Камінська Алла. 428 гр. КРС / Практичне заняття №1

11

Практичне заняття 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОРЕКЦІЙНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ РОБОТИ.

План

1. Загальна характеристика корекційно-реабілітаційної роботи.

2. Поняття «реабілітація» та визначення її педагогічного аспекту.

3. Реабілітаційна педагогіка в системі наук про людину.

1. Корекційно-реабілітаційна робота

Освітня галузь у даний час функціонує в умовах оновленого нормативно-правового поля. З 2006 року введено в дію Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», відповідно до якого навчальні заклади, в яких є хоча б одна група для дітей із порушеннями розвитку, є реабілітаційними.

З метою забезпечення виконання розширених напрямів роботи у спеціальних загальноосвітніх школах (школах-інтернатах) підготовлено низку інструктивно-методичних документів. У рамках чинного законодавства у спеціальних загальноосвітніх закладах для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, створюються умови для забезпечення комплексної реабілітації вихованців.

Зміни в державній політиці щодо забезпечення прав громадян з інвалідністю зумовлюють якісно нові аспекти функціонування навчальних закладів.

В умовах сучасних підходів до різноманітних форм здобуття освіти навчальні заклади розширюють свої функції, надаючи окрім освітніх, і соціально-педагогічні послуги. Важливе місце в роботі педагогів спецшкіл-інтернатів поряд з охороною та зміцненням здоров»я дітей, виховною, освітньою, діагностичною, посідає корекційно-розвивальна робота.

Загальною метою корекційно-розвивальної роботи є сприяння розвиткові дитини, створення умов для реалізації його внутрішнього потенціалу, допомога в подоланні і компенсації відхилень, що заважають його розвиткові. Досягти цієї мети можливо лише в тому випадку, якщо корекційно-розвивальна робота відбувається з урахуванням вікових особливостей дітей і особливостей, пов`язаних із характером порушення онтогенезу.

Корекційна спрямованість навчання та виховання передбачає кваліфіковане знання та врахування дефекту аномальної дитини, виявлення та використання її потенційних можливостей.

Корекція дефектів у дітей з особливими потребами здійснюється в процесі всієї навчально-виховної роботи школи, проводиться на тому навчальному матеріалі, який є змістом того чи іншого навчального предмета. Корекційний процес зливається з навчально-виховним, але для успіху педагогічної роботи з корекції необхідно ці процеси розрізняти. Різниця між ними полягає в меті, педагогічних прийомах та результатах навчання. Педагогічні прийоми корекційної роботи відрізняються тим, що вони стимулюють компенсаторні процеси розвитку дітей та дають змогу формувати в них нові позитивні якості. Успіх розвитку компенсаторних процесів залежить від рівня змісту, цілеспрямованості корекційної роботи в цілому. У результаті корекційної роботи в учнів формуються узагальнені навчальні та трудові навички, які відображають рівень самостійності учнів у вирішенні нових навчальних та навчально-трудових завдань.

У процесі корекційно-відновлювальної роботи значне місце відводиться лікувальній фізкультурі, логопедичним заняттям, соціально-побутовому орієнтуванню, заняттям в сенсорній кімнаті із забезпечення постійного фахового психолого-педагогічного супроводу.

Лікувальна фізкультура спрямована на відновлення зниженого рівня здоров`я дітей шляхом запобігання прогресуванню наявного захворювання, заміщення втрачених функцій засобами фізичної культури з використанням цілющих природних факторів. Заняття лікувальною фізкультурою проводяться в спеціально обладнаних кабінетах переважно малогруповим способом, коли учні поділяються на групи згідно патологій опорно-рухового апарату. Обов’язковий принцип методики ЛФК – поступовість і суворо дозоване зростання навантаження. Підібрані вправи дозволяють вибірково підвищувати окремі вегетативні функції за рахунок активізації ЦНС. Систематичне виконання фізичних вправ на заняттях ЛФК сприяє поліпшенню обміну речовинами за рахунок посилення кровообігу і припливу крові до тканини, що сприяє відновленню порушеної регуляції трофіки.

Під час занять ЛФК виконуються вправи з використанням гімнастичних палиць, обручів, гантель, роликів та дисків, сенсорних м’ячів. Крім того кабінети лікувальної фізкультури оснащені гімнастичними стінками „Здоров`я”, шведськими стінками, велотренажерами, біговими доріжками.

