Час від часу необхідно здійснювати спроби окинути поглядом всю наукову галузь, бо без таких широких оглядів науковці ризикують перестати розуміти структуру дисципліни та структуру дискурсного простору, а також взаємозв'язки між конкретними дискурсами в його межах. А без такого розуміння, очевидно, постраждають як інтелектуальна ясність та робочі стосунки, що негативно впливатиме і на теоретиків, і на студентів, так і практика, що її галузь, така як перекладознавство, поширює в світі. Такий огляд здійснила американська дослідниця М. Тимочко у статті Tymoczko, M. Trajectories of Research in Translation Studies // Meta, vol. 50, n° 4, 2005. – P. 1082–1097, де вона резюмує, зосереджившись на шести широких царинах. основні напрямки досліджень в перекладознавстві, що, ймовірно, будуть продуктивними в наступні десятиліття, Перша царина охоплює спроби визначення перекладу: сюди входять настільки різноманітні дослідження як вивчення конкретних мовних аспектів перекладу, як корпусне дослідження перекладу, як описові історичні дослідження та аналіз думок вголос. Друга царина перекладознавчих пошуків відноситься до інтернаціоналізації перекладу, що кидає виклик основоположним Західним постулатам щодо природи перекладу і генерує вивчення нових конкретних випадків, що потрясуть основи теорії та практики перекладу, якими вони знані сьогодні. Зміни в теорії та практиці перекладу, що пов'язані з новими технологіями та глобалізацією, складають третю царину досліджень, що обговорюються в даній публікації. Четверта гілка – це застосування по відношенню до перекладу різних інтерпретативних точок зору, що базуються на моделях з інших дисциплін. Останні дві царини досліджень мають бути пов'язані з відношенням перекладознавства до когнітивістики та нейрофізіології. Закінчується стаття деякими загальними спостереженнями стосовно результатів дослідження перекладу в цілому та структури перекладознавства викликаного цими шести царинами.

1. Визначення перекладу

Одним із варіантів характеристики дослідження перекладу протягом останньої половини сторіччя буде заявити, що науковці в цій галузі переважно займалися різними способами визначення перекладу. Такі спроби визначення не є чимось дріб'язковим: у всякій науковій галузі визначення об'єкта її дослідження є істотною складовою, бо неможливо братися за дослідження ні абстрактно, ні конкретно, якщо вчені не визначать чи не окреслють межі об'єкта дослідження. У минулому питання того, як визначити переклад було основною областю суперечок в перекладознавстві, як це є і зараз; багато науковців, наприклад, прагнули обмежити вивчення перекладу його дуже вузьким визначенням, на кшталт перекладу, що практикується лише професійними перекладачами, чи таким перекладом, що використовується масово (основними видами перекладу); інші ж дослідники відстоювали ширше визначення, включаючи до поняття перекладу художній переклад, практики минулих часів, комунальний усний переклад тощо.

Якщо оглянутися на дослідження перекладу за минулі п'ятьдесят років, то підходи, що часом характеризувалися як протилежні, можуть бути розглянуті не як антитетичні, а як такі, що у спробі визначення перекладу доповнюють один одного, підступаючи до спільного завдання з різних боків. Так, в ранніх дослідженнях перекладу науковці зосереджувалися на мовних аспектах перекладу, вивчаючи його природу відносно мови та мовознавства. Тому вони розглядали мовну ассиметрію та анізоморфізм (грубо кажучи, втрати та набутки при перекладі з однієї мови іншою) між мовними системами; специфіку значення, що обумовлена мовою, як чинник перекладу; характер комунікації загалом та його відношення до обмежень перекладу тощо, причому всі вони схилялися до того, аби обмежитися лінгвістичними аспектами завдання перекладача.

Аналогічним чином літературознавчі підходи до перекладу складають іншу групу спроб дати визначення перекладу, сконцентувавшись на характеристиках, що стосуються питань художньої літератури, та на питаннях, що виникали у звязку з перекладом складних та великих текстів, а також їхніми інтертекстами та контекстами. Отже, в межах цього підходу досліджувалися питання: як переклади формуються та визначаються характером літератури; до яких практик перекладачі звертаються при передачі текстів різних типів, жанрів, художньої форми; як тексти співвідносяться з літературною традицією; як тексти співвідносяться з своїми контекстами.

