Камінська Алла. 428 гр. КРС / Практичне заняття №12,13
.docкризовий стан підлітків, зумовлений агресивною поведінкою дитини. Використовується екстренна діагностика емоційного стану; виявлення причин даної проблеми; навчання навичкам вирішення виникаючих проблем, умінням керувати своїми емоціями; робота над формування позитивної Я-концепції.
Другий напрям соціально-педагогічної діяльності стосується безпритульних, робота з якими полягає у створенні умов для виживання таких дітей (організація харчування, нічліг, надання медичної допомоги); звільнення від негативного досвіду минулого життя через зміцнення віри в себе, в своє майбутнє.
Третій напрям повязаний із дитиними, які експериментують з психоактивними речовинами. Основний метод роботи - патронаж, основна форма - організація соціально-психологічного тренінгу, спрямованого на формування позитивної Я-концепції.
До чинників, які детермінують виникнення девіантної поведінки, відносяться:
процеси, що відбуваються в суспільстві;
стан родини, атмосфера в ній;
виявлення факторів ризику, обумовлених організацією внутрішньо - шкільного життя.
Крім негативних зовнішніх чинників на дитину впливають внутрішні фактори ризику, які слід розрізняти. До них належать: відчуття власної незначимості й непотрібності, низька самооцінка, невпевненість у собі, недостатній самоконтроль і самодисципліна, незнання або неприйняття соціальних норм і цінностей, невміння критично мислити й приймати адекватні рішення в різних ситуаціях, невміння виражати свої почуття й реакції на себе самих та інших людей.
"Діти вулиці", їх шлях на вулицю
Державна система соціального захисту, яка трансформується в нових умовах, поки що є не настільки гнучкою, щоб своєчасно і адекватно реагувати на існуючі негативні соціальні прояви. Незахищеною категорією у будь-якій країні є діти, члени сім’ї, що потребують допомоги від суспільства у вирішенні своїх проблем. Більшість таких сімей, як правило, перебувають у складному матеріальному, психологічному, емоційному становищі. Не бажаючи примиритися з реальністю, діти йдуть з рідних домівок. У значної частини з них фактично немає рідних сімей, оскільки батьки п´ють, або перебувають у місцях позбавлення волі. Діти змушенні проживати у чужих людей, у сім’ях родичів, в оточені інших дітей, на вокзалі, залишених будівлях тощо.
За останніх 10 - 15 років кількість дітей, які більшу частину часу, в тому числі й нічного, перебувають на вулиці, набула значного масштабу. З’явилася нова категорія дітей, яких звично називають “діти вулиці". У державних закладах про них говорять як про безпритульних соціальних сиріт, позбавлених батьківської опіки.
У Законі України "Про охорону дитинства" (2001 р.) визначені поняття “безпритульна дитина”, “дитина-сирота”.
В Україні спостерігається катастрофічне збільшення кількості дітей, позбавлених батьківського піклування. Із 80 тисяч дітей-сиріт позбавлених батьківської опіки, лише близько 7% - біологічні, тобто реально не мають батьків. Решта — діти, котрі стали сиротами при живих батьках. Частина таких дітей іде жити на “вулицю”, і вулиця стає них домівкою.
Саме тому постала необхідність надання соціальної допомоги цим дітям, що дозволить їм повернутися (при можливості та доцільності) до рідної сім’ї, знайти інше постійне місце проживання (інтернат, опіку прийомну сім’ю), розпочати повноцінне самостійне життя.
У 90-х роках для вирішення даної проблеми в Україні була система державних і недержавних притулків. Однак, більшість із них є закладами закритого типу, куди діти підліткового віку добровільно звертаються.
За визначенням ЮНІСЕФ, “діти вулиці” - це неповнолітні, для яких вулиця стала постійним місцем перебування. Безперечно, дане визначення не охоплює велику кількість дітей, які з різних причин опинилися на вулиці. Адже є й такі, котрі мають домівку, батьків або близьких людей. Паралельно функціонують два поняття: “діти, які працюють на вулиці” і “діти, які живуть на вулиці разом зі своєю сім’єю”.
