Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
КУРСОВА.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
25.02.2016
Размер:
270.34 Кб
Скачать

1.3. Типологія інтертекстуальних елементів і зв'язків

Інтертекстуальність вивчається вже декілька десятиліть, тим не менш класифікація інтертекстуальних елементів і міжтекстових зв'язків, що їх пов'язують, як і раніше залишається проблемним питанням. Одним з найпослідовніших дослідників у питаннях типологізації інтертекстуальних елементів вважається Ж. Женетт - представник комунікативно-дискурсивного аналізу, який трактує інтертекстуальність вужче і конкретніше. Учений пропонує п’ятичленну класифікацію різних типів взаємодії текстів: 1) інтертекстуальність як "співприсутність" в одному тексті двох або більше текстів (цитата, алюзія, плагіат тощо); 2) паратекстуальність як відношення тексту до свого заголовку, післямови, епіграфу тощо; 3) метатекстуальність як коментар, критичне посилання на свій передтекст; 4) гіпертекстуальність як пародіювання одним текстом іншого; 5) архітекстуальність — жанровий зв’язок текстів. Ці основні класи інтертекстуальності дослідник поділяє на численні підкласи і типи й простежує їхні взаємозв’язки.

Власне інтертекстуальні елементи, що утворюють конструкції «текст у тексті», включають у себе цитати та алюзії. Поняття «цитата» підходить для позначення відтворення в тексті одного і більше компонентів прецедентного тексту. Цитата націлена на впізнавання, тому найчистішою формою цитування є атрибутовані цитати, які відтворюють фрагмент будь-якого тексту з обов’язковим посиланням на його прототекст та з маркуванням у вигляді залабковування. Іншим видом є неатрибутовані цитати, які вводяться у твір без графічного маркування та посилання на свій прототекст. І. В. Фоменко зазначає, що «важливою є не точність цитування, а впізнання цитати. Цитата стає немов представником чужого тексту, механізмом запуску асоціацій». Але якщо читач не вирізняє цитату, то «чуже слово» у власне авторському тексті повністю асимілюється, і таким чином не породжує імпліцитні смисли. (Статкевич) [Фоменко И. В. Цитата / И. В. Фоменко // Введение в литературоведение : Литературное произведение: основные понятия и термины. — М. : Высш. шк., 1999. — С. 496—506.:499].

Посилання-референція, як і цитата, є експліцитною формою інтертекстуальності. Однак у цьому випадку текст, на який посилається автор, безпосередньо не присутній в його власному творі. Отже, до цієї форми інтертекстуальності звертаються, коли потрібно лише направити читача до іншого тексту, не подаючи його дослівно.

До власне інтертекстуального елемента, що створює конструкції "текст у тексті", належать і алюзії. Алюзія - запозичення певних елементів прецедентного тексту, за якими відбувається їх впізнавання у інтертекст, де і здійснюється їх предикація. Алюзію також часто порівнюють з цитатою, але на зовсім інших засадах: вона позбавлена буквальності та експліцитності. Алюзія по-іншому діє на пам’ять чи інтелект читача, не порушуючи при цьому безперервність тексту; вона виходить за рамки інтертекстуальності. Цитуватися можуть тільки літературні твори, так за допомогою алюзії можна відсилати читача до історії, міфології та загалом до різних культурних пластів.

А. Мор’є поділяє алюзії за формальною ознакою на номінальні, які виражаються іменем чи назвою, та вербальні, представлені у більшому відрізку тексту [Христенко И. С. К истории термина “аллюзия” / И. С. Христенко // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 9. Филология. — 1994. — № 4. — С. 38—44.:38–44] (Статкевич). Відповідно до джерела запозичення, алюзії прийнято поділяти на біблійні, міфологічні, історичні, побутові та літературні.

