Глава 7

зях, як винахідництво та відкриття (на думку Моргана, це був найваж- ливіший чинник), форми соціальної організації (у цьому відношенні він зробив найважливіше відкриття, яке стосувалося структури роду), сім'я та власність. Тим самим він представив найдетальнішу та всеохоп-люючу концепцію розвитку первісного суспільства і продемонстрував, як і чому виникло класове суспільство. Однак Морган намагався не тільки показати, де починався процес історичного розвитку, він хотів на основі цього дійти висновку про майбутній хід подій. Послідовніше, ніж Лаббок, Морган дійшов до передбачення того ідеального суспільства, яке б не знало приватної власності і повторювало на вищому ступені основні ознаки первісного комунізму. В Європі результати його досліджень були зустрінуті мовчанням. І в США, після нетривалого періоду визнання, Морган був забутим, оскільки наприкінці XIX ст. його теорії більше не відповідали потребам буржуазного суспільства.

До основних напрямів еволюціонізму можна віднести такі.

Концепція анімізму. Анімізм — світоглядне уявлення, в якому ознакою одушевлення наділяються практично всі об'єкти, які перебувають у будь-якому зв'язку з людською діяльністю. Анімізм традиційно розуміється як спосіб осмислення світу. Так, у разі необхідності пояснення повені, не знаючи істинних причин, первісна людина приписує її діям якоїсь надприродної істоти, духа. Повінь трактується як покарання за зневагу цього духа, образу, порушення заборон та ін.

Таким чином, невідоме стає таким, що можна пояснити; невизначеність знання знімається визначеністю віри. Анімізм забезпечує надійність поведінкових рішень у таких ситуаціях, де з раціональної точки зору можна було б очікувати від індивіда повної безпорадності. Когнітивним механізмом, який визначає поведінку в даних ситуаціях, є висновок за аналогією [118]. В анімізмі був зроблений перший крок до встановлення причинно-наслідкових зв'язків і відповідного типу мислення.

В анімістичних концепціях духи живуть у природних об'єктах та явищах, але не ототожнюються з ними. Недиференційована демонічна енергія епохи фетишизму конкретизується в демонах, які можуть існувати окремо від природних об'єктів (наприклад, дріади живуть і після загибелі дерева). Поступово духи, демони починають уявлятися як матеріальні істоти, зокрема у вигляді різних чудовиськ: титанів, сфінксів та ін., що відбивалося в міфології різних народів.

Для анімістичної свідомості характерна своєрідна «двосвітність»: є видимий («свій, засвоєний») світ і невидимий (потойбічний світ духів), причому обидва мисляться як абсолютно реальні. Але ці два світи нерозривно пов'язані, постійно взаємодіють один з одним. Життя людини сприймається як таке, що максимально залежить від волі мешканців потойбічного світу.

У процесі спеціального ритуалу посвячені особи (шамани) у стані екстазу входять у контакт з духами як добрими, так і лихими, прохаючи перших про допомогу і намагаючись нейтралізувати вплив других.

296

Формування історико-теоретичних підвалин культурології

Існували цілі системи захисту від дії лихих духів: прийняття іншого імені, оскільки вважалося, що знання справжнього дає владу над лю- «з*' диною; різні талісмани, «обереги» тощо.

Аналогічним чином в епоху анімізму первісна людина осмислює і незрозумілі процеси, які відбуваються в ній самій. Поява уві сні померлих родичів, відсутність реакції під час сну на те, що відбувається навколо неї, дію свого мислення, наявність відчуттів, почуттів вона також пояснює діяльністю особливої субстанції, нематеріальної душі, яка знаходиться в ній самій, яка часто втілювалася у важливіших процесах життєдіяльності організму (дихання), її органах (серце, голова); часто вона уявлялася і як гомункулус (маленька людина), який сидить усередині індивіда. Душа живе в людині, але досить незалежно від неї (наприклад, сон — це тимчасовий вихід душі) і остаточно залишає її після смерті. Уявлення про наявність у людини нематеріальної душі є первісною абстракцією суб'єкта [118].

Анімізм виникає на певному етапі розвитку свідомості людини, оскільки вичленення «духу», «ідеї» речі, яка відрізняється від самої видимої речі, потребує відповідного рівня розвитку процесів абстрагування й узагальнення, а також сформованості його як індивідуального суб'єкта. Як точно зауважив Л. Леві-Брюль, «...лише набагато пізніше, коли людська особистість починає ясно усвідомлювати себе як особистість, коли вона починає формально відрізняти себе від групи, до якої вона відчуває себе належною, лише тоді зовнішні істоти і предмети теж починають уявлятися особистій свідомості наділеними індивідуальними душами або духами протягом цього життя та після смерті» [472].

Термін «анімізм» увів в етнографію англійський учений Е. Тайлор для характеристики архаїчної свідомості. Він вважав віру у відносно незалежних від тіла духів найдавнішою основою («мінімумом») виникнення релігії, яка була створена «дикуном-філософом» у результаті міркувань над причинами сновидінь, смерті та ін. [169]. У своїй концепції 7. Тайлор виходив із того, що на Землі з'явилася напівцивілізо-вана раса людей, розвиток культури якої пішов двома напрямами: до деградації і до розвитку (цивілізації). Явний акцент у вивченні культури він робив на аналізі духовного боку, релігії, магії, різних обрядів. Цей напрям вивчення він назвав «анімізмом». Це призводило до необхідності зрозуміти, в чому різниця між живим і мертвим тілом, хворобою та смертю. В результаті міркувань над цими проблемами виникає поняття про особисту душу або дух, зміст яких можна визначити таким чином. «Душа — це тонкий неречовий людський образ, за своєю природою щось на зразок пару, повітря або тіні. Вона складає причину життя і думки в тій істоті, яку вона одушевляє. Вона незалежно і нероздільно володіє особистою свідомістю і волею свого тілесного володаря в минулому та теперішньому. Вона здатна покидати тіло та переноситись із місця на місце. В більшості не сприймається дотиком та є невидимою, вона має фізичну силу і з'являється людям і тим, хто спить і не

297