За визначенням Дитячого Фонду Об’єднаних Націй до “´дітей вулиці” належать:
• діти, які не спілкуються зі своїми сім’ями, живуть у тимчасових помешканнях (покинутих будинках тощо) або не мають взагалі постійного житла і кожен раз ночують у новому місці; їхніми першочерговими потребами є фізіологічне виживання і пошук житла (безпритульні діти);
• діти, які підтримують контакт з сім’єю, але через перенаселення житла, експлуатацію та різні види насилля (сексуальне, психічне) проводять більшу частину дня, а іноді й ночі на вулиці (бездоглядні діти);
• діти — вихованців будинків інтернатів та притулків, які з різних причин втекли з них і перебувають на вулиці (діти, які перебувають під опікою держави).
Збільшення кількості “дітей вулиці”, в першу чергу, зумовлене динамікою сімейного життя. Як зазначилось у доповіді ЮНІСЕФ Незалежної комісії з гуманітарних питань ООН у 1990 році: “Дитина потрапляє на вулицю через те, що її сім’я переживає кризу, і якщо ще не розпалася, то перебуває на межі розпаду”.
Результати досліджень Державного інституту проблем сім’ї та молоді, проведених на замовлення Державного центру соціальних служб для молоді у 2002 році показали, що до “дітей вулиці” в Україні слід віднести наступні групи неповнолітніх:
• безпритульні діти - діти, які не мають постійного місця проживання через втрату батьків, асоціальну поведінку дорослих у сім’ї; діти, котрих вигнали з дому батьки;
• бездоглядні діти - діти, які мають визначене місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці більшу частина дня, а іноді й ночі, в результаті неспроможності батьків або опікунів (родичів, бабусь, дідусів) матеріально забезпечувати їх; наявності психічних захворювань у батьків, байдужого ставлення останніх до виховання дітей;
• діти-втікачі з навчально-виховних закладів - діти, яких не влаштовують умови життя й виховання у цих закладах, які зазнали психологічного, фізичного або сексуального насилля у закладах інтернатного типу або притулках;
- діти-втікачі із зовні благополучних сімей - діти з високим рівнем конфліктності, патохарактерологічними особливостями, відхиленнями у психічному й особистісному розвитку;
- діти, які за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці;
- діти, позбавлені систематичної батьківської турботи, аутсайдери шкільних колективів;
- діти з яскраво вираженими ознаками важковиховуваності, схильні до безцільного проведення часу.
В Україні до сьогодні не існує вичерпного визначення цієї категорії дітей, тому “дітей вулиці” розглядають як неструктурований об’єкт: до нього належать діти, які залишилися без батьківської опіки й визначеного проживання; діти, які мають сім´ю, але тимчасово втратили з нею зв’язки; мають дім і сім’ю, але перебувають протягом дня на вулиці; які заробляють кошти жебракуванням і крадіжками; схильні до бродяжництва та інших видів асоціальної поведінки. Без сумніву, у різних категорій дітей існує і різна мотивація виходу на вулицю.
Враховуючи багатоваріантність шляхів виходу дітей на вулицю, можна дати таке визначення суті поняття “діти вулиці”:
1). головною ознакою, за якою дитину можна віднести до “дітей вулиці" є та, що більшу частину часу вони проводять саме там;
2). "діти вулиці" - діти, які офіційно не визначені позбавленими батьківської опіки, але фактично можуть бути визнані соціальними сиротами, оскільки батьки з певних причин не займались належним їх вихованням. Поняття “діти вулиці” об’єднує в собі безпритульних і бездоглядних дітей.
