Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

re / Зразок зовн_шньої реценз_ї

.pdf
Скачиваний:
7
Добавлен:
25.02.2016
Размер:
273.14 Кб
Скачать

380

Огляди і рецензії

УВАГА! 100 % ПЛАГІАТ І НЕ ТІЛЬКИ…

Садовенко Світлана, Босик Зоя. Пам’ятка-запитальник на допомогу збирачам української усної народнопоетичної творчості: [методичні рекомендації]. Вид. 2-е, перероблене. Київ: НАКККіМ, 2010. 140 с.

Загальний занепад суспільної моралі, втрата індивідуальної гідності, які, на превеликий жаль, спостерігаємо нинішньої днини, звісно, не можуть оминути і нашу науку, хоча вона згідно зі своїми засадничими рисами мала би чи не найстійкіше опиратися згубним тенденціям, а навіть долати їх, показуючи загалу інший, свобідний від розкладу, хід розвою як людської одиниці, так і суспільства загалом. Натомість сьогодні бачимо загрозливу формалізацію науки: наукова книга, монографія часто постають не стільки як результат наукового пізнання актуального явища, феномену дійсності, скільки з потреби здобути чи утримати певну посаду, звання, ранг, рейтинг тощо. Як наслідок, така наукова продукція свідомо уникає недосліджених і складних питань, у доборі дослідницьких тем все частіше зважають на їх "дисертабельність" (у сенсі можливість невеликими зусиллями і за короткий термін виконати роботу), і, зрештою, як скрайній вияв цієї згубної тенденції, доводиться чути про такі способи "наукового поступування", які у зрілому суспільстві не можуть мати нічого спільного з наукою, але у нас, на диво, толеруються. Маю на увазі викрадення, незаконне привласнення чужої наукової продукції, яке відбувається (говорячи мовою Закону України про авторське право і суміжні права) шляхом "оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору"1.

До таких роздумів мене підштовхнула невелика книжечка – Садовенко Світлана, Босик Зоя. Пам’ятка-запитальник на допомогу збирачам української усної народнопоетичної творчості: [методичні рекомендації]. Вид. 2-е, перероблене. Київ, 2010 – яка потрапила мені у руки на цьогорічному Книжковому форумі у Львові. Готуючи до перевидання методичні рекомендації з проведення фольклористичних експедиційних практик для студентів філологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, я, зрозуміло, розглядався за новими напрацюваннями у ділянці документування фольклорної традиції і звернув увагу на цю "Пам’яткузапитальник...". Книга, створена "з метою надання конкретної методичної допомоги збирачам української усної народнопоетичної творчості, зокрема фольклору", мене особливо зацікавила анонсованими в анотації "методичними порадами та практичними рекомендаціями з фіксування, зберігання і каталогізації зразків народнопоетичної творчості"2, а також інституцією, у якій була виконана: Український центр культурних досліджень Міністерства культури і туризму України3.

1Закон України про авторське і суміжні права. Київ, 23 грудня 1993 року. № 3792-XII. Розділ V, стаття 50, пункт в.

2Садовенко Світлана, Босик Зоя. Пам’ятка-запитальник на допомогу збирачам української усної народнопоетичної творчості: [методичні рекомендації]. Вид. 2-е, перероблене. Київ: НАКККіМ, 2010. С. 2.

3Автори книги – Світлана Садовенко (вона ж, мабуть, і відповідальний редактор Садовенко С. М.) та Зоя Босик. Книгу рекомендовано до друку рішенням Вченої ради Українського центру культурних досліджень. Визначена за жанром як "методичні рекомендації", вона має