Особливу роль в корекційній роботі займають логопедичні заняття. Значна частина дітей має ЗНМ різних ступенів, дислексію, дисграфію, дислалію. Та найскладнішу групу дітей-логопатів становлять діти-дизартрики та учні із заїканням.

Логопед працює над корекцією звуковимови у дітей з особливими потребами. Це і розвиток ручної моторики, різноманітні вправи на розвиток слухового сприймання і уваги, етапи постановки звуків , їх автоматизація та вживання у повсякденному мовленні.

Вчителі-логопеди у своїй роботі використовують різноманітні методи та прийоми для розвитку рухливості артикуляційного апарату, координації рухів та дрібної моторики. Застосовують спеціальні логопедичні методики, спрямовані на корекцію мовленнєвої вади і розвиток активної, свідомої мовленнєвої діяльності дітей.

Логопедичні кабінети оснащені різноманітним дидактичним матеріалом, кульковим сухим басейном для розвитку моторики, аудіотехнікою. Кожен логопед має в наявності набори логопедичних зондів для постановки звуків та логопедичного масажу.

Сенсорна кімната – це маленький рай, де все вабить, ненав`язливо змушує забути страхи, заспокоює. Спеціальне устаткування, встановлене в сенсорній кімнаті, впливає на всі органи чуття дитини.

Сенсорна кімната використовується для соціальної, фізичної реабілітації дітей-інвалідів. Разом з іншими методами лікування дозволяє підвищити ефективність реабілітаційного процесу в дітей з особливими потребами.

Сенсорна кімната дає змогу виконувати процедури психологічного впливу та корекції, а саме:

• Релаксація, зняття емоційного та м`язового напруження у дитини.

• Стимулювання сенсорної чутливості і рухової активності дітей.

• Корекція психо-емоційного стану дитини.

• Розширення світогляду дитини, просторових уявлень.

Заняття соціально-побутового орієнтування направлені на адаптацію дітей до самостійної трудової діяльності, організації побуту, адекватного планування самостійного життя.

На наш погляд, корекційний процес – це мистецтво педагогічної підтримки. У корекційній роботі розрізняють спрямованість на виправлення дефектів, спільних для всіх дітей (загальна корекція) та спрямованість на виявлення дефектів, характерних для певної групи учнів (індивідуальна корекція).

В нашій школі для проведення корекційно-розвиткових занять є 2 логопедичні кабінети, 2 кабінети ЛФК, сенсорна кімната, кожен клас забезпечений дидактичним та роздатковим матеріалом.

Основний дефект розумово відсталих дітей полягає в порушенні складних форм пізнавальної діяльності, особливо мислення. Інертність мислення пов`язана з інертністю нервових процесів у корі головного мозку як однієї з головних ознак порушення розумового розвитку. Ось чому загальна корекційна робота з усіма учнями полягає у виправленні дефектів мислення, підвищенні інтелектуального рівня школярів.

Під час корекційних занять здійснюється індивідуальний підхід до кожної дитини, обов`язково передбачається підвищена втомлюваність аномальної дитини та з метою запобігання перевтомлювання, використовуються різноманітні форми та засоби (чергування розумової та практичної діяльності, подавання матеріалу невеликими дозами, використання цікавого та яскравого дидактичного матеріалу і т.д.). Голова методичного об`єднання вчителів початкових класів (допоміжна школа) Лустюк Л.О., починаючи вже з першого класу, використовує на своїх уроках ілюстративно-інтерпретаційну методику, в якій словесна інструкція поєднується з наочним і практичним демонструванням. На уроках письма та математики Людмила Олександрівна працює над удосконаленням особистісного розвитку, а саме: вчить виявляти бажання навчитися правильно писати, чітко говорити, дотримуючись правильної артикуляції звуків.

В системі корекційних заходів передбачається проведення підготовчих вправ та занять (для полегшення засвоєння складного матеріалу), забезпечується збагачення учнів знаннями про навколишній світ, використовуються методи і прийоми, які максимально активізують пізнавальну діяльність учнів, розвивають їх мову, формують необхідні навички.

Корекційно-розвивальна робота з учнями молодших класів спрямовується на формування у дітей узагальненості, усвідомленості, самостійності, стійкості розумової діяльності, розвитку пам`яті, мисленнєвих процесів, уваги. Все це досягається через використання різноманітних видів завдань конструкторського та образотворчого характеру, дидактичних та розвиваючих ігор, предметних малюнків, сигнальних карток і т.д.

