Реферат з ІУК

українського вченого XV ст. Юрія Дрогобича.

Наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. не було в Україні практично жодного культурного діяча, який би не цікавився питаннями астрономії і особливо астрології. Одна з перших друкованих праць українського культурно-національного відродження кінця XVI — першої половини XVII ст. — "Календар Римський Новий" (Острог, 1587) ректора Острозької академії Герасима Смотрицького — була присвячена саме астрономічно-календарним питанням . Над астрономічно-астрологічною проблематикою працював також інший учасник Острозького науково-освітнього гуртка — поет і математик Андрій Римша. Відомо, що він був автором якогось астрологічного прогностика, яким користувався князь Костянтин Острозький .

Астрономічно-астрологічної проблематики не оминув і син Герасима Смотрицького Мелетій Смотрицький. Саме йому приписують авторство рукописного астрономічного твору з початку XVII ст., який умовно можна назвати "Повчання про комети" .

До його написання автора спонукала поява комети 1618 р., яка викликала великі пересуди в народі і була зафіксована в Київському літописі 43. За своєю структурою та змістом це повчання має характер трактату, в якому автор викладає панівні в його епоху астрономічні та астрологічні уявлення.

У полоні астрологічних вірувань перебував Афанасій Филипович. 1646 р. він написав знаменитий "Діаріуш" — своєрідну історію своїх поневірянь. Цей твір сповнений астрологічними видіннями і пророцтвами. Страждалець за православ’я і непримиренний ворог церковної унії, Филипович намагався залучити до боротьби з нею навіть астрологію. Про це свідчать його неодноразові твердження, що в разі "винищення" унії нарешті настануть "добрі літа", бо "и планети указують Меркуріуша для Венери ласкавость в тых літах" .

З початком XVII ст. "звіздарська наука" настільки заполонила духовну атмосферу українського суспільства, що стала відкрито проникати на сторінки богословської літератури, незважаючи на те, що офіційна церква рішуче засуджувала будь-яке "звіздозаконіє". Лаврентій Зизаній, корецький протопіп і вчений-філолог в одній особі, у своєму "Катехізисі" (1627), попри виклад християнського ісповідання віри, подав багато даних з природознавства й астрономії. В "Катехізисі" Л.3изаній, зокрема, писав "о крузех небесных, и о планитах, и о зодиях, и о затмении солнца, о громе и молнии, и о тресновении, и о шибении, и о перуне, и о комитах, и прочих звездах". Коли його московські опоненти, ревнителі чистоти православія, осудили ці астрономічні дані як такі, що походять з "книг острологии,... от волхвов и от идолослужителей", Лаврентій виправдувався тим, що подав "вЂдомости ради, чтобы человек ведал, яко то єсть", а не для того, щоб показати, що "звЂздами правится житию нашему" . "Звіздарською наукою" цікавився і Кирило-Транквіліон Ставровецький. У своєму "Зерцалі богословії" (Почаїв, 1618 р.), розмірковуючи про будову землі та її розташування у всесвіті, він наводить погляди "многих філософов и мудрейших богословов", які твердили, що земля кругла, "як яблуко", і не тільки земля, а й небо і весь світ "округлий єсть" . Що стосується небесних світил, то про них автор повідомляє: сонце "прехожденієм своїм в дванадесятех доміх нелестных звізд", тобто рухом по сузір’ях зодіаку, творить пори року — зиму, весну, літо й осінь. Обертаючись разом з небом від сходу до заходу, воно творить день на верху землі і ніч під нею, а проходячи відтак над землею від заходу до сходу, тут творить день, а на верху землі — ніч . Рух місяця і планет служить основою для вимірювання часу, "показуєт времена и лЂта" . В іншому своєму творі — "Євангелії учительному" (Рахманів, 1619 р.) — Ставровецький, говорячи про місяць, твердить, що він має світлість від сонця".Він є причиною сонячних затемнень: оскільки сонце знаходиться на п’ятому, більш високому небі, а місяць — на четвертому, під час настання місяця бувають моменти, коли місяць займає