Починаючи з 1997 року, в Україні проводився ряд досліджень визначення основних характеристик “дітей вулиці”, з’ясування їх стилю життя й потреб:
• більшість “дітей вулиці” - діти підліткового віку;
• хлопчиків на вулиці більше, ніж дівчаток;
• більшість підлітків виховується у багатодітних сім’ях;
• надто часто “діти вулиці” проживають у нетипових для України сім’ях: без батьків або тільки без матері чи без батька;
• серед батьків таких дітей нерідко зустрічаються освічені люди, які мають постійну роботу;
• значна частина “дітей вулиці” мають проблеми з найближчими родичами;
• значний вплив на прискорення процесу переходу дитини до такого статусу має низьке матеріальне становище сім’ї;
• значна частина “дітей вулиці” заробляють гроші самостійно, причому дуже часто “робота” дає гарні прибутки, але є асоціальною: крадіжка, жебракування, надання сексуальних послуг та ін.;
• “діти вулиці” часто зазнають експлуатації й насилля з боку ровесників і дорослих на вулиці та вдома;
• діти нерегулярно харчуються, часто голодують;
• “діти вулиці” вживають алкоголь, наркотики, нюхають клей, палять цигарки.
В наш час молодь — це одна з найбільш уражених в економічному плані та найбільш безправна в соціально-правовому відношенні соціальних спільнот, яка живе в умовах підвищеної соціальної напруги і психологічного дискомфорту. Внаслідок такого становища з'являються все нові й нові факти зростання в молодіжному середовищі злочинності, наркоманії, токсикомани; алкоголізму, проституції. Рівень злочинності серед молоді та неповнолітніх має сталу тенденцію до значного зростання. Серед наркоманів 80% складає молодь, у тому числі 40% — неповнолітні. Щорічно у скоєнні тяжких злочинів бере участь більше 25 тис. молодих людей. З 1980 р. рівень злочинності серед дівчат зріс у 2,5 рази.
Негативні процеси, які відбуваються в суспільстві, болісно вражають і молодь. Серед неї все більше розповсюджуються такі види злочинів, які раніше були притаманні лише дорослим: торгівля зброєю та наркотиками, утримання домів розпусти і звідництво; сутенерство; розбійні напади на підприємців та іноземців; захопленням заручників; різні форми вимагання; жорстокі злочини проти життя й здоров'я особи; незаконні операції з валютою і цінними паперами; торгівля краденим тощо. Активно йде масове втягнення молоді до структур тіньової економіки та організованої злочинності.
Суттєвою ознакою злочинності молоді є те, що вона набуває в Україні все більш організованого, групового характеру. Частка корисливих злочинів із застосуванням насильства, скоєних у групі, складає від 50 до 80%. Найбільш розповсюдженими є злочини, які мають корисливо-насильницьку спрямованість. Це - розбій, грабіж, шахрайство, вимагання, вбивство з корисливих мотивів. Кримінальні молодіжні угруповання з різним ступенем організованості виявлені у всіх великих обласних центрах країни. Вони, утворюються за місцем навчання чи проживання молоді і мають здебільшого м’який характер. Групи, до яких належали тільки неповнолітні, становлять 65,2% неповнолітні, але в злочинах групи брав участь дорослий (дорослі) -25,8%; дорослі, але в діяльності групи брав участь неповнолітній (неповнолітні) - 9,0%.
Більше половини злочинів (54,0%) скоюється молоддю вперше, кожен третій злочин вчинюється особами, які раніше були засуджені, 2,5 % злочинів на рахунку тих, хто був визнаний судом особливо небезпечним рецидивістом.
У 90-ті роки розпочалася хвиля інтересу українських вчених до молодіжної проблематики. Активізувалися дослідження у різноманітних напрямах, до них була залучена значна кількість наукових колективів.
Соціологи активно проводять дослідження проблеми злочинності молоді. В працях таких вчених, як Барило Т.С., Долгова А.І., Заишюк А.П., Ігошев К.Є., Костенко О.М., Костицький М.В., Лановенко І.П., Лопушанський Ф.А., Михайленко П.П., Міллер А.Й., Міньковський Г.М., Ратинов АР., Селецький А.І., Тарарухін С.А., Третякова ТА., Тузов АЛ., Туркевич IX та ін., створена теоретична база для вивчення злочинної поведінки неповнолітніх і молоді.