Підвищити рівень розвитку дитини, зокрема її свідомості, допомагає робота з розширення сфери поза ситуативно-пізнавального спілкування дитини, створення проблемних навчальних ситуацій, використання спеціальних дидактичних ігор-загадок, стимулювання самостійної активності дитини.

Вчителі вчителів початкових класів (загальноосвітня школа) працюють над впровадженням інформаційно-комунікаційних технологій на уроках. А саме: реалізовують навчальні проекти з використанням комп`ютера, на уроках мови та математики використовують роботу в групах.

У старших класах у процесі спеціально організованої пізнавальної діяльності словесно-логічне мислення набуває більш складного абстрактного характеру. Досягти певних позитивних успіхів у навчанні можливо тоді, коли у виконанні завдань учні оперують умінням порівнювати, виділяти головне, узагальнювати, умінням установлювати причину і наслідок. Продовжується робота над розвитком навичок самоконтролю. Адже самоконтроль вчить контролювати власну діяльність, впливаючи на вдосконалення психічних функцій дитини, її вольових та емоційних якостей, сприяє вдосконаленню механізму саморегуляції.

Особливу роль в корекційній роботі займають логопедичні заняття. До 70% учнів школи мають відхилення у мовленнєвому розвитку. Значна частина дітей має ЗНМ різних ступенів, дислексію, дисграфію, дислалію. Та найскладнішу групу дітей-логопатів становлять діти-дизартрики та учні із заїканням.

Логопед планує свою роботу за принципом „від провідного до дефекту”. Тому у дітей з ДЦП особливої уваги потребує розвиток та удосконалення моторики. При важких формах дизартрії логопед працює в тісному контакті з неврологом та психоневрологом. Вчителі-логопеди у своїй роботі використовують різноманітні методи та прийоми для розвитку рухливості артикуляційного апарату, координації рухів та дрібної моторики. Застосовують спеціальні логопедичні методики, спрямовані на корекцію мовленнєвої вади і розвиток активної, свідомої мовленнєвої діяльності дітей.

Логопедичні кабінети оснащені різноманітним дидактичним матеріалом, кульковим сухим басейном для розвитку моторики, аудіотехнікою. Кожен логопед має в наявності набори логопедичних зондів для постановки звуків та логопедичного масажу.

Оскільки розвиток мовлення і загальних психічний розвиток дитини з ДЦП затримується внаслідок недостатності активного дотику, то в корекційну роботу включаються спеціальні вправи, які проводяться в сенсорній кімнаті, яку використовують в своїй роботі різні фахівці (психолог, лікарі, логопеди, вчителі, вихователі).

Дана кімната використовується для:

- корекційно-психічного розвитку дітей із захворюванням нервової системи;

- зменшення мимовільних рухів;

- розвитку мови і пізнавальної діяльності учнів із психо-неврологічним відхиленням;

- реабілітації дітей, які зазнали стресових ситуацій;

- дозвілля і релаксації дітей та багато інші.

Окрім корекційної роботи, яка проводиться на всіх уроках у зв`язку зі змістом кожного навчального предмета, організовуються спеціальні корекційні заняття, направленні на виправлення порушень рухової сфери (лікувальна фізкультура).

Лікувальна фізкультура спрямована на відновлення зниженого рівня здоров`я дітей шляхом запобігання прогресуванню наявного захворювання, заміщення втрачених функцій засобами фізичної культури з використанням цілющих природних факторів. Заняття лікувальною фізкультурою проводяться в спеціально обладнаних кабінетах переважно малогруповим способом, коли учні поділяються на групи згідно патологій опорно-рухового апарату. Обов’язковий принцип методики ЛФК – поступовість і суворо дозоване зростання навантаження. Підібрані вправи дозволяють вибірково підвищувати окремі вегетативні функції за рахунок активізації ЦНС. Систематичне виконання фізичних вправ на заняттях ЛФК сприяє поліпшенню обміну речовинами за рахунок посилення кровообігу і припливу крові до тканини, що сприяє відновленню порушеної регуляції трофіки.

Під час занять ЛФК виконуються вправи з використанням гімнастичних палиць, обручів, гантель, роликів та дисків, сенсорних м’ячів. Крім того кабінети лікувальної фізкультури оснащені гімнастичними стінками „Здоров`я”, шведськими стінками, велотренажерами, біговими доріжками.

В бібліотеці закладу проводяться викладки книжково-ілюстративного матеріалу на тему корекційно-відновлювальної роботи. Бібліотекарю дано доручення сформувати систематичний каталог статей даної тематики для забезпечення розвитку корекційної роботи в навчально-виховному процесі.