Огляди і рецензії

381

Однак уже перший погляд на структуру "Пам’ятки-запитальника..." викликав підозру невідповідності поміж анонсованим в анотації та реальним змістом. Книга складається зі "Вступу" (С. 5-15), розділів "Народна обрядовість календарного циклу" (С. 16-34) і "Запитальники" (С. 35-137) та списку використаної літератури (усього 5 позицій!). Отже, якогось окремого розділу про методику "фіксування, зберігання і каталогізації зразків народнопоетичної творчості" тут нема. Все це, як виявилося, "умістилося" на неповних 11 сторінках "Вступу", який уже з перших абзаців неприємно вразив відвертою еклектикою, цілком механічним поєднанням думок і положень, зачерпнутих з різних концепцій фольклорного документування, без жодного, бодай стилістичного узгодження. А з восьмої сторінки "Вступу" я почав буквально "впізнавати" ці різнорідні фрагменти тексту – вони були майже дослівно почерпнуті зі статей словника-довідника "Українська фольклористика" (Тернопіль, 2008): "Збирач фольклору" Михайла Чорнопиского1, "Записування (фіксація) фольклору" Євгена Луня2, "Фольклористична експедиція" Андрія Вовчака3 і без жодного покликання ані на самі статті, ані на словник. У списку використаної літератури його також не зазначено. При читанні складається таке враження, що авторки просто ножицями порізали названі статті на довільні фрагменти і потім склали їх у новий текст за якоюсь лише їм зрозумілою логікою. Так, сторінки 10-14 "Вступу" скомбіновані з моєї статті "Фольклористична експедиція" (з однією вставкою зі статті М. Чорнопиского та ще з двох невідомого мені авторства), однак послідовність викладу матеріалу змінено до невпізнання: вказівки щодо методики запису фольклорних творів безглуздо перемішані з порадами організації збирацького сеансу, проведення фольклористичної експедиції загалом. Деякі, мабуть з погляду авторок слабкі, місця мого тексту відредаговано. Для прикладу, у моїй статті написано: "Різні за спрямованістю, метою Ф.е. [фольклористичні експедиції] передбачають відповідно і різну методику дослідження, характер підготовки, рівень технічного забезпечення, ритм, темп, час проведення і термін роботи, обсяг спілкування з інформантами, кількість опитувань тощо"4. У "Пам’ятці-запитальнику..." "виправлено" (ці виправлення позначаю підкресленням): "Різні за спрямованістю і метою експедиції передбачають відповідно і різну методику дослідження, зокрема: характер підготовки, рівень технічного забезпечення, ритм, темп, час проведення і термін роботи, обсяг спілкування з інформаторами, кількість опитування тощо"5. Цей фрагмент, очевидно, привернув до себе увагу авторок саме словосполученням "методика дослідження": підкресливши його у своєму тексті аж двічі (курсивом і жирним шрифтом), вони надали своїм "методичним рекомендаціям" ще один важливий (з погляду формальної структури, яку сьогодні вимагають від "методичок") абзац – про методику дослідження. А те, що у фрагменті йдеться не про методику, скільки про різновиди експедицій, це для авторок не так важливо.

двох поважних рецензентів – Петра Будівського (доктор філол. наук, професор, м. Луганськ) та Миколу Дмитренка (доктор філол. наук, м. Київ).

1Чорнопиский Михайло. Збирач фольклору // Українська фольклористика: Словникдовідник / Укладання і загальна редакція Михайла Чорнопиского. Тернопіль, 2008. С. 153.

2Луньо Євген. Записування (фіксація) фольклору // Українська фольклористика: Словникдовідник / Укладання і загальна редакція Михайла Чорнопиского. Тернопіль, 2008. С. 149-151.

3Вовчак Андрій. Фольклористична експедиція // Українська фольклористика: Словникдовідник / Укладання і загальна редакція Михайла Чорнопиского. Тернопіль, 2008. С. 407-411.

4Там само. С. 408.

5Садовенко Світлана, Босик Зоя. Пам’ятка-запитальник... С. 10.

382

Огляди і рецензії

Дочитавши "Вступ" до кінця, я так і не натрапив у ньому на обіцяні і такі актуальні сьогодні методики зберігання і каталогізації фольклору. Авторки лише сконстатували (знову "позичивши" мій текст), що "із завершенням експедиційного дослідження закінчується й польовий етап документування фольклорних явищ,

наступними кроками якого є транскрипція, систематизація, каталогізація й архіву-

вання фольклорних матеріалів"1. Але ж у моїй статті далі йде відсилання до іншої словникової статті "Документування фольклору"2, де ці питання розглянуто детально3. У "Пам’ятці-запитальнику..." проблему на цьому вичерпано – отже, анотація книги відверто обманює читача. Для чого?

