Види ліцензій

Добровільна ліцензія – дозвіл використати об’єкт права, який ліцензіар передає ліцензіату на підставі угоди, в котрій регламетуються обов’язки кожної сторони на взаємовигідних засадах: обсяг користування, строк, розміри і порядок виплати винагороди.

Примусова ліцензія видається на підставі рішення компетентного державного органу проти волі патентовласника. У цьому випадку розміри винагороди встановлюються цим державним органом.

Залежно від обсягу прав на використання розрізняють звичайні, виключні і повні ліцензії.

Звичайна ліцензія дає ліцензіару право особистої експлуатації технічного рішення і можливості укладати аналогічні ліцензійні угоди з іншими ліцензіатами.

Виключна ліцензія дає ліцензіату права особисто користуватися об’єктом ліцензії. При цьому ліцензіар зберігає за собою право користуватися технічним рішенням.

Повна ліцензія передбачає перехід до ліцензіата всіх прав, які випливають з патенту. Така угода позбавляє ліцензіара права користуватися об'єктом ліцензії протягом зазначеного в угоді періоду.

Залежно від характеру об’єкта, який передається за угодою, ліцензії поділяються на патентні й безпатентні.

Патентна ліцензія – технічне досягнення, захищене патентом. Умови ліцензійної угоди відносно обсягу прав і строку дії в цьому випадку визначаються правилами, які регулюють експлуатацію патенту.

Безпатентна ліцензія – це ліцензії на право використання ОІВ не захищених патентами, наприклад, технічні досягнення, ноу-хау, виробничий досвід тощо. 12

Використання нематеріальних активів вимагає їх оцінки і визначення амортизації. Необхідність оцінки виникає коли:

залучення або відчуження державою нематеріальних активів;включаються об’єкти нематеріальних активів в статутний

капітал;визначається частка майна в статутному капіталі при

реструктуризації підприємства;виникає необхідність оцінки і переоцінки нематеріальних

активів з метою повного урахування усіх активів підприємства”;здійснюється оцінка вартості нематеріальних активів як

застави при одержанні кредиту;здійснюється підготовка фінансової звітності підприємства;

визначаються збитки від порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності;

здійснюється організація франчайзінга тощо.

13

Оцінка вартості нематеріальних активів

проводиться в певній послідовності і включає наступні етапи:

обслідування нематеріальних активів (інвентаризація);

проведення правової експертизи;визначення типу вартості і вибір відповідного методу

оцінки вартості;формування інформаційної бази для проведення

оцінки вартості;розрахунок вартості нематеріальних активів за

обраним методом;підготовки звіту про оцінку.

14

До складу інформаційної бази щодо оцінки вартості нематеріальних активів входять:

характеристика об’єктів інтелектуальної власності або товарів, які виготовлені за допомогою таких об’єктів;джерела одержання прибутку від використання об’єктів інтелектуальної власності;

характеристику ринку об’єктів інтелектуальної власності;розрахунок витрат, пов’язаних з одержанням права і використання інтелектуальної власності;

розрахунки собівартості і ціни одиниці товару з використанням об’єктів інтелектуальної власності;оцінка ризиків, пов’язаннях з одержанням права і використанням об’єктів інтелектуальної власності;

розрахунок чистого прибутку (доходу) від використання об’єктів інтелектуальної власності.

Звіт (акт) про оцінку вартості нематеріальних активів. Звіт є офіційним документом, який складається згідно з установленим порядком за результатами оцінки і має розділи:

вступ, в якому відображається мета оцінки;характеристика об’єктів інтелектуальної власності;

Принципи оцінки нематеріальних активів:

принцип корисності; який походить з того, що ринкову вартість мають лише ті ОІВ, які здатні задовольняти певні потреби користувачів при використанні протягом визначеного терміну;

принцип заміщення, який передбачає, що ринкова вартість ОІВ не може перевищувати найбільш імовірні витрати на придбання об’єкту еквівалентної корисності;