Ще одна група науковців прагнула визначити переклад, зосередившись на вивченні аспектів перекладу, повязаних з культурою. Незабаром стало зрозумілим, що явище перекладу неможливо визначити лише в поняттях мови чи типу тексту, а необхідно зважати також і на культуру. Такі підходи не можна повністю відділити ні від лінгвістичного, ні від літературознавчого підходів, бо мова є центральною для розбудови всякої культури, а література, у свою чергу, вкорінена і в мову, і в культуру.

Орієнтація досліджень на культуру коливається від зосередження уваги на передачі матеріальної культури до дослідження соціолінгвістичних аспектів перекладання культури. (Отже, в цьому сенсі функціональні теорії перекладу, включаючи ті, що були висунуті Ю. Найдою та його послідовниками, доведеться частково вважати за такі, що орієнтуються на культуру ( Nida, 1964; Nord, 1997)). Аналогічним чином спроби продемонструвати та визначити те, як переклад включається в найширшу структуру культури та як обумовлюється нею, породили групу підходів до перекладу, що стали відомі як теорії систем (systems theory), поворот до культури (cultural turn) і, нещодавно, поворот до влади (power turn) (див. напр., Hermans, 1999; Bassnett, Lefevere, 1990; Tymoczko, Gentzler, 2002). Так само й найбільш «спеціалізовані» підходи до перекладу добре підходять до цієї групи, включаючи дослідження на теми переклад та стать (ґендерні дослідження перекладу) та переклад в постколоніальному контексті. Нерідко в деяких працях з нашої дисципліни аспект, що спрямований на визначення перекладу, загороджується прескриптивною упаковкою результатів, що зазвичай глибинно повязано з педагогічною орієнтацію дослідників. «Проте, якщо ми менше будемо розглядати такі дослідницькі школи як протилежні, а більше як такі, що беруть участь у русі до істини через дискусії про природу перекладу, менше як такі, що притримуються щодо перекладу антогоністичних позицій, а більшою мірою як союзників у загальній справі у спробах визначення перекладу, тим стане легше зрозуміти історію вивчення перекладу, а також визначити місце різних сучасних наукових шкіл, що походять від цих ранніх зусиль» (Tymoczko, 2005). Результатом цього, зрозуміло, є те, що отримало назву “an interdisciplinary” (міждисциплінарний підхід) (див. Snell-Hornby, 1988; Snell-Hornby, Pöchhacher, Kaindl, 1994). Незалежно від того, на чому сконцентрована увага в дослідженні, чи на перекладацькому процесі, чи на результатах перекладання, більшість теоретизувань на теми перекладу, чи його досліджень протягом останньої половини віку до певної міри мотивовані потягом до визначення, притаманного спробам охарактеризувати певні аспекти перекладацької діяльності, а потім звести ці окремі аспекти до перекладу як цілого.

Завдання визначення перекладу не вирішене і надалі, у наступні десятиліття, залишатиметься центральних напрямком перекладознавчих досліджень.

Чи такі дослідження набудуть форми вивчення праці перекладача та процесу перекладу, чи дескриптивне вивчення реальних результатів перекладацької діяльності, що належать до різних часів, місць та культурних контекстів, науковці все рівно продовжують пізнавати фундаментальні основи явища, що ми досліджуємо – перекладу. Отже, «у більшості праць з дослідження перекладу міститься дефініціальна складова, незалежно від того, чи це фундаментальне дослідження, що генерує дані, чи це теоретичні розмірковування, спрямовані на інтерпретацію даних та узгодження їх із попередніми дослідженнями» (Tymoczko, 2005). Бесперечно, саме строгий розгляд тих реальних продуктів та процесів перекладацької діяльності, що відбувалися протягом багатьох століть у різних культурних середовищах, допоміг перевірити, видозмінити чи взагалі відкинути чисельні приписні чи нормативні твердження стосовно перекладу в сучасному світі.