11

місце під сонцем, закриває його, наче хмара, і творить тьму на землі. Конструкцію землі і "небес" він пояснює на основі птолемеївської системи світобудови. Для нього однозначно земля куляста, "як яблуко", і взагалі увесь всесвіт "округлий єсть". Йдучи за європейською науковою традицією, К.-Т. Ставровецький утверджував погляд про сферичність всесвіту та пояснював рух небесних світил самообертами рухомих сфер, тобто законами природи. В умовах України кінця XVI — першої половини XVII ст. це мало прогресивне значення, оскільки в духовному житті українського суспільства продовжували поширюватися старі візантійські космологічні вчення, що відстоювали уявлення про плоску будову всесвіту. В цьому плані варто відзначити зростання інтересу в середовищі певних суспільних кіл до відомої астрономічно-географічної праці візантійського книжника VI ст. Козьми Індикоплова "Християнської топографії". Це можна пояснити хіба що реакцією ортодоксальних церковних кіл на інтенсивне поширення в цей час різних астрономічних вчень західноєвропейського походження.

Серед цих вчень, як переконливо свідчать дані, поряд з геоцентричною системою Арістотеля

— Птолемея впевнено пробивала собі дорогу геліоцентрична теорія М. Коперника. Є вагомі докази того, що вже острозькі вчені і студенти були добре обізнані з геліоцентричним вченням польського астронома . Серед викладачів Острозької школи були люди, які, навчаючись свого часу в Падуанському університеті, могли слухати лекції самого Галілея. У курсі найновіших досягнень тогочасної європейської астрономічної науки були, без

сумніву, і вчителі Львівської братської школи. Один з її провідних викладачів Стефан Зизаній вже відкрито декларував і обстоював погляд про множинність і безмежність світів. "Абовім вся земля, на которой живем, — писав він, — як єдина точка в посередку неба, а пред ся колкоє маєт множество; а небеса небесныє єще болше безмірную мают лічбу" 50.Твердження про "множество" світів і "безмірную лічбу" небес у кінці XVI ст. було вельми сміливим і межувало з релігійним вільнодумством.

Отже, на зламі XVI — XVII ст. у розвитку астрономічної науки в Україні виникають якісно нові моменти. Ми бачили, що впродовж XV — XVI ст. астрономічні вчення в Україні були представлені двома напрямами геоцентричного розуміння світу, які між собою боролися.

Представники першого напряму вважали землю плоскою, а небо — чашеподібним. Не залишаючи місця законам природи, вони твердили, що небесні світила рухаються безпосередньо ангелами. Такі погляди обстоювали прихильники старої візантійської православної вченості. Другий напрям був пов’язаний з інтерпретаціями арістотелівськоптолемеївської системи, за якою земля і всесвіт визнавалися круглими, а рух планет і зірок пояснювався самообертом небесних тіл. Цей напрям репрезентували, в основному, переклади західних космографічних посібників, зокрема "Луцідарія", "Космографії" ("Sphera" Й. Сакробоско), різного роду астрологічні посібники, хроніки, календарні книги тощо. Тим часом наприкінці XVI і особливо в першій половині XVII ст. до нас із Заходу починає проникати геліоцентричне вчення М. Коперника. Як і в Західній Європі того часу, це вчення поширюється в Україні у протиборстві з геоцентричною теорією Арістотеля — Птолемея. Спершу як об’єкт критичного аналізу, а згодом як предмет об’єктивного викладу в шкільних курсах астрономії коперниківське вчення про світобудову починає поступово завойовувати собі право на існування в українській астрономічній думці XVII ст. Це виразно показує наукова практика КиєвоМогилянського колегіуму.

Вперше задокументований виклад системи М. Коперника в Україні знаходимо під 1647 р. у філософському курсі (в розділі фізики) ректора Києво-Могилянського колегіуму Інокентія Гізеля . У "Повному курсі філософії" (Opus totius philosophiae), прочитаному ним студентам колегії в 1646 — 1647 рр., детально викладено "погляд Коперника, який вважав, що небеса і сонце не обертаються, а сонце є нерухомим центром Всесвіту, так що Земля, обертаючись,

12

описує коло навколо Сонця і в той спосіб творить дні і роки" . Хоч І. Гізель ще критично ставився до вчення Коперника, оскільки воно, на його погляд, "суперечить Святому Письму", однак ознайомлення з ним студентів розширювало їхні пізнавальні горизонти, давало поштовх для пошуків наукової істини.