Ще один прояв інтертекстуальності – ремінісценція. Ремінісценцію, як форму інтертекстуальності, в науковій літературі визначено як “відчутний у літературному творі відгомін іншого літературного твору, що виявляється у подібності композиції, стилістики, фразеології тощо. Це – авторське нагадування читачеві про більш ранні літературні факти та їх текстові компоненти". В. Халізєєв розуміє під ремінісценцією “образи літератури в літературі”. Ремінісценція виникає внаслідок сильного впливу на нього творів інших письменників [Дорофеєва H. I. Словник-довідник з зарубіжної літератури / H. I. Дорофеєва — X. : Світ дитинства, 2000. — :138]. Роль ремінісценції у творі різноманітна. Автор може вдаватися до цього прийому, щоб 1) засвідчити своє поклоніння перед авторитетним попередником; 2) продемонструвати власне учнівство; 3) переосмислити традицію на новому етапі культурно-історичного розвитку; 4) вступити в полеміку (як правило, з класиком); 5) створити пародію. Статкевич

Потрібно розмежовувати алюзії та ремінісценції оскільки ці поняття дотичні. Алюзія – це натяк, але не обов’язково на подію, а може бути й на твір; до певного джерела чи явища; ремінісценція ж - це усвідомлене чи неусвідомлене відтворення автором знайомої конструкції з іншого художнього твору [Квятковский А. Поэтический словарь / А. Квятковский. − М. : Сов. энцикл., 1996. − 275 с.:240] (Статкевич).

Реалія (від лат REALІS - істинний, дійсний, речовий) - предмет, річ, факт, соціальний процес, явище, що існують в реальному житті. Реалії – це також інтертекстуальні елементи, що з'єднують факти життя і тексти про них. Інтертестуальність реалії залежить від ступеня насиченості інформацією культурно-історичного плану, що відносить її до розряду соціально значущих, і виявляється трьома способами: через розкриття її в коментарі (“текст у тексті”); за допомогою її використання як денотата алюзії, а також як самостійного інтертекстуального елемента, коли читач добре знається на іменах багатьох історичних діячів та зв'язаних з ними конотаціях.

У типології інтертекстуальних елементів існує таке поняття як центонні тексти – цілий комплекс алюзій і цитат (переважно неатрибутованних). При чому йдеться не про запровадження окремих інтертекстів, а про створення якогось складного мовного іносказання, всередині якого семантичні зв'язки визначаються літературними асоціаціями [20; 31] .

Два текти можуть знаходитися між собою у відношенні деривації: двома основними типами останньої є пародія та стилізація. В основі першої лежить трансформація, в основі другої – імітація "гіпотексту". Також розповсюдженим прийомом є дописування чужого тексту.

Свою систему класифікації інтертекстуальних зв'язків і елементів запропонувала Н. А. Фатєєвої, яка виділила типологічно шість класів інтертекстуальних елементів [19,42], які обслуговують різні види міжтекстових зв'язків:

1)власне інтертекстуальність, конструкція "текст у тексті", що включає цитати й алюзії;

2)паратекстуальність, що характеризується співвідношеннями "заголовок-текст", "епіграф – текст";

3)метатекстуальність, що характеризується створенням конструкцій "текст про текст";

4)гіпертекстуальність, що характеризується створенням пародій на прецедентні тексти;

5)архітекстуальність, що характеризується жанровим зв'язком текстів;

6)інтертекстуальні явища: інтертекст як троп, інтермедіальні тропи, запозичення прийому, впливи в області стилю.

У типології, запропонованій Н. А. Фатєєвою [20;25-36] виділяють паратекстуальність, або відношення тексту до свого заголовку, епіграфу, післямови. Заголовок містить у собі програму літературного твору і ключ до його розуміння. У зовнішньому прояві заголовок постає як метатекст по відношенню до самого тексту, у внутрішньому - як субтекст єдиного цілого тексту. Тому, коли заголовок виступає як цитата в "чужому" тексті, він є інтертекстом, відкритим для різних тлумачень.

Епіграф - наступний після заголовку щабель проникнення в текст, що знаходиться над текстом і співвідноситься з ним як з цілим. Сама необов'язковість епіграфа робить його особливо значущим. Як композиційний прийом епіграф виконує роль експозиції після заголовку, але перед текстом, пропонує роз'яснення або загадки для прочитання тексту в його відношенні до заголовку. Через епіграфи автор відкриває зовнішню межу тексту для інтертекстуальних зв'язків та літературно-мовних віянь напрямів різних епох, наповнюючи і розкриваючи внутрішній світ свого тексту.

Метатекстуальноість, або створення конструкцій "текст про текст", характеризує будь-який випадок інтертекстуальних зв'язків, оскільки не важливо що це - цитата, алюзія, заголовок або епіграф, - всі вони виконують функцію представлення власного тексту в "чужому" контексті. У контрастом з ними переказ, варіація, дописування чужого тексту і інтертекстуальна гра з прецедентними текстами представляють собою конструкції "текст у тексті про текст".

