті чинники, які спонукають людину до діяльності. Джерелом мотивації в найбільш загальному розумінні є певна потреба, що створюється на основі суперечностей між тим, що людина має, чим володіє, чого досягла, і тим, чого вона ще не має, чим не володіє, чого не досягла. Бажання мати, оволодіти, досягти становить зміст потреби. І якщо в сферу таких потреб потрапляє навчальний предмет, то є підстави говорити про мотивацію його засвоєння.

Мотиви навчання мають двоякий характер. По-перше, вони можуть бути зовнішніми і виступати у вигляді вимог навчальних планів, програм, школи, вчителів, батьків тощо

По-друге, мотиви навчальної діяльності можуть зумовлюватися внутрішніми почуттями учня, пов'язаними з особистими інтересами, переконаннями, намірами, мріями, ідеалами, пристрастями, сформованими раніше установками.