2.4. Перехідна економіка

В структурі сучасного світового господарства найбільш молодою є група країн з перехідною економікою. Це країни, які здійснюють перехід від адміністративно-командної до сучасної ринкової( змішаної) економіки. Ця група країн поділяються на 3 групи - центральна та східна Європа – початок переходу 3 80-х років; - республіки колишнього СРСР – початок переходу в 90-х роках; - Китай, Монголія, В’єтнам – початок переходу в 70-х роках. При з’ясуванні сутності перехідної економіки, слід відзначити, що саме поняття перехідної економіки не є новим в економічній науці і історії. Так, зокрема історії знайомі переходи від аграрної до індустріальної цивілізації, від феодалізму до капіталізму, від капіталізму до соціалізму.

Зміст перехідної економіки, її ознаки:

Перехідна економіка – це перехід від однієї соціально-економічної системи до іншої, зміну основ даної системи, що призводить до її радикальних змін. В сучасних умовах перехідні процеси розглядають на 3 рівнях: 1. перехід процеси у розвинутих країнах ( від індустріалізму до постіндустріалізму ); 2.передні процеси у країнах, що розвиваються; 3. перехідні процеси у постсоціалістичних країнах. Риси перехідної економіки : 1. Нестійкість, нестабільність розвитку 19

2. Альтернативний характер розвитку 3.  Співіснування старих та нових форм економічного життя та управління господарством 4  Відносна тривалість перетворень у перехідній економіці 5. Зміни в політиці, зростання її ролі, посилення значення різного роду реформаторських програм, законотворчої діяльності держави 6.   Якісні зміни в економіці супроводжуються активними змінами в соціальній структурі, соціальних стосунках, політичний надбудові 7.  Історичність перехідної економіки Основними чинниками перехідної економіки є : 1.  Природно - кліматичні фактори 2. Виробничо – економічні 3.  Соціо – культурні Типи перехідних економік : За масштабами перехідних процесів: -    локальні -    глобальні За характером перехідних процесів: 1.   Природно – еволюційні 2.   Реформаторсько – еволюційний

Моделі переходу:

Найбільш поширеним є поділ системних перетворень на: 1.  Радикальні реформи 2.  Еволюційні, поступові реформи Радикальні – рішучі широкі та швидкі перетворення, спрямовані на най скоріше створення ринкової економіки. Він пов”язаний з більшими соціальними тратами( падіння виробництва, розшарування населення, зниження рівня життя населення), з труднощами психологічної адаптації

20

населення, але при цьому, сам економічний механізм проведення реформ є більш цілісним і менш суперечливим, що дозволяє в стислі терміни провести необхідні реформи. Прикладом такої реформи є метод „ шокової терапії” в Польщі. Поступальні – більш тривалий і менш радикальний шлях ринкових перетворень. Такі перетворення  характеризуються меншими  втратами у темпах виробництва і соціальній сфері, але присутній більш тривалимй період співіснування старих і нових форм, що може призвести до суперечностей між ними і до хронічного затягування самих реформ.

Завдання країн с перехідною економікою:

Завдання переходу від адміністративно – командної до сучасної ринкової економіки в історії виникло вперше. До того ж стартові умови в різних країнах суттєво відрізняються. Відсутність досвіду, внутрішніх і зовнішні суперечності призвели до вибору свого варіанту проведення реформ. Але незважаючи на це, всі реформи мають спільні завдання, які слід вирішити в перехідний період: 1. Лібералізація господарства – вона означає ліквідацію обмежень для функціонування ринку підприємництва. Вона включає відміну директивного планування, ліквідації державної монополії, перехід до вільного ціноутворення, забезпечення принципів свободи підприємницької діяльності. 2. Реформування відносин власності – ліквідація монополії державної власності, перехід до різноманітних форм власності, створення ефективної системи захисту прав людини. 3. Формування суб’єктів ринку, а саме підприємств, корпорацій, фінансово – промислових груп, банків, інвестиційних фондів. 4.  Створення системи соціального захисту населення. Воно покликане забезпечити захист безробітних, малозабезпечених, сприяння зайнятості. 5.  Подолання економічної кризи, фінансова та загальна макроекономічна

21

стабілізація, забезпечення економічного зростання, включення економіки країни у міжнародний поділ праці.

