Kucherenko_V_Karpov_V_Karpov_A

Запобігання ризиків складається у відмові від здійснення ризикованих господарських операцій. У сучасних умовах одним з таких методів є зниження долі позикових засобів на користь власних.

Диверсифікованість ризиків припускає паралельне проведення різних варіантів підприємницької діяльності з різним рівнем ризиків (це й одночасний розвиток різних виробництв для підтримки необхідного рівня прибутковості, це й розподіл портфеля інвестицій у різні цінні папери, це й розманітність торговельного обороту і т.п.). Відоме прислів'я - «не клади яйця в один кошик» дуже вдало характеризують метод диверсифікованості.

Страхування одночасно є й одним з методів передачі ризиків може здійснюватися за допомогою спеціалізованих посередників (страхові компанії, різні фонди), на основі власних засобів (створення резервних і страхових фондів). Самострахування за рахунок власних або позикових джерел коли суб'єкт господарювання бере на себе відповідальність за настання ризиків є в чистому виді методом зниження ризиків.

Лімітування – установлення страхових обмежень – лімітів на ризиковані операції.

По тим видам господарської діяльності і господарських операцій, які можуть постійно виходити за встановлені межі припустимого ризику, цей ризик лімітується шляхом встановлення відповідних економічних і фінансових нормативів. Система таких нормативів, які забезпечують лімітування ризиків,

виділенням їхньої суми у вигляді готових засобів платежу);

81

д) граничний розмір використання позикових засобів у господарському обороті (або їхня питома вага в загальній сумі використовуваного капіталу);

е) максимальний розмір депозитного внеску, розташовуваного в одному комерційному банку, і інших.

Отже, лімітування є важливим прийомом зниження ступеня ризику й застосовується банками при видачі позичок, при висновку договору на овердрафт і т.п. Суб'єктами, які хазяюють, він застосовується при продажі товарів у кредит, наданні позик, визначенні сум вкладення капіталу і т.п.

Воно включає забезпечення необхідного рівня ліквідності активів (підвищення частини оборотних активів у загальній їхній сумі; підвищення частини готових засобів платежу в оборотних активах; підвищення частини високооборотних товарних запасів у загальній їхній сумі) і дозволяє уникнути ризику неплатоспроможності підприємства.

Постійне нагромадження інформації про ринок сприяє збільшенню обрію пізнання, уточнює прогноз ситуації та знижує ступінь ризику.

Часто на практиці відбувається переоцінка власних можливостей, що сприяє проведенню неадекватних ризикованих операцій. Перш, ніж використати той чи інший спосіб реалізації поставленої мети, варто прорахувати внутрішні можливості й необхідність залучення резервів і зовнішньої допомоги.

При оптимізації різноманітних ризиків розраховуються варіанти з максимальною планованою корисністю й різним рівнем ризику. З даного набору вибираються альтернативні варіанти для прийняття рішень.

6.3. Методи збереження й передачі ризиків

Методи збереження дозволяють:

-або ігнорувати наслідки ризиків для контрагентів;

-або скористатися самострахуванням.

82

Ігнорування ризиків може бути характерно не тільки для суб'єктів байдужих до ризиків (ті, хто схильні платити за настання ризиків), але й може стати певною стратегією (особливо при відсутності законодавчого регулювання розподілу ризиків). Якщо розподіл відповідальності за наслідки ризиків не враховані законодавчо або не прописані в договорі, то їхні наслідки можна списати на контрагентів (споживачів, постачальників, виробників і т.п.).

Одним з методів попередження таких ризиків є правильне складання договорів.

Самострахування складається з створення резервних страхових фондів, правильного додаткового фінансування за рахунок власних джерел, венчурного й кредитного запозичення, одержання позичок від держави або спонсорів і т.п.

Страхування ризиків на відміну від самострахування припускає залучення третіх осіб у процес зниження ризиків. Як правило, страхування складається з розподілу відповідальності за збиток від ризиків.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин по захисту майнових інтересів громадян і юридичних осіб у випадку настання певних подій (страхових випадків), певних договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, формованих шляхом сплати цивільними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Страховий ризик - певна подія, на випадок якого проводиться страхування і яке має ознаки імовірності й випадковості настання. Згідно закону України про страхування, на Україні є 26 видів обов'язкового страхування: медичне, військовослужбовців, осіб складу органів внутрішніх справ, медичних працівників, митних працівників, працівників прокуратури, народних депутатів, осіб державної контрольно-ревізійної служби, осіб податкової інспекції, осіб з органів захисту прав споживачів, осіб пожежної охорони, осіб архітектурно-будівельного контролю, спортсменів вищої категорії, працівників державної лісової охорони, фахівців ветеринарної медицини, суддів, донорів, від нещасних випадків на транспорті, авіаційного персоналу, осіб, що забезпечують авіаційний процес, ризикових професій від нещасних випадків, багажу при повітряних перевезеннях,

83

збитку від авіаційних перевезень, власників транспортних засобів, авіаційних судів, урожаю в радгоспах і інших державних сільськогосподарських підприємствах.