Завершує "Вступ" невеликий висновок про призначення новозібраних (мабуть, і не без допомоги аналізованих методичних рекомендацій) польових матеріалів. Рівень мовного оформлення думки вражає: "...Також вони [польові матеріали ХХІ століття. – А.В. за текстом] допоможуть у визначенні форм побуту: природні умови та зовнішнє оточення, в якому проходить наше життя; спадщину, яку ми здобули від минулого – явища побуту, навички й звичаї, культурні зв’язки, тобто, ті взаємини, що укладаються з іншими народами, та їх вплив на динаміку народної культури"4. Коментарі зайві.

Не менше подібних запитань виникає і до основного розділу книги – "Запитальники". Найперше, до структури розділу: у ньому маємо два підрозділи – "Загальні запитальники" і "Тематичні запитальники". Перший займає менше сторінки тексту (С. 36-37) та містить аж 7 запитань (про традиційну обрядовість) і, за визначенням авторів, "використовується переважно в первинних експедиціях при первинному спілкуванні з респондентами"5. Тобто сімома питаннями про традиційну обрядовість

1Садовенко Світлана, Босик Зоя. Пам’ятка-запитальник... С. 14.

2Вовчак Андрій. Документування фольклору // Українська фольклористика: Словникдовідник / Укладання і загальна редакція Михайла Чорнопиского. Тернопіль, 2008. С. 82-84.

3Тут хочу звернути увагу авторок (бо сподіваюся, що вони прочитають ці рядки), що мої статті "Документування фольклору" і "Фольклористична експедиція" у словнику "Українська фольклористика" не були написані спеціально для цього словника, але значною мірою відображають ту концепцію документування фольклорної традиції, над якою я у співпраці з Іриною Довгалюк (доцентом кафедри української фольклористики Львівського національного університету імені Івана Франка) активно працюю вже від 2004 року. Тоді перед нами постала нагальна потреба удосконалення збирацької праці студентів-фольклористів, і ми також переглядали різні методики фольклорного документування, прагнучи знайти те, що відповідало б науковим і навчально-педагогічним завданням кафедри української фольклористики. Зрештою, ми сперлися на досвід наших найближчих колег з Проблемної науково-дослідної лабораторії музичної етнології Львівської музичної академії імені Миколи Лисенка, збирацька діяльність якої базується на концепції документування, яку розробив проф. Богдан Луканюк (1980). Цю концепцію й було адаптовано до потреб науково-теоретичної та практичної підготовки фахівцяфольклориста на базі філологічного факультету й опубліковано у вигляді методичних рекомендацій (Фольклористична експедиційна практика. Організаційні засади проведення практики, документування й архівування матеріалів: Методичні рекомендації для студентів філологічного факультету спеціальності "фольклористика" / Уклали Андрій Вовчак, Ірина Довгалюк. Львів, 2005. 33 с.). Однак при цьому ми у передмові чітко зазначили її авторів, підкреслили спадкоємність методики. Ми не приховуємо, що саме досвід наших колег допоміг нам розгорнути на кафедрі ефективну збирацьку працю, започаткувати фольклорний архів. Сьогодні наші інституції активно співпрацюють.

4Садовенко Світлана, Босик Зоя. Пам’ятка-запитальник... С. 15.

5Там само. С. 36.

Огляди і рецензії

383

можна забезпечити комплексну науково-пошукову роботу фольклориста в польових умовах? Але, як виявилося, причина не лише у фаховій необізнаності авторів – ці 7 питань, як і більшість питань "тематичних запитальників", авторки також "запозичили", на цей раз з навчального посібника "Фольклористика. Програма та методичні рекомендації до проведення практики студентів філологічного факультету" (Київ, 2000)1, і також без жодного покликання і згадки у списку використаних джерел. "Запозичили" цілком бездумно, бо цими сімома загальними питаннями автори посібника, нині вже покійні Лідія Дунаєвська та Леонід Шурко, розпочинали програмузапитальник "Календарно-обрядова поезія"2. Ось яке непорозуміння вийшло.

