- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •1.2. Еволюція історико-філософських поглядів на культуру
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •1.3. Енобально-цивілізаційні засади культури (друга половина XIX — початок XXI ст.)
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •2.2. Цивілізаційно-циклічні концепції історико-культурного розвитку
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •2.3. Теорія цивілізаційно-інноваційних циклів
- •Глава 2
- •Глава 2
- •2.4. Історія та теорія культури в синергетичній парадигмі
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 3
- •3.1.1. Еволюція дефініції «культура»
- •3.2. Масова культура як феномен глобально-цивілізаційних процесів
- •3.3. Проблеми самовизначення людини в культурі
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •4.2. Вивчення механізму еволюції культури як іманентного продовження динаміки матеріального світу
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •5.2. Генеза та еволюція інформаційної цивілізації
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •5.3. Роль культурно-освітніх основ у еволюції інформаційної цивілізації
- •Глава 5
- •5.3.2. Перспективи розвитку освіти та високих технологій в інформаційній цивілізації
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 6
- •6.1. Освіта і цивілізація
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •6.2. Основні тенденції освітньої політики
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •6.3. Соціальні та соціологічні імперативи освіти
- •Глава 6
- •Глава 6
- •6.4. Культура, етнос, освіта
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •6.5. Контури системи освіти XXI ст.
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •6.6. Освіта і глобалізація
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •7.2. Історико-культурологічні основи школи дифузіонізму
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •7.3. Структурно-функціональний метод дослідження історії та теорії культури
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •8.4. Біхевіоризм як психологічний напрям культурології
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •8.4.3. Соціокультурологічні аспекти біхевіоризму та агресії
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •9.2. Історико-культурологічні події в Україні доби національно-демократичних революцій та громадянської війни
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •9.3. Еволюція української культури 20—80-х pp. XX ст.
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •9.4. Культурологічні аспекти незалежної України у загальносвітовому контексті
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 10
- •10.1. Історико-культурологічні аспекти етнічного чинника
- •10.1.1. Людина і етнос
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •10.1.2. Суперетноси
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •10.2. Континуум культур
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •10.3. Проблеми співіснування суперкультур
- •Глава 10
- •Глава 10
- •10.4. Фактори та проблеми подолання глобальної кризи сучасної культури
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •10.5. Перспективи розвитку культурології в контексті реконструкції історії
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 1. Культурологічні концепції цивілізаційних процесів: аналіз джерел та літератури ......................13
- •Глава 2. Методологічні засади історико-культурологічного дослідження ...............54
- •Глава 3. Формування основних історико-теоретичних параметрів культури.......................................109
- •Глава 4. Становлення феномену культурогенезу..........143
- •Глава 5. Історико-культуролопчний вимір еволюції цивілізації у добу глобалізму.............................189
- •Глава 6. Інтеросвітні аспекти глобально-культурологічних проблем цивілізації ..................223
- •Глава 7. Формування історико-теоретичних підвалин культурології....................................290
- •Глава 8. Формування історико-культурологічних засад психоаналізу........................................339
- •Глава 9. Формування історико-теоретичних основ української культури у глобально-цивілізаційному вимірі ....................416
- •Глава 10. Співіснування культур і поліетносфера в добу цивілізаційної глобалізації .......................452
Глава 7
зях, як винахідництво та відкриття (на думку Моргана, це був найваж- ливіший чинник), форми соціальної організації (у цьому відношенні він зробив найважливіше відкриття, яке стосувалося структури роду), сім'я та власність. Тим самим він представив найдетальнішу та всеохоп-люючу концепцію розвитку первісного суспільства і продемонстрував, як і чому виникло класове суспільство. Однак Морган намагався не тільки показати, де починався процес історичного розвитку, він хотів на основі цього дійти висновку про майбутній хід подій. Послідовніше, ніж Лаббок, Морган дійшов до передбачення того ідеального суспільства, яке б не знало приватної власності і повторювало на вищому ступені основні ознаки первісного комунізму. В Європі результати його досліджень були зустрінуті мовчанням. І в США, після нетривалого періоду визнання, Морган був забутим, оскільки наприкінці XIX ст. його теорії більше не відповідали потребам буржуазного суспільства.
До основних напрямів еволюціонізму можна віднести такі.
Концепція анімізму. Анімізм — світоглядне уявлення, в якому ознакою одушевлення наділяються практично всі об'єкти, які перебувають у будь-якому зв'язку з людською діяльністю. Анімізм традиційно розуміється як спосіб осмислення світу. Так, у разі необхідності пояснення повені, не знаючи істинних причин, первісна людина приписує її діям якоїсь надприродної істоти, духа. Повінь трактується як покарання за зневагу цього духа, образу, порушення заборон та ін.