Одержання фінансових гарантій також ставиться до методів передачі ризиків. Особи, що надають гарантії, беруть на себе відповідальність (часткову або повну) за настання конкретних ризиків.

У раді случав, вибір виду угод у торговко - посередницької діяльності, є одним з видів самострахування. Дохід від торговельно-посередницької діяльності фірми складається від проведення посередницьких угод. Прийнято виділяти три основних види угод: з реальним товаром, ф'ючерсні й опціонні.

Угоди з реальним товаром спричиняються купівлю-продажем зробленого або підлягаючому виробництву товару із правом (без права) його наступного перепродажу. Залежно від строків угоди з реальним товаром проводяться або як операції з негайною поставкою (“ спот” або “ кєш”) у строки від 1 до 15 днів, так і з наступною поставкою (“ форвард”) до 6 місяців (строки обумовлюються договором). Договори по операціях з реальним товаром можуть полягати на умовах попереднього огляду всієї (частини) партії товару, окремих його зразків без попереднього огляду й на основі ТУ або середніх параметрів якості. Угоди без попереднього огляду можливі лише із традиційним товаром. Залежно від ціни операції з реальним товаром проводяться на основі біржових цін, за ціною поставки й за ціною одержання товару.

В умовах фінансової нестабільності гроші значною мірою перестають відігравати роль загального еквівалента та засобу платежу. До угод, що відбивають інфляційні очікування й побоювання зміни кон'юнктури, відносять бартерні операції, угоди з умовою й заставою. Перші два види угод можливі тільки при наявності двох контрагентів угоди й одного посередника, або одного контрагента й одного дилера при збігу їхніх інтересів. Угоди із заставою виробляються з реальним товаром під певну фінансову заставу.

Ф'ючерсні угоди передбачають купівлю-продаж контрактів на поставку товарів на строк до 1 року.

84

Розвиток системи посередницьких операцій висуває певні вимоги до їхнього оформлення. Ф'ючерсні договори передбачають наступну систему стандартів: кількість товарів (лот), що поставляють за контрактом, якість товару, місце (базис) і можливості доставки, строк контракту (тривалість позиції), останній день торгівлі ф'ючерсами, останній день поставки товару. Така деталізація контракту дозволяє брокерам при висновку угоди оперувати тільки ціною ф'ючерса. Відмова від ф'ючерса можлива переукладанням ф'ючерса з іншим постачальником на залишок кількості товарів (“ офсетний контракт”) або поставкою цього товару (“ тендер”).

Опціонна угода являє собою сплачене право на висновок контракту на покупку (продаж) реального товару протягом певного періоду. При несприятливій ціновій кон'юнктурі покупець опціону має право відмовитися від контракту, однак, при цьому він втрачає сплачену за опціон премію.

Наприклад, фірма купила квартальний опціон на партію 1000 тонн бензину за ціною за літр - 5 грош.од., заплативши премію продавцеві в розмірі 1% (50000 грош.од.). У наступному кварталі біржова ціна на бензин знизилася з 5,1 грош.од. за літр до 4,9 грош.од. Фірма не виставила контракт на погашення опціону. Її збитки склали 50000 грош.од., покупка ж реального товару принесла б збитки в сумі 10000 грош.од.

Прийнято розрізняти простий і подвійний опціон. Рис. 6.3 характеризує рух товару залежно від виду опціону.

Опціон може мати кратний характер, тобто його покупець за певну додаткову премію може збільшити партію товару, що поставляє, у кілька разів.

Одним з різновидів страхування є хеджування.

Хеджування – страхування угод у матеріально-технічному постачанні, реалізації готової продукції, ризиків інвестиційної діяльності, валютних ризиків.

