2. Соціальні функції праці

Сутність праці як соціального явища виявляється через її функції.

• Створення цінностей суспільного багатства – основна функція праці як засобу до життя людини. Через цю функцію характеризується загальна суть праці, яка не залежить від форм соціальної організації суспільства. В результаті праці створюється суспільне багатство, тому праця і є основною формою життєдіяльності будь-якого людського суспільства.

• Слугування підвалиною появи і функціонування всіх суспільних відносин. У процесі праці люди взаємодіють, вступають у певні зв'язки і взаємовідносини в результаті чого вона набуває загальної суспільної форми. Це забезпечує праці статус основи виникнення всіх інших суспільних процесів. Вона стає основою формування всіх суспільних відносин (як безпосередньо пов'язаних зі створенням суспільного багатства, так і опосередкованих, віддалених від цього).

• Формування та розвиток особистості. Взаємодіючи з природою і впливаючи на неї, людина не тільки створює цінності суспільного багатства, а й змінює власну сутність. Вона набуває досвіду і знань, розвиває свої здібності, формується як особистість.

• Слугування сферою самовираження і самоствердження людини. Сутність цієї функції полягає у створенні таких умов праці, за яких виробництво благ перестає бути самоціллю, а все більшого значення набуває самоствердження, самовираження людини в процесі праці. Тому праця стає необхідним засобом самовираження, розкриття і реалізації творчих можливостей робітника.

• Безперервний прогрес усього людства, тому що у кожному новому періоді трудовий процесс відновлюється у його новій якості за рахунок включення в нього все більшої кількості людей, які краще підготовлені і використовують більш продуктивну техніку. І за наведенної вище схеми (рис.1) праця продовжує впливати на людей і суспільство.

Слід відмітити, що ми розглянули ідеальний процес впливу праці на людину і суспільство. Реальний процес піддається сильному впливу на людей і суспільство політики, міждержавних і міжнаціональних відносин, війн, державних переворотів, природних катаклізмів та ін. Все вищепереліковане може грубо порушити закономірний процес розвитку суспільства.

Але загальна тенденція у розвитку людського суспільства направлена в сторону прогреса виробництва, роста матеріального благополуччя, культурного рівня людей, усвідомлення прав людини як вищої цінності на землі.

3. Зміст і характер праці.Основний закон соціології праці

Соціально-економічна сутність праці – двоїста. З одного боку, вона - джерело багатства і доходів, з іншого - міра поведінки людини, засіб її самореалізації, самоствердження як особистості.

Соціологія характеризує поведінку людини залежно від змісту і характеру праці.

Зміст праці - це сукупність трудових функцій, які відображають взаємодію людини і засобів праці у процесі праці, а також співвідношення і взаємозв'язок цих функцій.

Зміст – це організаційно – технічний аспект праці. Він віповідає визначеному розвитку продуктивних сил, показує спосіб технологічного поєднання особистісного і уречевленого елементів трудового процессу.

Зміст праці дуже мінливий, тому що залежить від:

- структури і різноманітності функцій, що виконуються;

- співвідношення управлінських і виконавських функцій;

- фізичних і нервово-психічних навантажень, ступеня розумової напруги;

- ступеня самостійності, складності та інше.

Розрізняють соціальний і функціональний зміст праці.

Соціальний зміст виявляється у доцільності діяльності працівника, мотивації, ставленні до праці на суспільному рівні (як до професії, виду діяльності) та на індивідуальному рівні (як до конкретної роботи, що виконується).

Функціональний зміст праці виявляється в її функціях: енергетичній, технологічній, контрольно-регулюючій, підготовчо-організаційній.

Характер праці виражає соціально-економічний спосіб поєднання працівника із засобами виробництва, спосіб включення індивідуальної праці до суспільної (взаємодію людини із суспільством) і залежить від відносин присвоєння і розподілу засобів і продуктів праці.

Характер праці має двоїсту природу. З одного боку він є індивідуальним трудом, мета якого – задоволення біологічних потреб; з другого - це колективний труд, у якому відтворюються соціально-професійні групи між:

• виробниками і споживачами;

• робітниками основного і допоміжного виробництва;

• представниками різних галузей промисловості.

Характер праці відображає такі соціальні відносини:

• володіння і підлеглості;

• відчуження та експлуатації;

• влади і безправ′я.

Формуються ці відносини не з приводу предметів і знарядь праці, а з приводу присвоєння і розподілу засобів і продуктів праці.

У результаті виділяють:

• приватну і суспільну працю;

• вільну і підневільну працю;

• працю на себе і на експлуататора;

• добровільну і примусову працю.

Таким чином, зміст праці визначає професію і рівень кваліфікації робітників, характер праці визначає ступінь її соціального розвитку і перетворення в нагальну потребу.

Взаємодія між ними відображає основний закон соціології праці – закон відповідності характера і змісту праці або міри поєднання його сутності та форми.

Відповідно до цього закону зміни у змісті праці створюють передумови для змін в його характері та навпаки.

Неоднорідність праці призводить до соціальної неоднорідності груп людей, закріплених за різними видами праці.

Діяльність держави направлена на подолання соціальної нерівності, яка може призвести до виникнення і розвитку соціальної напруги в суспільстві.