Дані закономірності реалізуються у специфічних умовах кожної з країн, а тому проявляються і вирішуються по різному.

22

РОЗДІЛ Ш. Становлення ринкових відносин в Україні.

Україна, як і інші постсоціалістичні країни, здійснює перехід від адміністративно-командної економічної системи до ринково-демократичної. Цей перехід є об'єктивно зумовленим. Його метою є формування в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки. Перехід до ринкової економічної системи в Україні має ряд характерних особливостей. 1. Ринкові трансформаційні процеси здійснюються в умовах переходу від адміністративно - командної системи господарювання та управління до ринково-демократичної, які своїм вихідним пунктом мали всеохоплюючу державну монополію на засоби виробництва. Тому головним направленням ринкової трансформації вітчизняної економіки було реформування відносин власності, створення достатньої кількості самостійних підприємств, які формували б конкурентне середовище, сучасні ринкові відносини, що ґрунтуються на різних формах власності та господарювання. Створення різноманітних форм власності відбувається через роздержавлення власності, приватизацію значної її частини. Це сприяє розвитку багатоманітних форм господарської діяльності та формуванню конкурентного ринкового середовища. На початок 2000 року в Україні форму власності змінили понад 65 тисяч підприємств та організацій. Понад 70 відсотків загального обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах. 2. Адміністративно-командна система господарювання та управління в Україні вкоренилася значно глибше, ніж у більшості країн Східної Європи (Польщі, Чехії, Східній Німеччині та ін.), які мали досить розвинутий приватний сектор сільськогосподарського виробництва. Адміністративно-командна система надала перевагу вертикальним

23

економічним зв'язкам між виробниками та споживачами. Міністерства і відомства не лише визначали, чого і скільки підприємствам виробляти, а Й розпоряджалися виробленою продукцією та одержаним прибутком. Головним було виконання директивних завдань централізованого плану, а не задоволення потреб споживачів. Національне господарство виробляло товари, в яких не мало потреби. Тепер у вітчизняній економіці замість вертикальних зв'язків між виробництвом та споживанням мають утвердитися властиві ринку горизонтальні прямі економічні зв'язки, система самостійних виробників, які працюють на ринок, на задоволення потреб реальних споживачів. 3. Характерним для економіки України постсоюзного часу було те, що вона отримала у спадок від Радянського Союзу частину його народногосподарського комплексу, яка відображала спеціалізацію на важкій промисловості, видобувних галузях та військово-промисловому комплексі, а також мала незавершений цикл виробництва. Так, у військово-промисловому комплексі, котрий завантажував 40 відсотків виробничих потужностей, замкнутий цикл виробництва становив узагалі 3 відсотки. Вітчизняна економіка виробляла лише 20 відсотків продукції, що реалізувалася на внутрішньому ринку. Все це негативно позначилося на ринковій трансформації економіки України. Тому головним у новій економічній політиці держави став принцип керованого формування сучасних ринкових відносин. 4. Перехід України до ринкових відносин ускладнювався також тим, що вона не мала Центрального банку, власної фінансово-кредитної та грошової системи, ринкової інфраструктури, достатньо кваліфікованих кадрів у цих сферах та інших інституцій, які могли б на практиці забезпечити формування економічних підвалин національного ринку. Нині в Україні вже сформовано основні елементи інфраструктури ринку, але їхня діяльність малоефективна.