Основний зміст підрозділу "Тематичні запитальники" (С. 37-137), як я вже щойно зазначив, складають програми-запитальники Л. Дунаєвської та Л. Шурка3, але композиційно препаровані до невпізнання. С. Садовенко і З. Босик розчленували ці програми-запитальники за їхніми розділами (як наприклад, Святки, Коляда, Колядки, Маланки, Василія та ін. з програми "Календарно-обрядова поезія") і сформували з цих розділів окремі "тематичні запитальники"4, які уклали за абеткою. У результаті "тематичні запитальники" розташувалися в такому порядку: Андрія, Анекдоти, Великдень, Весільна обрядовість, Веснянки, Вечорниці та досвітки, Виряджання до війська, Водохреще, Вулиця, Громадський побут, Демонологія, Дитячий фольклор, Думи, Жанри уснопоетичної творчості і т.д. Вже перший погляд на цю структуру переконує у неефективності практичного використання "Пам’ятки-запитальника…" у польовій роботі, тим більше збирача-аматора. Адже у випадку з календарною та почасти і родинною обрядовістю у традиційній свідомості міцно усталена логіка хронологічного розгортання подій і обрядів. Зрештою, і в польовому дослідженні позаобрядових фольклорних явищ дотримуються певної методики, бодай послідовності опитування. Вони, до речі, чітко витримані у програмі Л. Дунаєвської та Л. Шурка "Жанри уснопоетичної творчості", це просто потрібно було побачити. Ще можна було б погодитися з такою собі компромісною думкою авторок, що "наведені зразки запитальників допоможуть збирачам фольклору орієнтуватися у підготовці до планової експедиції відповідно до поставленої мети дослідження"5, можливо, але з цілком необґрунтованою тратою часу на згрупування тих масивів інформації, які авторки бездумно роз’єднали. А от чи стануть такі запитальники "інструментом продуктивної праці збирача в польових умовах"6 – у цьому маю великий сумнів.

Ще кілька зауваг щодо формулювання запитань. Авторки, не знаючи принципів складання запитальників, дозволили собі дещо підредагувати текст науковців, а також

1Фольклористика. Програма та методичні рекомендації до проведення практики студентів філологічного факультету / Укладачі: доктор філол. наук Лідія Дунаєвська, асист. Леонід Шурко. Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2000. 40 с.

2Там само. С. 9-10.

3"Календарно-обрядова поезія", "Родинно-обрядова поезія", "Жанри уснопоетичної творчості", "Суспільне життя та побут", "Народні музики, інструментарій", "Повір’я та демонологія", "Народна хореографія", "Народний театр", "Дитячий фольклор" і "Топоніми в сільській місцевості".

4До кожного такого "тематичного запитальника" додано передмову, інколи більшу, ніж сам питальник, наприклад: Андрія (С. 37-38), Веснянки (С. 44-46). Передмови загально-описові, хоч тут збирачеві-аматорові більше придалися б огляд структури обрядовості чи тематики жанрів, а також вказівка на регіони побутування традиції.

5Садовенко Світлана, Босик Зоя. Пам’ятка-запитальник... С. 137.

6Там само.

384

Огляди і рецензії

додати і свої запитання, яких, на їхню думку, мабуть, бракувало. Внаслідок цього з’явилися ляпсуси, які можуть поставити недосвідченого збирача, що наважиться користуватися "Пам’яткою-запитальником...", у незручне становище, а також спричинитися до фіксації недостовірної, хибної інформації.