2. Екскурс у визначення

Через те, що визначення переккладу переплетене з аспектами майже всіх досліджень на теренах перекладознавства і, отже, з рештою питань наведених нижче, хочеться відступитися і розглянути це питання безпосередньо. Необхідно зазначити, що коли йдеться про визначення переккладу, то мається на увазі не просто згода стосовно словникової дефініції слова «переклад», хоча і це набагато проблемніше, ніж думає більшість. Мова також не йде про пошуки, що запропонували б визначення, у якому висловлені необхідні та достатні обставини перекладу чи як продукту, чи як

процесу. Насправді таке визначення неможливе, бо переклад, подібно до поняття гра, яке обговорював Л. Віттгенштейн, є відкритим поняттям (Tymoczko 1998:654-56). У когнітивістиці такі відкриті поняття часом називають кластерними. Кластерні поняття, на кшталт понять гра та мова, які обидва обговорюються у Л. Віттгенштейн, мають певні цікаві характеристики. Обговорюючи мову, Л. Віттгенштейн зауважує: «Я стверджую, що ці явища не мають жодної спільної риси, що заставило б нас використовувати одне й те саме слово для всіх них, проте вони споріднені одне з одним багатьма іншими способами. І саме через цю спорідненність, чи через родинні взаємозвязки, ми всії їх і називаєі словом «мова».» (Wittgenstein, 1953: розділ 65, виділено Віттгенштейном). Л. Віттгенштейн вказує, що кластерні поняття, такі як гра або мова, являють собою «складну мережі подібностей, що частково співпадають одна з одною та перехрещуються: іноді подібностей великих, іноді дрібних… Я не можу охарактеризувати ці подібності краще, ніж назвавши їх «родинними подібностями» (Wittgenstein, 1953: розділ 66-67). Крім того Л. Віттгенштейн для характеристики таких понять використовує метафору нитки: «І ми розширюємо наше поняття… подібно до того, як при прядінні нитки сплітаємо волокно з волокном. І міцність нитки створюється не тим фактом, що якесь одне волокно проходить ниткою по всій її довжині, а тим, що в них переплітається багато волокон» (Wittgenstein, 1953: розділ 67).

Для того, щоб розробляти напрямки дослідження в перекладознавстві необхідно, отже, близько познайомитися з наслідками того, що поняття переклад є відкритим, для характеру досліджень в даній галузі та для її структури вцілому. Внаслідок того, що «переклад» як поняття є відкритою категорією, то, наприклад, і саме перекладознавство є відкритою цариною і такою й залишиться. І тут є парадокс, що наводить на думку, що дослідження у цій царині відрізняється від того, що уявляється у більшості царин:

Потяг до визначення поняття у дослідженні перекладу не повинен бути спрямований на тотальне пприпинення дискусії та замикання, бо, якщо поняття перекклад є відкритим, або змазаним, тоді результати більшості досліджень матимуть відкриті аспекти (чи, навпаки, вузькі межі можливості застосування), і царина вцілому ніколи не може набути повністю окресленого характеру. А звідси логічно витікає, що коли мова йде про визначення перекладу, то мається на увазі розуміння різних рис чи аспектів процесу перекладу, що стане складовою часткою чисельних, але не обовязково всіх продуктів перекладу та його процесів. Метою може бути лише відкрите визначення, таке, що допомагає зрозуміти природу багатьох процесів та результатів перекладу, хай навіть не всі проццеси та продукти перекладу матимуть спільну серцевину конкретних ознак.

Порив до визначення у дослідженні перекладу спрямований на

The defi nitional impulse in translation research aims at indicating the extension of the concept translation, mapping some borders or boundaries or limits for the inquiry about translation, even if these borders do not form a closed fi gure.

A highpoint in the development of this defi nitional strand of research in translation studies was Gideon Toury’s defi nition of translation as “any target language text which is presented or regarded as such within the target system itself, on whatever grounds” (Toury 1982:27; cf. Toury 1980:14, 37, 43-45). This defi nition is congruent with the notion of translation as a cluster concept, and it is important in part because it allows for cultural self-defi nition and self-representation in the field, elements that are central to the internationalization of the fi eld of translation studies, discussed below. Toury’s defi nition is also important because he offers an a posteriori approach to the problem of defi ning translation, which suits the pragmatic nature of cluster concepts like translation and, hence, points to the necessity of descriptive translation studies.

In the sense of defi ning translation I am discussing here, however, Toury’s defi nition is not fully satisfying. We would like to know more about the nature of the concept of translation and to be able to say more about its (permeable) boundaries. We might like to know more, for example, about the range of translational phenomena, the sorts of things that enter into decisions by various cultures to identify certain phenomena as translations and reject others as not translations, the types of correlations there are between these identifications and other cultural processes and products, the correlations there are between such determinations and social conditions, and the like. Future research in translation studies inevitably will turn to such questions and others of the same type.