Як вказує Поліна Бузало у статті „Молодіжна злочинність – специфічне соціально-правове явище „ опублікованій в журналі Підприємництво, господарство і право» 2006, №10, мультидисциплінарний характер проблеми злочинності як соціального феномена зумовлює необхідність комплексного підходу фахівців кримінології, соціології, та психології до вивчення детермінуючих її факторів із метою розроблення адекватних заходів запобіжного впливу на причини та умови злочинності, у тому числі молодіжної.
На думку Ю.Б. Костової, висловлену у статі „Підліткова злочинність як прояв кризи правосвідомості неповнолітніх", опублікованій в журналі „Вісник Одеського інституту внутрішніх справ" 2005 - №2 (с.83-85), відсутність у державі виховно-профілактичних функцій громадськості і організацій, негаразди в сім'ї і приводять до загрозливого стану підліткової злочинності. Втратив виховну роль серед неповнолітніх важливий соціальний інститут в освітній сфері: загальноосвітні учбові заклади різних рівнів акредитації (загальноосвітні школи, ліцеї, коледжі, гімназії і тлі.). Уся робота у вказаних установах спрямована на оволодіння тільки певними знаннями основних навчальних предметів. Правові установи, вимоги правових норм не формують у частини неповнолітніх пошани до права, не створюють стійких правових мотивів поведінки, не є перешкодою для вчинення правопорушень. Усі ці недоліки правових переконань неповнолітніх - основна мета право виховної роботи.
Стає все очевиднішим, що людина виявилася більш складним організмом, ніж вважалося раніше. Вона одночасно перебуває і діє в мікро-, макро- й мегасвіті, які являють собою специфічні сфери об'єктивної реальності і розрізняються за рівнем структурної організації матерії або функціональних систем. Виникає запитання: яке це має відношення до злочинності серед молоді? Справа, власне, в тому, що десятиліттями нас переконували: подолання злочинності залежить від директив, законів, зусиль громадських організацій і, зрештою, сім'ї та школи. Як виявилося, все це може певним чином сприяти її обмеженню, але проблеми не усуває. Тож зрозуміло, що вкрай погрібні фундаментальні дослідження глибинних чинників поведінки людини, передусім таких, які можуть призвести до вчинення злочинів.
Негативні соціальні й економічні процеси, які відбуваються в суспільстві, болісно вражають неповнолітніх і молодь. Серед цієї категорії все більше розповсюджуються такі види злочинів, які раніше були притаманні лише дорослим: торгівля зброєю та наркотиками, утримання домів розпусти і звідництво; сутенерство; розбійні напади на підприємців та іноземців; захопленням заручників; різні форми вимагання; жорстокі злочини проти життя та здоров'я особи; незаконні операції з валютою та цінними паперами; торгівля краденим тощо. Триває масове втягнення молоді до структур тіньової економіки й організованої злочинності.
Суттєвою ознакою злочинності молоді є те, що вона набуває в Україні дедалі більш організованого, групового характеру. Частка корисливих злочинів із застосуванням насильства, скоєних у групі, становить від 50 до 80 %. Найбільш розповсюдженими є злочини, які мають корисливо-насильницьку спрямованість. Це – розбій, грабіж, шахрайство, вимагання, вбивство з корисливих мотивів. Кримінальні молодіжні угруповання різних ступенів організованості виявлені у всіх великих обласних центрах країни. Вони утворюються за місцем навчання чи проживання молоді та мають здебільшого м’який характер. Групи, до яких належали тільки неповнолітні, становлять 65,2 %; групи, в злочинах яких брав участь дорослий (дорослі), – 25,8%; групи дорослих, в діяльності яких брав участь неповнолітній (неповнолітні), – 9,0%.
Злочинність неповнолітніх у порівнянні з дорослими відрізняється високим ступенем активності та динамічністю. Люди, які стали на шлях вчинення злочинів у юному віці, важко піддаються виправленню та перевихованню і є резервом для дорослої злочинності. Злочини, які вчиняють неповнолітні, передбачені чинним кримінальним законодавством. Це, насамперед, такі правопорушення як розбої, крадіжки, грабежі, вбивства, зґвалтування.
