2. Класифікація трудових колективів

Трудові колективи функціонують в усіх сферах суспільства, що привносить визначену специфіку в їх діяльність і враховується при класифікації.

У вітчизняній літературі для виділення різноманітних трудових колективів загальновизнаними є два соціально-економічних критерія:

1) Форма власності;

2) Основні види суспільної праці.

За першим критерієм виділяють трудові колективи, які базуються на державній, кооперативній, колективній, арендній, приватній формі власності.

За другим критерієм виділяють колективи, які діють у сфері матеріального і нематеріального виробництва.

Крім вишеперелікованих критеріїв розрізняють і використовують додаткові ознаки класифікації трудових колективів.

• за рівнем розвитку – трудові колективи, які формуються; які склалися; які реорганізуються;

• за розміром – великі; середні (700-800 чол.); невеликі ( до 100 чол.);

• за організаційними зв’язками – основний колектив (всі робітники підприємства); проміжний (робітники цеху,відділу); первинний (бригада);

• за часом існування – колектив, який існує довго (більше 10 років); тимчасовий (від1-10 рр); колектив, який існує недовгий час (від 2 міс. до 1 року);

• за стабільністю складу – постійний та змішаний (колектив ВНЗ: викладацький состав – постійний, а студентський контингент – тимчасовий).

Трудові колективи незалежно від їх місця в класифікації являють собою складні соціальні системи.

3.Соціальна структура трудового колектива

Соціальна структура трудового колектива – це його побудова, яка визначається складом та співвідношенням у ній різних соціальних груп.

Соціальна група – це сукупність людей які мають якісь спільні соціальні ознаки: професію, стаж, вік і ін.

Розрізняють реальні та умовні групи.

Реальна група завжди організаційно оформлена, тобто має керівника, чіткий розподіл функцій.

Умовна група – це номінальна, статистична сукупність, яка виокремлюється за такими ознаками як стать, вік, освіта, стаж роботи.

Соціальна структура трудового колектива є важливим параметром, який впливає на ефективність функціонування підприємства. Сприятлива соціальна структура сприяє розвитку трудової активності, ініціативи, підвищенню ефективності діяльності організації. Практика підтверджує, що у колективі повинні бути представники усіх поколінь, тому що кожний вік має свої переваги і недоліки (наприклад, люди старшого віку приймають більш правильні рішення, є дуже відповідальними, але можуть бути консервативними. Молодь – прогресивна, але може бути екстремальною). У колективі обов’язковою є наявність робітників обох статей (чоловіки – рішучі, мужні, але нетерпимі до монотонної роботи, жінки у більшості м′які, терплячі).

Єдиного погляду з приводу соціальної структури трудового колектива у вчених не має.

Традиційно виділяють наступні різновиди соціальної структури:

• функціонально-виробнича структура (службовці, робітники, МОП);

• національна;

• професійно-кваліфікаційна;

• демографічна;

• соціально-психологічна структура (групи формуються за спільністю цілей та інтересів).

Сукупність вказаних, а також інших соціальних груп формує в трудовому колективі визначений соціально-психологічний клімат, особливості відношення до праці, стан згуртованості або роз’єднаності, більшої або меншої зацікавленості у досягненні спільної мети виробництва. Наприклад, по-різному можуть віднестись ці групи до введення на підприємстві третьої зміни (що робиться для покращення використання обладнання, зростання обсягів виробництва). Для молоді, яка навчається, займається спортом, має хоббі – це неприйнятно.

У завдання спеціаліста з управління трудовими ресурсами входить вивчення соціальної структури колективу, виявлення негативних і позитивних тенденцій її змін, розробка заходів щодо оптимізації соціальних процесів через зміну соціальної структури.