24

Це пояснюється недосконалим законодавством, недостатнім рівнем професійного і патріотичного управління. 5. Негативний вплив на формування ринкових відносин в Україні мали такі деструктивні процеси як економічна нестабільність, велика інфляція, гіперінфляція - понад 10 тисяч відсотків (нинішня інфляція на рівні 8 відсотків), високий рівень безробіття, криза державних фінансів, висока дефіцитність державного бюджету, виток вітчизняних капіталів за кордон, натуралізація обміну (бартерні операції), знецінення національних грошей (українського карбованця), дефіцит платіжного балансу та ін. Всі ці обставини вимагали застосування державою широкого комплексу спеціальних заходів, які забезпечили б нормальні умови для формування національного ринку, ринкових відносин. 6. Особливістю української економіки є ще й те, що вона може розвиватися, спираючись на внутрішній ринок і внутрішній попит. Таких національних економічних систем у світі небагато. Тому головним у новій економічній політиці є визначення ринкової трансформації національної економіки, керованого формування за участю держави сучасних ринкових механізмів. Водночас зауважимо, що для того, аби економічні суб'єкти національного ринку могли реалізувати право власності на засоби виробництва і вироблену продукцію, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Розвинуте законодавство та дієві механізми його реалізації сприяють формуванню і ефективному функціонуванню сучасних ринкових відносин. ' За останні роки понад 80 країн світу здійснили фундаментальні реформи з метою створення ринкової системи. Усі вони визнали основоположний факт економічного життя: для досягнення процвітання та підвищення життєвого рівня неможливо обминути створення ринкової системи, тісно взаємопов'язаної з усією світовою економікою. Відомо, що всі країни, що йдуть ринковим шляхом розвитку мають різні

25

ринкові моделі. Скажімо є американська, канадська, німецька, японська та інші моделі. На які з них може орієнтуватися Україна? Спочатку слід відзначити, що існуючі системи і спрямованість їх розвитку залежить від географічного положення; наявності природних ресурсів; історичних умов розвитку; традицій населення і його звичаїв; рівня розвитку продуктивних сил; соціальної спрямованості суспільства.    В усіх країнах є свої підходи, відмінні особливості ринкових відносин господарювання. Разом з тим у всіх розвинутих ринкових моделях є спільні риси, до яких відносяться:    * наявність різноманітних форм власності;    * перевага вільних цін на товари і послуги;    * розвинута система вільної конкуренції;    * певна система державного регулювання економіки.    Україна не повинна нікого копіювати, повторювати, а має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям нашого розвитку, структурі економіки, географічному положенню. Враховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і науково-технічний потенціал, підготовлені кадри нам недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється виключно ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом.    Таким чином, Україні важливо обрати правильний шлях переходу до ринку. Найпоширенішими з них є: еволюційний, прискорений (або "шокової терапії"), жорсткого регулювання.    Модель еволюційного переходу до ринку ґрунтується на поетапному і поступовому впровадженню ринкових відносин. Вона відзначається значною тривалістю (10-15 років) і поступовістю змін.    Модель "шокової терапії" передбачає одночасне і швидке введення усіх атрибутів ринку, стрімкий перехід від неринкових до ринкових відносин.     26

Модель жорсткого регулювання переходу до ринку ґрунтується на державному регулюванні цін, на найважливіші товари і доходи населення.    Вводити ринкову економіку в Україні слід прискорено, але без "шоку". Таким є поелементний, еволюційно-радикальний шлях. Він поєднує перший і третій варіант, тобто поступовість, поетапність і державне регулювання цін на найважливіші товари, з одного боку, і прибутків - з іншого. Одним стрибком нам не вдасться скочити в ринок, тому що в країні, по суті, немає розвиненої інфраструктури, без якої не може існувати сучасний ринок.    Перехід до ринкової економіки потребує також докорінних організаційних перетворень, проведення цілеспрямованих реформ, зміни психологічного мислення. В організаційному плані перехід до ринкової економіки може бути поділений на три основні стадії:    1) підготовча - демократизація економіки;    2) реформаторська - оздоровлення, стабілізація економіки;    3) творча - організація навчальної діяльності ринку.    Демократизація економіки включає: ліквідацію структур апарату примусового господарювання в економічній сфері; демонополізацію товарного і грошового обігу; декретування права власності; створення необхідних умов для конкуренції; кадрове забезпечення реформи.    Реформування економіки передбачає: створення надійного механізму управління грошово-кредитною системою; організаційно-господарське реформування економіки; створення ефективного механізму економічного стимулювання та регулювання підприємницької діяльності.    Творчий процес - організація навчальної діяльності ринку - об'єднує: відновлення функцій грошей; створення бюджетно-податкового механізму; свободу вибору форм власності; створення ринкової системи з усіма її елементами.    У межах основних стадій та їх напрямів розробляються загальна і конкретні