Боротьба зі злочинністю неповнолітніх — одна з центральних проблем боротьби зі злочинністю. Показники злочинності неповнолітніх відбивають певною мірою ситуацію в суспільстві загалом.
Головне при розгляді особистості неповнолітнього злочинця – вік. З цим пов'язані певні біологічні, психологічні та психічні зміни в структурі особистості. У дитинстві людина формується як суспільна істота, у неї розвиваються інтелект, уміння аналізувати й узагальнювати навколишні явища, здатність передбачати можливі наслідки своїх вчинків; виробляються вольові якості: наполегливість, цілеспрямованість, самоконтроль, активність, ініціатива; формується самосвідомість, почуття власної гідності, прагнення до самостійності. Все це пов'язано з кримінологічним вивченням особистості неповнолітнього.
Вік неповнолітніх злочинців зумовлений правовими чинниками — від 14-ти років (вік, з якого починається кримінальна відповідальність практично за всі діяння, які реально вчиняють неповнолітні) до 18-ти – вік юридичного повноліття. [1]
Частка неповнолітніх злочинців серед загальної кількості виявлених становить близько 10 %, жіноча злочинність неповнолітніх співвідноситься з чоловічою такого ж віку у пропорції 1:15, міська до сільської — 3:1, молодшої вікової групи (14-15 років) до старшої (16-17 років) — 1:3.
Найхарактернішими є такі особливості й тенденції, що спостерігаються у злочинності неповнолітніх в сучасних умовах:
– дедалі більшою мірою злочинність неповнолітніх орієнтується на корисливу злочинність (крадіжки, грабежі, розбійницькі напади);
– серед злочинів зростає кількість таких, що потребують “кваліфікації” (квартирні крадіжки, викрадення авто- та мототранспорту);
– злочинність неповнолітніх має тенденцію до “омолодження”. За даними спостережень, п'яту частину суспільно-небезпечних діянь неповнолітніх вчиняють малолітні, тобто особи, яким не виповнилось 14 років і які не є суб’єктами злочину;
– певне збільшення питомої ваги дівчат серед злочинців, їх участь у тяжких злочинах (розбійницьких нападах, зґвалтуваннях і навіть вбивствах);
– зниження порогу мотивації при скоєнні злочинів: вчиненні вбивств, завданні тяжких тілесних ушкоджень через невагомий привід і взагалі без приводу, виключна жорстокість окремих злочинів, цинізм;
– поява “нетрадиційних” злочинів (ритуальних вбивств, самозахоплень, вандалізму тощо);
– кількісне й якісне збільшення так званих «фонових проявів» (немедичне вживання наркотиків, пияцтво, токсикоманія, проституція, небажання займатися суспільно корисною діяльністю, поширення венеричних хвороб і СНІДу);
– збільшення кількості неповнолітніх з психічними відхиленнями від норми, які перебувають у пограничному з неосудністю стані (обмежена осудність);
– дедалі частіше об’єднання неповнолітніх з дорослими злочинцями, які стають керівниками, порадниками і навіть співвиконавцями злочинів;
– підвищення рівня організованості злочинності неповнолітніх, створення кримінальних груп, які досягають кількох десятків членів, з міцною дисципліною та ієрархією, плануванням злочинницької діяльності та розподілом обов’язків.[2]
Причини й умови скоєння злочинів неповнолітніми загалом ті ж, які зумовлюють злочинність дорослих. Це такі самі негативні явища і процеси, що відбуваються у суспільстві на макро- та мікрорівнях. Але з урахуванням особи неповнолітнього вони мають певну специфіку, що пов’язана з особливостями соціально негативних потреб та інтересів неповнолітніх правопорушників.