принцип очікуваних доходів полягає в тому, що вартість об’єкту оцінки залежить від очікуваного розміру, тривалості та імовірності одержання доходу (прибутку, грошових надходжень), який може бути одержаний за певний проміжок часу при найбільш ефективному використанні ОІВ;

принцип залежності полягає в тому, що в процесі оцінки ОІВ слід враховувати усю сукупність факторів, які впливають на їх вартість і рівень науково-технічної і комерційної привабливості ОІВ, рівень потенціального попиту, потребу в інвестиційних ресурсів для комерціалізації ОІВ, рівень економічних і соціальних ризиків, рівень правої захищеності ОІВ, спосіб виплати винагороди за використанням ОІВ та ін.,

принцип мінливості, який походить з того, що кожний ОІВ в процесі його розробки та комерціалізації проходить різні стадії життєвого циклу. В залежності

від стадії життєвого циклу слід враховувати дію певних факторів в процесі його

17

оцінки. Отже, оцінка вартості ОІВ повинна проводитися на чітко визначену дату.

Прибутковий (дохідний) метод використовується виходячи із того, що

вартість об’єкта нематеріального активу може бути визначена як можливість дати прибуток у майбутньому.

Оцінка вартості нематеріальних активів за допомогою методу капіталізації прибутку включає три етапи:

виявлення джерел і об’ємів чистого прибутку, які утворюються відповідним активом;

визначення ставки капіталізації чистого прибутку;розрахунок вартості активу, шляхом ділення прибутку на ставку

капіталізації.

При використанні методу дисконтування майбутніх грошових потоків додержується порядок:

оцінюється майбутній об’єм грошових потоків, що складаються із чистого прибутку від використання об’єктів інтелектуальної власності і величина амортизації цього об’єкту;

визначається ставка дисконтування;розраховується поточна вартість майбутнього прибутку;

складається повний результат і вартість об’єкта інтелектуальної вартості,

приведений до поточного періоду.

Витратний підхід включає декілька методів (метод початкових витрат, метод вартості заміщення, метод відновленої вартості).

Використовуючи метод первісних витрат, підприємство дотримується певного порядку розрахунку:

виявляються усі фактичні витрати, пов’язанні із виготовленням або впровадженням об’єкта інтелектуальної власності;

витрати корегуються (уточнюються) у відповідності до величини індексу цін на день оцінки;

визначається величина амортизації об’єктів інтелектуальної власності на день оцінки;

вартість об’єктів інтелектуальної власності визначається як різниця між величиною уточнених витрат і нарахованою амортизацією.

При використанні методу вартості заміщення, максимальна вартість нематеріальних активів визначається мінімальною ціною, яку необхідно відшкодувати за придбання активу аналогічної корисності або споживної вартості.

На практиці найбільш привабливим способом розрахунку унікальних об’єктів нематеріальних активів являється метод відновленої вартості, яка визначається як сума витрат, необхідних для виготовлення точної копії активу який оцінюється.

19

Ринковий підхід включає метод зрівняльного аналізу продажу, метод звільнення від роялті.

Метод порівняльного аналізу продажу здійснюється шляхом оцінки об’єкта інтелектуальної власності із вартістю аналогічних об’єктів, які реалізується на ринку.

При використанні методу порівняльного аналізу підприємство:

збирає інформацію відносно угод по реалізації аналогічних об’єктів інтелектуальної власності;

визначає перелік показників, по яких зрівнюються об’єкти інтелектуальної власності;

корегує фактичні ціни угод відносно об’єктів інтелектуальної власності з урахуванням знань показників зрівнювання;

визначає вартість об’єкта інтелектуальної власності на основі скорегованих фактичних даних по реальних угодах.

Використовуючи метод звільнення від роялті вартість активів визначається на основі умовного представлення, що вся використана підприємством інтелектуальна вартість йому не належить. Тоді частку своєї виручки підприємство повинно було б виплатити у вигляді винагороди (роялті) власникам