27

цільові програми. Наприклад, програма економічної реформи і політики України включає такі розділи: фінансова політика, грошово-кредитна політика, лібералізація цін, зовнішньоекономічна політика, програма приватизації, інвестиційна політика, конверсія та структурна перебудова економіки та ін.

28

Висновок :

Наша держава є дуже молодо і її економіка також. Процес переходу нашої економіки від командно – адміністративної до сучасної ринкової є дуже важливим і складним, проте розпочався набагато пізніше, ніж в країнах Центральної на Східної Європи. До того ж перехідний період в Україні характеризується не тільки, що почався набагато пізніше, ніж в інших країнах, але й тим, що всі зміни проходять тут набагато повільніше, ніж десь у іншій країні. У зв’язку з відносною замкненістю України і відсутністю досвіду будівництва незалежної держави, знання про ринкову економіку були мінімальні. Пояснюється це тим, що комуністична ідеологія та принципи управління у нашій державі були набагато глибше укорінені, ніж у інших країнах Східної Європи. По-друге, тому, що в економічній політиці не розрізнялися перехідний період і сама ринкова економіка й нерідко застосовувались ринкові методи в умовах, коли економіка ще не стала ринковою. Все це безперечно, значно поглиблювало економічну кризу, зумовлювало спад виробництва і падіння життєвого рівня народу, посилювало соціальну напруженість у державі, а також зумовлювало нестабільність внутрішньої політичної ситуації. Слід також зазначити, що спад економічного розвитку почав простежуватись у Радянському Союзі пізніше, ніж в інших соціалістичних країнах, а в Україні – ще пізніше, ніж в інших республіках СРСР. Тому готовність як економіки, так і суспільства до реформ була в Україні з самого початку значно меншою. Сьогодні більшість людей в Україні на собі відчули, у що обійшлась нам політика „спроб і помилок” урядового ешелону. Головними помилками економічної політики стали ігнорування специфічності умов ринкової трансформації економіки України, стратегічні прорахунки у здійсненні зовнішньоекономічного курсу, неузгодженість між фінансовою та монетарною політикою, необґрунтованість соціальної політики, не

29

розробленість структурної політики, непослідовність політики економічної лібералізації тощо. Багато хто з економістів вважає, що найбільш прийнятною для України є модель, використана з 1959 року в Німеччині: за цією моделлю будувала свою систему господарства більшість країн Європи. Сьогодні там розвивають традиції Аденауера, Ерхардта, Брандта та Шмідта і міцно утримують кермо економіки, яке може бути взірцем для України. Отже, ми бачимо, що проблема формування змішаної, тобто сучасної ринкової системи, є вкрай важливою для нашої держави. І шлях до ринку не усіяний трояндами. Він вимагає від кожного громадянина незалежної України уяснення суті процесу, який проходить зараз у нашому суспільстві, змоги дати належну оцінку тих заходів, які вживають для досягнення зазначеної мети, а також зробити відповідні висновки для визначення свого місця у цих подіях. 