Найхарактернішими властивостями неповнолітніх є їхнє бажання утвердитись, романтизм, почуття ліктя (згрупованість), інтерес до забороненого “плоду" та інше. Проте головне — напрям цих бажань та інтересів. Дорослі покликані допомагати молоді розвиватись у позитивному напрямі, блокуючи напрямки, що мають яскраво виражений негативний характер. Це означає, що потрібен послідовний процес виховання підлітка в сім’ї, школі, на виробництві. На жаль, цей процес здійснюється не завжди. А якщо на неповнолітнього справляється явно негативний вплив або його ігнорують як особистість, психологічні риси його як особи набирають антисоціальної спрямованості.[3]
Важливим чинником формування особи неповнолітнього злочинця є негативний вплив у сім'ї. Сім’я — це перша соціальна структура, де людина перебуває найбільше часу і значною мірою формується як особистість. Психологи вважають, що вже у п’ять років характер людини сформований принаймні на три чверті з урахуванням успадкованих моментів. Проте риси характеру та біологічна спадщина ще не визначають майбутньої криміналізації особи. Дуже важливо, яку систему соціальних цінностей і які потреби на їх фундаменті вибудує для себе юний громадянин.[4]
Численні дослідження засвідчують, що більшість неповнолітніх злочинців виховувались у неблагополучних сім'ях. На практиці це виявляється різнопланово. Часто це загальна атмосфера неповаги батьків одне до одного, до дітей, навколишніх, образливі вирази на адресу близьких, биття дітей, жорстокість до них, демонстративна байдужість, зайнятість батьків власними проблемами, дух цинізму, зажерливості й зазвичай пияцтво одного чи обох батьків. Отже, неблагополучною може бути сім’я, де панує злиденність і сім’я матеріально забезпечена. Саме цим можна пояснити, що близько 12 тис. дітей щороку стають фактичними сиротами при живих батьках (соціальне сирітство). Взагалі нормальної родинної опіки позбавлена з різних причин значна частина дітей.
Зазначимо і такий негативний чинник як неповна сім’я, здебільшого материнська. Мати змушена працювати і діти залишаються без її впливу й нагляду. Зрозуміло, йдеться про випадки, коли мати характеризується позитивно. Проте так буває не завжди. Як результат, до 40 % неповнолітніх злочинців вийшли з неповних сімей, до 5 % взагалі не мають батьків.
Усе зазначене призводить до того, що дитина почувається в сім’ї непотрібною, чужою, стає жорстокою, шукає контактів поза родиною і на противагу їй переносить власний негативний досвід і накопичену озлобленість на оточення, тим самим висловлюючи помсту суспільству за своє занедбане дитинство.[5]
Істотний вплив на формування особи неповнолітнього чинять середні навчальні заклади. У школі відсутня нова концепція освіти та виховання учнів. Усе це відчужує дитину від школи, вона втрачає до неї інтерес, ходить до школи лише під тиском. Багатьох школярів охопив бум збагачення, усі свої сили вони приділяють купівлі й продажу, мають потяг до легких заробітків. Їхня поведінка балансує на межі злочинної. Кумирами частини підлітків стають бізнесмени, які розбагатіли нечесними шляхами, і повії, здебільшого «валютні». При цьому успіх у житті, як правило, не пов’язується з необхідністю здобуття знань.
У вкрай скрутному становищі перебуває система професійної освіти. Значну кількість професійних училищ ліквідовано або злито з іншими навчальними закладами, не забезпечено достатнім фінансуванням. Проте там перебувають десятки тисяч дітей з неблагополучних сімей, таких, які потребують постійного нагляду. Культурне дозвілля, розвиток творчих здібностей, спорт дедалі більше втрачають своє виховне значення внаслідок комерціалізації. До того ж, велика кількість пропонованого на ринку розваг і дозвілля — книги, кінофільми тощо — має низькопробний характер. Серед засобів масової інформації найзначніше впливає на неповнолітніх телебачення. На жаль, значною мірою воно несе негативний заряд. Демонстрування насильства, жорстокості й садизму справляє згубний вплив на молодих людей, які у процесі такої “соціалізації” стають дедалі більшою мірою “телеспрямованими”, тобто характеризуються ворожістю до оточення, жорстокістю та відсутністю співчуття. Зниження опору до всього цього у дітей пропорційно кількості передач з елементами насильства, які вони дивляться.[6]
Засоби масової інформації сприяють формуванню і закріпленню у свідомості підлітків упевненості в тому, що жорстокість, агресивність і сила є найдієвішими регуляторами в міжособистісних стосунках. А це, у свою чергу, не може не збільшувати кількість молодих людей, які не тільки захоплюються насильством, а й навіть обожнюють його.