Взагалі українські вчені першої половини XVII ст. були піонерами в поширенні геліоцентричного вчення не тільки в Україні, а й в усій Східній Європі. Так, Єпифаній Славинецький, професор Києво-Могилянського колегіуму в 40-х рр. XVII ст., переїхавши 1649 р. з культурною місією до Москви, переклав і видав там (разом з іншим киянином Арсенієм Сатановським) космологічну працю Йогана Блеу "Theatrum orbis terrarum" (Амстердам, 1645), в якій не тільки об’єктивно, а й прихильно подавався виклад учення Коперника 53. Наведений вище стислий огляд історії астрономічних вчень в Україні наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. засвідчує, що тодішня українська астрономічна думка розвивалася в загальному руслі астрономічної науки того часу.Характеризуючи стан наукових знань, слід зазначити дальший розвиток правознавства (правничі, політичні, соціальні проблеми розглядали згадуваний Станіслав Оріховський, професори Замойської академії, де 1594 р. засновано кафедру римського права), нагромадження знань з сільського господарства (отже, з ботаніки та зоології), військової техніки, медицини. В українських містах працювало чимало здібних медиків. Зокрема, львівський доктор медицини Еразм Сикст відзначився як автор трактату з бальнеології — книжки про мінеральні води в с. Шкло.

Висновки. Підбиваючи загальний підсумок розвитку науки в Україні в другій половині XVI — першій половині XVII ст., слід насамперед підкреслити її відчутний прогрес: від загального нагромадження різного роду знань до виділення окремих із них у самостійні науки. Наука, під якою розуміли головно вченість і знання, а не дослідження, ставала важливим компонентом інтелектуальної діяльності .Запровадження в навчальну практику українських шкіл (70 — 80-х рр. XVI ст.) так званих семи вільних наук сприятливо вплинуло на вироблення нового розуміння науки як відносно незалежної від богослов’я галузі духовної культури. Втім у школах навчальний матеріал групувався не за схемою семи наук, яка з часом щораз більше перетворювалася на абстракцію. Якщо найпомітнішого поступу зазнали гуманітарні науки, зокрема граматика та інші словесні дисципліни, то це пояснюється специфікою духовної атмосфери часу, коли Україна переживала своє культурно-національне відродження з досить чітко вираженим ренесансно-гуманістичним забарвленням.

Список використаної літератури

1)Студинський К. "Адельфотес" — граматика, видана у Львові в р. 1591 // ЗНТШ. — Т. 8. — С. 5.

2)Зизаній Лаврентій. Граматіка словенска. — Вільно, 1596 (Факсимільне видання пам’ятки).

— Київ, 1980.

3 )Тітов Хв. Матеріали до історії книжної справи на Вкраїні в XVI — XVIII вв.: Всезбірка передмов до укр. стародруків. — Київ, 1924. — № 41. — С. 294.

4 ) Німчук В.В. Систематичний підручник церковнослов’янської мови "Граматіка словенска"

13

Л.Зизанія. — Київ, 1980. — С. 8 — 9.

5 )Запаско Я., Ісаєвич Я. Пам’ятки... — С. 30, № 27.

6) Німчук В.В. М. Смотрицький — теоретик і дослідник церковнослов’янської мови // Мовознав. — 1979. — № 6. — С. 21 — 22.

7)Німчук В.В. Граматика М.Смотрицького — перлина давнього мовознавства. — Київ, 1979.

— С. 90 — 110.

8)Німчук В.В. Староукраїнська лексикографія в її зв’язках з російською та білоруською. — Київ, 1980. — С. 55 — 69.

9)Лексикон славеноросскій Памви Беринди / Підготовка тексту і вступна стаття В. Німчука.

— Київ, 1961.

10)Див.: Горбач О. Рукописна "Граматыка словенская" Івана Ужевича з 1643 й 1645 років // Наук. зап. Укр. техн.-госп. ін-ту. — Мюнхен, 1967. — Т. 16(17). — С. 3 — 22; Кудрицький Є.М. Іван Ужевич — український граматист XVII ст. і його праця // Мовознавство. — 1970.

— № 1. — С. 35 — 48; Жовтобрюх М.А. "Грамматыка словенская" Івана Ужевича — пам’ятка староукраїнської літературної мови // Слово і труд: До сімдесятиріччя акад. І.К.Білодіда. — Київ, 1976. — С. 167 — 179.