Таким чином, невідоме стає таким, що можна пояснити; невизначеність знання знімається визначеністю віри. Анімізм забезпечує надійність поведінкових рішень у таких ситуаціях, де з раціональної точки зору можна було б очікувати від індивіда повної безпорадності. Когнітивним механізмом, який визначає поведінку в даних ситуаціях, є висновок за аналогією [118]. В анімізмі був зроблений перший крок до встановлення причинно-наслідкових зв'язків і відповідного типу мислення.
В анімістичних концепціях духи живуть у природних об'єктах та явищах, але не ототожнюються з ними. Недиференційована демонічна енергія епохи фетишизму конкретизується в демонах, які можуть існувати окремо від природних об'єктів (наприклад, дріади живуть і після загибелі дерева). Поступово духи, демони починають уявлятися як матеріальні істоти, зокрема у вигляді різних чудовиськ: титанів, сфінксів та ін., що відбивалося в міфології різних народів.
Для анімістичної свідомості характерна своєрідна «двосвітність»: є видимий («свій, засвоєний») світ і невидимий (потойбічний світ духів), причому обидва мисляться як абсолютно реальні. Але ці два світи нерозривно пов'язані, постійно взаємодіють один з одним. Життя людини сприймається як таке, що максимально залежить від волі мешканців потойбічного світу.
У процесі спеціального ритуалу посвячені особи (шамани) у стані екстазу входять у контакт з духами як добрими, так і лихими, прохаючи перших про допомогу і намагаючись нейтралізувати вплив других.
296
Формування історико-теоретичних підвалин культурології
Існували цілі системи захисту від дії лихих духів: прийняття іншого імені, оскільки вважалося, що знання справжнього дає владу над лю- «з*' диною; різні талісмани, «обереги» тощо.
Аналогічним чином в епоху анімізму первісна людина осмислює і незрозумілі процеси, які відбуваються в ній самій. Поява уві сні померлих родичів, відсутність реакції під час сну на те, що відбувається навколо неї, дію свого мислення, наявність відчуттів, почуттів вона також пояснює діяльністю особливої субстанції, нематеріальної душі, яка знаходиться в ній самій, яка часто втілювалася у важливіших процесах життєдіяльності організму (дихання), її органах (серце, голова); часто вона уявлялася і як гомункулус (маленька людина), який сидить усередині індивіда. Душа живе в людині, але досить незалежно від неї (наприклад, сон — це тимчасовий вихід душі) і остаточно залишає її після смерті. Уявлення про наявність у людини нематеріальної душі є первісною абстракцією суб'єкта [118].
Анімізм виникає на певному етапі розвитку свідомості людини, оскільки вичленення «духу», «ідеї» речі, яка відрізняється від самої видимої речі, потребує відповідного рівня розвитку процесів абстрагування й узагальнення, а також сформованості його як індивідуального суб'єкта. Як точно зауважив Л. Леві-Брюль, «...лише набагато пізніше, коли людська особистість починає ясно усвідомлювати себе як особистість, коли вона починає формально відрізняти себе від групи, до якої вона відчуває себе належною, лише тоді зовнішні істоти і предмети теж починають уявлятися особистій свідомості наділеними індивідуальними душами або духами протягом цього життя та після смерті» [472].
Термін «анімізм» увів в етнографію англійський учений Е. Тайлор для характеристики архаїчної свідомості. Він вважав віру у відносно незалежних від тіла духів найдавнішою основою («мінімумом») виникнення релігії, яка була створена «дикуном-філософом» у результаті міркувань над причинами сновидінь, смерті та ін. [169]. У своїй концепції 7. Тайлор виходив із того, що на Землі з'явилася напівцивілізо-вана раса людей, розвиток культури якої пішов двома напрямами: до деградації і до розвитку (цивілізації). Явний акцент у вивченні культури він робив на аналізі духовного боку, релігії, магії, різних обрядів. Цей напрям вивчення він назвав «анімізмом». Це призводило до необхідності зрозуміти, в чому різниця між живим і мертвим тілом, хворобою та смертю. В результаті міркувань над цими проблемами виникає поняття про особисту душу або дух, зміст яких можна визначити таким чином. «Душа — це тонкий неречовий людський образ, за своєю природою щось на зразок пару, повітря або тіні. Вона складає причину життя і думки в тій істоті, яку вона одушевляє. Вона незалежно і нероздільно володіє особистою свідомістю і волею свого тілесного володаря в минулому та теперішньому. Вона здатна покидати тіло та переноситись із місця на місце. В більшості не сприймається дотиком та є невидимою, вона має фізичну силу і з'являється людям і тим, хто спить і не
297