Хеджування - це процес, при якому ризик зміни в майбутньому цін на фізичні або фінансові активи (або пасиви) може бути повністю (частково) ліквідований шляхом висновку угоди із третьою стороною. За цим контрактом первісна угода по придбанню активів або пасивів повністю (частково)

85

нейтралізується протилежною угодою. Повне виключення ризику в економічній і фінансовій діяльності вкрай рідке явище.

а) простой опцион

а) подвійний опціон

----- направлення руху товару;

- - - - виплата премій по опціону.

Рис. 6.3. Схема взаємодії контрагентів опційних угод

Основними методами хеджування є:

•структурне балансування активів і пасивів, кредиторської й дебіторської заборгованості;

•зміна строку платежів;

•форвардні угоди;

•операції типу “ своп”;

•опціонні угоди;

•фінансові ф'ючерси;

•кредитування та інвестування в іноземній валюті;

•реструктуризація валютної заборгованості;

•паралельні позички;

•лізинг;

86

•дисконтування вимог в іноземній валюті;

•валютні кошики;

•здійснення філіями платежів в “ зростаючій” валюті;

•самострахування.

Одночасно з хеджерами на ринку є трейдери - ціль яких:

одержання прибутку внаслідок здійснення угод на ринку. Ціль трейдерів - дешево купити й дорого продати. Трейдери не купують і не продають товари. Їх ціль - гра на різниці в цінах. Трейдери беруть на себе ризик зміни цін, звільняючи від нього хеджерів. Трейдери йдуть на ризик свідомо, щоб за допомогою ефекту фінансового інвестування дістати прибуток, практично нічого не роблячи.

Наприклад: Російський експортер продав на Україну бензин на 10 млн. $ США з відстрочкою платежу на 6 місяців. Для страховки він купив опціон продавця доларів США за курсом 1$ США = 6 рублів строком на 6 місяців, з виплатою премії в розмірі 3% вартості опціону (10 млн. дол. х 0,03= 300 тис.дол. або 1,8 млн.грн).

Якщо курс долара знизиться до 5.5 руб. експортер реалізує опціон продавця по передбаченому угодою курсу 1$ США = 6 грн. і за рахунок курсової різниці дістає валютний прибуток у розмірі 10 млн.дол.х0,5 грн. = 5 млн. грн. З урахуванням виплати премії, виплаченої контрагентові, валютний опціон - 3.2 млн.дол. З урахуванням продажу доларів за ринковим курсом дохід від угоди в рублях складе 55 млн. грн. .+ 3.2 млн.грн. = 58.2 млн.грн.

Якщо курс долара підвищиться до 6,5 руб., експортер не виставить опціон, а продасть долари на строк за ринковим курсом, що складе 65 млн.руб. З урахуванням оплати опціону дохід від угоди складе - 63,2 млн.грн.

У даному прикладі говорять, що експортер хеджирує на зниження – страхує угоду від зниження курсу долара. Якби предметом розрахунку в контракті були б рублі, але при цьому експортерові для подальших операцій були б необхідні долари, то він би був змушений страхуватися від зросту курсу долара - хеджування на підвищення.

87

ЛІТЕРАТУРА: основна – 1, 2, 11, 15, 19, 20; додаткова – 9, 13, 18, 19, 51, 58, 99,

100

88

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

Плани практичних занять

Заняття 1.

1.Прийняття рішень у процесі невизначеності та ризику. Алгоритм оцінки і обґрунтування господарського ризику.

2.Системні властивості рішень. Еластичність рішень. Маневреність рішень.

3.Надійність та ризикованість планів розвитку та функціонування економічних об’єктів .

4.Основні причини і функції ризику.

Заняття 2.

1.Історія наукових досліджень у галузі економічного ризику. Розвиток венчурного підприємства, як самостійної галузі підприємницької діяльності. Види втрат в підприємництві.

2.Ідентифікація ризику як перший етап його оцінки й обґрунтування. Класифікація ризиків.

3.Поведінка суб’єктів ризику. Ставлення до ризику та ефективність ризику.

4.Предмет, метод і завдання курсу “ Економічний ризик ”, зв’язок з іншими дисциплінами.

Заняття 3.

1.Необхідність, загальні принципи, види аналізу і оцінки ризику.

2.Організаційно-методологічні підходи до аналізу і оцінки ризику.

3.Види витрат при виборі бази оцінки ризику.

Заняття 4.

1.Оцінка ступеня економічного ризику на основі розрахунку точки беззбитковості. 2.Коефіцієнт чутливості β.

89