Однією з причин злочинності неповнолітніх є їхня незайнятість. Підлітки, які не відчувають інтересу до себе в сім’ї та школі, тягнуться до неформальних угруповань, до однолітків, з якими проводять більшу частину дозвілля.
Сьогоденний стан суспільної моралі серед інших чинників ха-рактеризується й таким, що за роки кризових явищ в економіці по-глибилося розшарування суспільства на багатих і бідних, значною мірою утрачені важелі формування світогляду молодого покоління. Споконвічні заповіді “не вбий”, “не вкради”, “полюби ближнього” тощо недостатньо утверджуються у свідомості дітей, підлітків і мо-лоді як з боку сім’ї, так і з боку державних та громадських інститутів суспільства. Навпаки, відбувається масова пропаганда культу сили, грошей, здобутих будь-яким шляхом, ідеалізація та романтизація злочинного світу. Усе це створює у значної частини молодих людей уявлення про вседозволеність будь-якої поведінки, широкі можли-вості швидкого збагачення кримінальним способом. Формування Розділ 7. Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптації
такого “криміналізованого” менталітету – не остання причина того, що питома вага молоді у складі засуджених протягом останніх років невпинно зростає.
Природньо, такий стан молодіжної злочинності не може задо-вольнити суспільство, що зумовлює відповідні завдання правоохо-ронним органам, державним і громадським організаціям, причет-ним до вирішення проблем молоді. Враховуючи, що профілактика злочинності значною мірою пов’язана з профілактикою рецидиву, одним із важливих завдань є створення умов для ресоціалізації та адаптації неповнолітніх і молоді, які відбули покарання і поверну-лися з місць позбавлення волі.
Значна частина цієї роботи припадає на систему соціальних служб для молоді поліпшення якої сприяє відповідна нормативно-правова база. Але ефективно реалізовувати завдання, що постають перед ЦССМ, вельми складно. Адже саме неповнолітні й молодь становлять ту частину звільнених з місць позбавлення волі, яка най-частіше, порівняно з дорослими звільненими, опиняється у складній життєвій ситуації. Це зумовлено двома характерами проблем.
По-перше, це низка негативних соціальних чинників юридич-ного та матеріального характеру – відсутність, зазвичай, власного житла, майна, достатньої освіти, конкурентоспроможної професії, досвіду спілкування і обстоювання своїх прав у численних інстан-ціях, брак набутих протягом попереднього життя на волі міцних соціальних зв’язків, які б допомогли у вирішенні проблем, які по-стають після звільнення з місць відбування покарань. По-друге, це відсутність достатнього життєвого досвіду, сформованих соціально-психологічних стереотипів, усталених навичок дотримання загаль-ноприйнятих соціальних норм поведінки, які полегшують адаптацію до життя на волі. Усе це зумовлює неабиякі труднощі легалізації і набуття прийнятного соціального статусу, проблеми у працевла-штуванні, подальшому навчанні, стосунках з оточенням.
Подолання зазначених труднощів і проблем потребує цілеспря-мованої скоординованої роботи багатьох державних установ і гро-мадських організацій щодо ресоціалізації та соціальної адаптації молодих людей, які повертаються з місць позбавлення волі, і однією з найважливіших ланок цієї роботи стають ЦССМ. Але для того, щоб діяльність соціального педагога та працівника щодо соціально-психологічної допомоги і соціального супроводу зазначеної катего-рії молоді була ефективною, він повинен мати чітке уявлення продоцільні напрямки, передові технології і методики соціальної робо-ти у цій сфері.