30

Список літератури:

1.Башнянин Г.І., Копич І.М., Шевчик Б. М. Економічні системи : проблеми структури.-Л.: Коопосвіта, 1999. – 220 с. Шніцер М. Порівняння економічних систем : Пер. з англ. – К.: Основа, 1997. – 519 с. 2. Савельєв Е., Куриляк В., Новая экономика : мода или умственный шанс для новой страны // Зеркало недели – 2002. - №12. – 29 марта 3. Павловський М. Стратегія розвитку суспільства : Україна і світ. Економіка. Політика. Політологія. Соціологія. – К.: Техніка, 2001. – 312 с. 4. Гальчинський А. С. та ін. Інноваційна стратегія українських реформ. – К.: Знання України, 2002. – 326 с. 5. Гаврилишин  О. Основні елементи теорії ринкової системи. К.: Наукова думка. 1992. 6. Мочерный С. В. Основы экономической теории. – К.: Знания, 2000. 7. Мочерный С. В., Симоненко В. К., Секретарюк В. В., Устенко А. А. Основы экономической теории. – К.: Знания, 2000. 8. О. О. Бєляєв, А. С. Бебело, М. І. Диба та ін.; За загальною редакцією    О. О. Бєляєва, В. І. Кириленко. Навч. Посіб. : Сучасні економічні системи.         –  К.: КНЕУ, 2003. – 204 с. 9. Основи економічної теорії: політ економічний аспект: Підручник /        Г. Н. Климко, В. П. Нестеренко, Л. О. Каніщенко та ін.; За ред Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Вища шк. – Знання, 1997. -743с. 10. Основи економічної теорії / За ред. Предборського В. А. – Київ – Кондор. – 2002. – 621 с. 11. Курс экономики : Учебник / По ред. Б. А. Райзберга. – 4-е изд., перераб и доп. – М.: Инфра – М, 2004. – 672 с. 12. Ушаков Н. Г., Помінова І. І., Соціально – економічні типии країн : Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», - 2004, - 304 с. 31

13. Ільченко В. Структурна перебудова і державний бюджет // Урядовий кур"єр. - 1996. - 3 жовт. - С. 3  14. Лукінов І. Структуроутворюючі процеси в ході реформ // Економіка України. - 1996. - №3. - С. 11-30 15 .Савельев Є. В., Куриляк В. Є. Галузева структура української економіки: нові теоретичні підходи та прогнози // Фінанси України. - 1997. - №1. - С. 33-39. 16.Клочко В. Глобалізація та її вплив на країни з перехідною економікою. // Економіка України. – № 10. – 2001. 17. Сталінська Г. О. Чи зможе Україна досягти рівня розвитку ЄС. // Український промисловець. – Березень, 2000. 18. Луріков І. Наслідки і перспективи ринкових перетворень в економіці України // Економіка України.-1995; № 12 – с.4 19.Ліщук Н.П. Трансформація економічної системи як закономірний процес розвитку суспільства / Н.П Ліщук // Економіка та підприємництво 2005 - №14 – с.10-15 20.Квасній М.М. Стан та динаміка економічних систем : моделі та концепції / М.М.Квасній // Регіональна економіка 2003 - №1-с.245-251 21.Кредисов В. Держава і ринок: Необхідність взаємодії у перехідній економіці // Економіка України -2002 р., №2 – с.50 22. Плетников Ю. Социалистическая альтернатива соціалізму // Діалог – 2003 №2 – с.33-40 23. Бойко Є. Про становлення загальної теорії економічних систем // Економіка України -2001.-№6-с.88-89 24.Гош О. Ринок як засіб відродження перехідної економіки України//Економіка України -2005 №9-с.75-82 25.Перепьолкіна О.О. Економічне зростання в умовах перехідної економіки // Фінанси України – 2005 №5 – с.110-121 26.Паларчук В. Адміністративно-командна система в світлі історичного

32

досвіду// Економіка. Фінанси. Право. -2002р. - №10-с.6-7 27.Дем”янчук О.О. Структурна перебудова в Україні – першочергове завдання ринкового реформування економіки // Економіка та підприємництво И. 7-К.:КНЕУ, 2001 – С.29 28. Руденко Ю.М. Змішана економіка розвинутих країн як орієнтир трансформаційних перетворень в Україні // Економіка та підприємництво Зб. Наук. Праць молодих учених та аспірантів – К.:КНЕУ,  В.1-С.56

33