"Типологія інтертекстуальних елементів" Н. А. Фатєєвої виділяє також такі елементи: гіпертекстуальність, архітекстуальність та інтертекст як троп. Гіпертекстуальність є способом пародіювання одним текстом іншого. Архітекстуальність є жанровим зв'язком текстів. Крім того, інтертекст може розглядатися як троп або стилістична фігура.

Функції

«Чуже слово» у тексті породжує нові імпліцитні смисли. Крім того, інтертекст виконує такі основні функції структуро твірна, смислопороджувальна, мотивна, апеляційна (твори розраховані саме на ерудованого реципієнта), сигнально-мнемонічна (функцію впізнавання та здивування), функція генералізації ( посилення закладеного в інтертекстах смислу) та культурно-семіотична (за допомогою інтертексту автор повідомляє про свої культурно-семіотичні уподобання). (Статкевич)

Знайти праці!

Інтертекстуальність і масова література

У масовій літературі інтертекст має свою головну особливість: він направлений на встановлення контакту з реципієнтом - це діалог автора і читача, на відміну від інтелектуальної літератури, де комунікація автора відбувається зі світовою культурою та зі своїми літературними попередниками. Унаслідок такої специфіки інтертекст у масовій літературі має вужчий і стійкіший діапазон прецедентних текстів та посилань, а також у такій літературі зазвичай характерним є полегшення смислового навантаження. Але водночас, оскільки автор масової літератури апелює до різновікової, багатонаціональної та багатоконфесійної аудиторії, він намагається зробити коло використаних текстових джерел якомога ширшим.

Принцип гри з читачем – невід’ємна складова постмодерністської доби. Інтертекст у масовій літературі виконує роль своєрідної гри, завдяки чому роль читача активізується. Таким чином масова література намагається створити комунікацію, у якій письменник та його аудиторія знаходяться у «єдиному процесі демонстрації значень, їхньої інтерпретації» [Маклюэн, М. Понимание медиа: Внешние расширения человека [Текст] / М. Маклюэн ; пер. с англ. В. Николаева ; закл. ст. М. Вавилова. – М. ; Жу- ковский : КАНОН-пресс-Ц, Кучково поле, 2003. – 464 с., с. 38]. Й. Хейзинга пояснював ігровий компонент як прийом, який допомагає зняти напругу, у якій людина перебуває у реальності [Хейзинга, Й. Человек и культура [Текст] / Й. Хейзинга // Современная за- падноевропейская и американская эстетика : сб. переводов. – М. : Перспек- тива, 2002. – С. 118–154., с. 135], тобто переміститись у приємнішу реальність.

Для масової літератури характерною є десакралізація високих літературних зразків. Використання класичних текстів та вже знайомих імен породжують нові значення, а автор не боїться залитись не зрозумілим для читача. До того ж, пізнаючи знайомі елементи, читач краще сприймає текст і входить в діалог з автором.

У зразках масової літератури наявні асоціативні зв’язки, існування яких «пояснюється самою природою тексту як факту культури і як способу освоєння, пізнання і перетворення дійсності… У зв’язку з цим у процесі створення тексту автор програмує різноманітні асоціації: образно-метафоричні, культурологічні, соціальні і т. д.» [Бабенко, Л. Г. Филологический анализ текста. Основы теории, принципы и аспекты анализа [Текст] / Л. Г. Бабенко.– М. : Академический проект ; Екатеринбург : Деловая книга, 2004.– 464 с. ( с. 297)] ДОПИСАТИ

Отже, головна мета інтертекстуальності у масовій літературі – комунікативна – діалог автора-читача. Використання прецедентних текстів активізує читацьке сприйняття. Наявність інтертекстуаьних зв’язків соціалізує зображення, автор вводить читача в певне культурне і соціальне коло. Одним з головних завдань масової літератури є розвага читача; але з іншого боку, це може набирати відтінку маніпуляції аудиторією, коли читачу нав’язують певний світогляд та розповсюджені стереотипи.

Розділ II. інтертекстуальні зв'язки в романі б.вербера «імперія янголів»

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]