
- •4. Співвідношення між державністю, ідентичністю і культурою.
- •8. Культура кр.
- •10. Роль династичного центру в становленні культурної спільноти Київської Русі
- •11. Хрещення Русі та візантійський вплив на формування української культури.
- •13. Архітектура Київської Русі.
- •14. Образотворче мистецтво та іконопис в культурі Київської Русі.
- •17. Видавнича діяльність Василя-Костянтина Острозького.
- •19. Феномен української греко-католицької церкви.
- •20. Українське козацтво як культурний феномен.
- •21. Козацькі думи в контексті європейської епічної традиції.
- •22. Культуротворча діяльність митрополита Петра Могили.
- •23. Архітектура українського бароко.
- •26. Конституція Пилипа Орлика.
- •27. Творчість Сковороди та ідеал “мандрівного філософа”.
- •28. Самоусвідомлення представників “козацької нації” та його культурний зміст.
- •29. Травестія як форма засвоєння культурної традиції (на прикладі «Енеїди» Котляревського).
- •35. Образ України у творах поетів-романтиків XIX ст.
- •36. Ідеологічні засади Кирило-Мефодіївського братства.
- •37. Основні мотиви творчості Тараса Шевченка.
- •38. Формування українського культурного простору в умовах Австро-Угорської та Російської імперій.
- •39. Становлення українського національного театру.
- •40. Внесок українців у розвиток російської державності та культури XVIII-XIX ст. (музика, малярство, писемність, церковне життя).
- •42. Теорія “кордоцентризму” української філософії та культури.
- •43. Феміністичні мотиви у творчості Лесі Українки й Ольги Кобилянської.
- •44. Іделогічні концепції української еміграції першої половини хх ст.
- •45. Український авангард хх ст. В образотворчому мистецтві, театрі та літературі.
- •46. Національно-визвольна боротьба хх ст. Та героїчні мотиви народної творчості.
- •47. Національне культурне будівництво в умовах урср.
- •48. Архітектурні особливості українських міст (Києва, Харкова, Львова, Одеси та ін.)
- •50. Роль та місце української «діаспорної» культури хх століття в історії української культури.
19. Феномен української греко-католицької церкви.
Серед ряду релігійних конфесій України чільне місце займає Православна Церква (Московський патріархат, Київський патріархат та Автокефальна). Дослідники-релігієзнавці зазначають, сьогодні українське православ’я переживає не кращі часи: хоча воно і зберігає за собою провідні позиції серед інших конфесій, однак його вплив на населення поступово зменшується. Такий стан обумовлюється як надмірним консерватизмом, здавна характерним для Православної Церкви, так і наявністю прогресуючих негативних явищ, властивих московському православ’ю. Більшість релігієзнавців ставить за приклад модернізаційного процесу інкультурації “в дії” – діяльність саме Греко-Католицької Церкви в Україні. Найважливішу роль у розв’язанні головних завдань християнства католицизм відводить “проповідуванню соціального вчення Церкви”. Соціально активна католицька політика інкультурації, що успішно розвивається та послідовно модернізується на українських теренах, є досить привабливою для віруючих. Це засвідчує стійке зростання чисельності громад РКЦ та УГКЦ в країні протягом останнього десятиріччя. У контексті глобальної проблеми самоідентифікації, в умовах відсутності національної держави, проблема збереження питомо українських форм релігійності набуває такого ж принципового характеру, як і питання політичне. УГКЦ до появи власне українських православних церков була єдиною суспільно-релігійною інституцією, яка найбільш послідовно і адекватно виражала українські національні інтереси, виступаючи рушійною силою у процесі оборони етнічної субстанції, осередком збереження власної ідентичності, що ототожнювалася з українством. Дослідники відмічають генетичний зв‘язок самоідентифікації українців між східними і західними сусідами з еволюцією релігійного самовизначення українського народу.
УГКЦ як інституція духовно-релігійна, а водночас і етнонаціональна, використовуючи особливі, притаманні лише церкві, засоби впливу на особистість та спільноту (проповідь християнської моралі, засудження зла і насильства та ін.) виконує суспільнотворчу функцію – прагне виховати національно та суспільно свідому особистість. УГКЦ стала першою і зазвичай єдиною з-поміж всіх українських церков, що засуджувала дії як колишньої так і сучасної політичної влади в Україні, які суперечать моральним принципам християнства. Саме це забезпечує УГКЦ статус найавторитетнішої суспільної інституції серед українців.
Еволюція духовної орієнтації греко-католиків є прогресивним авангардним проявом аналогічних процесів в Україні. Підтримка УГКЦ – це вибір українців, орієнтованих на єдність християнства, на пріоритет духовного над матеріальним, на здійснення національної ідеї. В сучасних умовах глобалізації, які характеризуються тотальним нищенням та спотворенням традиційних моральних цінностей, поширенням сатанинських вчень та ідеологій – УГКЦ здатна організувати та унапрямити процес відродження духовності української нації та завершити процес об’єднання українських церков .