11)Німчук В. В. Мовознавство на Україні в XIV — XVII ст. — Київ, 1985. — С. 155.

12)Diplomata Statuaria. — Львів, 1895. — T. 2. — C. 29.

13)Бабкин Д.С. Русская риторика начала XVII в. // ТОДРЛ. — 1951. — Т. 8. — С. 326 — 353.

14)Буланина Т.В. Риторика в Древней Руси. Сведения о теории красноречия в русской письменности 11 — 16 веков: Автореф. ... канд. дисс. — Ленинград, 1985. — С. 16 — 19.

15)Цит. за: Бабкин Д.С. Русская риторика начала XVII в. — С. 332 — 333.

16)Фрагменти "Оратора Могилянського" в перекладі М.Роговича опубл.: Філософ. думка. — 1972. — № 3. — С. 89 — 99.

17)Маслюк В.П. Із спостережень над першою вітчизняною риторикою 1636 року — "Оратором Могилянським" Й.Кононовича-Горбацького // Іноземна філологія: Республ. міжвід. зб. — Львів, 1974. — Вип. 36. — С. 28.

18)Філософ. думка. — 1972. — № 3. — С. 89.

19)Наливайко Д.С. Київські поетики XVII — початку XVIII ст. в контексті європейського літературного процесу // Літературна спадщина Київської Русі і українська література XVI — XVIII ст. — Київ, 1981. — С. 177.

20)Крекотень В. І. Київська поетика 1637 року // Там само. — С. 118.

21)Там само. — С. 123.

22)Українська поезія. Кінець XVI — початок XVII ст. — Київ, 1978. — С. 231.

23)Див.: Філософія Відродження на Україні. — Київ, 1990. — С. 92 — 93, 114.

24)Див.: Мицько І.З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія. — С. 14 — 16; Дзюба Е.Н. Просвещение на Украине и его роль в укреплении связей украинского народа c русским и белорусским (вторая пол. XVI — первая пол. XVII в.) — Киев, 1987. — С. 79 — 83.

25)Див,: Харлампович К. Новая библиографическая находка. — С. 221 — 224; Архангельский А.С. Указ. соч. — Прилож., л. 337 об. — 342. — С. 165 — 166.

26)Ісаєвич Я.Д. Джерела з історії української культури доби феодалізму XVI — XVIII ст. — Київ, 1972. — С. 55.

27)Diani J. Wachułka A. Tysiąc lat polskiej myśli matematycznej. — Warszawa, 1963. — S. 70.

28)Хічій О.Ф. Про "Лінійну арифметику" XVI ст. та її автора Бенедикта Гербеста // Докл. и сообщ. Ужгород. ун-та: Серия физ.-мат. и истор. наук. — Ужгород, 1962. — № 5. — С. 124 — 125

14

29)Матвіїшин Я.О. Невідомий математичний рукопис XVII ст. з Києво-Могилянського колегіуму. — Київ, 1981. — С. 5 — 6.

30)Соболевский А.И. Переводная литература Московской Русий XIV — XVII веков // СОРЯС, 1903. — Т. 74. — № 1. — С. 409-413.

31)Ольшки Л. История научной литературы на новых языках. Образование и наука в эпоху Ренессанса в Италии. — Москва; Ленинград, 1934. — Т. 2. — С. 35.

32)Ісаєвич Я.Д. Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні. — Львів, 1975. — С. 91.

33)Див.: Святский Д.О. Очерки истории астрономии в Древней Руси // Историкоастрономические исследования. — Москва, 1962. — Вып. 8. — С. 56 — 57.

34)Див.: Ничик В.М. Изучение системы Коперника в Киево-Могилянской академии // Филос. науки. — 1974. — № 1. — С.116; Matwiiszin J. Idee Kopernika na Ukrainie // Kwartalnik historii nauki i techniki. — Warszawa, 1974. — R. 19, № 4. — S. 657 — 676.

35)НБУВ, рукопис МАК/п. 128, арк. 469 зв.

36)Райков Б.Е. Очерки по истории гелиоцентрического мировоззрения в России. — Москва; Ленинград, 1937. — С. 90.

37)Historia nauki polskiej. — T. 1. — S. 435.

15