"Засвоюючи" програми-запитальники Л. Дунаєвської та Л. Шурка, авторки так і не зрозуміли, що вони здебільшого не є "прямими" запитальниками, питання яких можна безпосередньо ставити респондентові. Це власне програми, питання яких адресовані дослідникові та вимагають від нього виконання певного наукового завдання (задля чого він уже самостійно формулює низку прямих питань до респондентів). Тому запитання "Чи активно побутували замовляння в даній місцевості раніше? Які люди їх знали?"1 не можна так механістично переадресовувати респондентові "Чи активно побутували замовляння у вашому селі раніше? Які люди їх знали?" [підкреслення моє. – А.В.]2. Ще один приклад: "Який обряд весілля побутував у вашому3 селі раніше, які характерні зміни відбувалися в ньому, особливо в останні роки? Який жанровий склад весільної поезії був колись і тепер?"4. А це вже, мабуть, оригінально авторське запитання С. Садовенко і З. Босик: "Які групи мотивів (хліборобські, мисливські, військові, казково-фантастичні, весільні, біблійно-релігійні) найчастіше виконувалися у вашій місцевості?"5. Я більше ніж впевнений, що звичайна людина цього попросту не зрозуміє, а може ще й образитися.

Відверто ненауковими, що можуть лише спотворити зібрану наукову інформацію, є питання, у яких авторки домагаються від респондентів аналітичного коментування реалій традиційної культури (що засадничо неможливо!). Найбільше мене вразили питання з питальника про Зелені свята (Трійцю): "6. Що символізували образи: "Куста", "Тополі", "Коня", "Верби", "Берези"?". "13. Чи колядували у вашій місцевості на Трійцю? Які колядки колядувалися? Що символізували такі колядки?..." [підкреслення моє. – А.В.]6. Звертаю увагу, запитання прямі, адресовані респондентові. Цікаво, а яку відповідь ви очікуєте почути, пані авторки?

У списку використаної літератури не вказано жодної спеціальної праці з фольклорного документування. Це щонайменше дивує, бо навіть у словникових статтях з "Української фольклористики", які авторки так "підпільно" використали, подано джерельні відомості, скориставшись якими вони змогли б вийти на основну літературу з проблеми. Зрештою, беручись за написання рекомендацій іншим, потрібно самому добре орієнтуватися у справі, стежити за рухом наукової думки. Так, авторки, вважаю, неодмінно мали б ознайомитися і вказати у списку одну з найновіших і дуже ґрунтовних праць у царині документування традиційної культури – навчальний посібник проф. Михайла Глушка "Методика польового етнографічного дослідження" (Львів, 2008). À propos, навчальний посібник "Українське народознавство" (Львів, 1994) вийшов у світ за редакцією Степана Павлюка (а не Павленка).

На завершення мені залишається лише поставити питання – навіщо? Навіщо продукувати такі речі та ще й у такій "компактній" науковій галузі, як фольклорис-

1Фольклористика. Програма та методичні рекомендації до проведення практики студентів філологічного факультету... С. 25.

2Садовенко Світлана, Босик Зоя. Пам’ятка-запитальник... С. 59.

3В оригіналі – "в обстежуваному селі" (Фольклористика. Програма та методичні рекомендації до проведення практики студентів філологічного факультету... С. 21).

4Садовенко Світлана, Босик Зоя. Пам’ятка-запитальник... С. 42.

5Там само. С. 68.

6Там само. С. 61.

Огляди і рецензії

385

тика чи зокрема фольклорне документування, усіх співробітників якого можна перерахувати на пальцях двох рук, і де все здалеку видно, мов на долоні? Зрозуміло – виникла потреба посібника для аматорів-збирачів фольклорної традиції, які працюють у мережі культурно-освітніх закладів Міністерства культури і туризму1. Для створення такого посібника бракує власних кадрів (і тут нічого дивного немає). Але ж бо в державі функціонує низка фольклористичних інституцій, які професійно документують фольклор і охоче би відгукнулися на заклик до співпраці. Потрібно лише бажати такої співпраці і, наприклад, організувавши невеликий проект з авторами різних методичних посібників з документування, викласти їм своє бачення потрібного питальника, забезпечити фінансування – і в короткому часі отримати бажаний науково-методичний продукт.

Андрій ВОВЧАК

кандидат філологічних наук, доцент кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси

Львівського національного університету імені Івана Франка

1 Це – оптимістичний варіант, песимістичний – співробітникам цієї інституції потрібно було "підтвердити" свою професійну придатність, для чого вимагають "щось" написати і видати друком.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в папке re