2. Особливості технології реабілітації у діяльності соціального педагога

Людина, яка потрапила у складну життєву ситуацію, не здатна самостійно відновити власну життєдіяльність. Для відновлення особистісних ресурсів клієнта або їх компенсацію застосовується інтегрована технологія - реабілітація.

Реабілітація - поняття з багатим і різноманітним змістом має різні загальновизнані аспекти, у визначенні сутності яких фахівці опиралися на дослівне значення реабілітації - "відновлення" вихідного, а саме:

o юридична, що передбачає відновлення доброго імені і юридичних прав у силу скасування раніше визнаної винності;

o психологічна, яка припускає відновлення втрачених здібностей особистості як прояв її пластичності;

o соціальна, що націлює на відновлення втрачених соціальних функцій і зв'язків із середовищем життєзабезпечення, самообслуговування;

o професійна, яка спрямована на повернення особи до праці;

o медична, спрямована на відновлення порушених функцій організму і працездатності;

o педагогічна передбачає відновлення втрачених навичок виховання і навчання, самовиховання, самоосвіти, самовдосконалення.

Розглядають чотири основні варіанти поняття "реабілітація": педагогічна реабілітація, медична реабілітація, психологічна реабілітація, соціальна реабілітація, а також безліч їхніх комбінацій і проміжних варіантів: психолого-педагогічна реабілітація, соціально-педагогічна реабілітація, медико-педагогічна реабілітація, психолого-медико-педагогічна реабілітація і т.п.

Об'єктами реабілітації виступають:

1. Соціально і педагогічно занедбані діти. Основними ознаками занедбаності можна вважати недоліки провідної діяльності, відхилення в поведінці, труднощі соціальної адаптації.

2. Неповнолітні правопорушники, дезадаптовані підлітки з відхиленнями в поведінці.

3. Діти-сироти, діти-інваліди, діти-хроніки, які часто хворіють, діти з обмеженими можливостями.

4. Обдаровані діти.

Комплексну реабілітацію проводять із людьми, яким засвідчили інвалідність і вони мають обмежені можливості. Облік роботи соціального педагога проводиться в журналі.

Додаток 12

до листа МОН України від 27.08.2000 р.№ 1/9-352

Журнал

проведення корекційно-відновлювальної та розвивальної роботи соціальним педагогом

(навчального закладу)

з/п	Прізвище, ім'я учня	Форма роботи			Тематика роботи		Методи роботи		Дата проведення
		Індив.	групова

Примітка: невід'ємною частиною журналу є затверджені програми корекційно-відновлюваної роботи

Проблема педагогічної реабілітації актуальна на сучасному етапі у зв'язку із значною наявністю в загальноосвітніх закладах дітей з соматичними та психічними порушеннями, обумовленими комплексом несприятливих соціально-біологічних факторів, а також поширеним явищем шкільної дезадаптації.

Сутність педагогічної реабілітації полягає у створенні умов для відновлення природного потенціалу розвитку пізнавальних, фізичних, емоційних, духовно-моральних сил дитини.

Реабілітаційними завданнями, посильними для здійснення соціальному педагогові є відновлення:

- самоповаги і життєрадісності, віри у свої сили, почуття безпеки;

- адаптаційних здібностей;

- активності клієнта як суб'єкта своєї життєдіяльності;

- своєї соціальної значущості і на цій основі вибудовування соціально-значущих життєвих планів;

- зміцнення загально навчальних умінь і навичок, здатності до вольового зусилля;

- порушених зв'язків і відносин із середовищем існування, первинним колективом, родиною і середовищем неформального спілкування;

- втраченого здоров'я у процесі навчання і виховання, як одна з важливих основ педагогічної реабілітації.

Соціально-педагогічну реабілітацію спрямовують на відновлення соціального досвіду та встановлення соціальних зв'язків, норм поведінки, спілкування, емоційної стабільності, активного соціального життя, поновлення соціального статусу.

Основними напрямами реабілітаційної діяльності соціального педагога визначено:

o надання допомоги:

а) у відновленні статусу учня,

б) при переході від негативного ставлення до позитивного,

в) у створенні сприятливого, позитивного середовища;

o створення умов, при яких дитина повірила б у свої сили, здібності (надолуження прогалин);

o підвищення її власної активності;

o виховання в дітей соціальної відповідальності за свій успіх у житті, який можливий лише в результаті завзятої праці;

o створення умов для особистісного розвитку школярів і психічних перетворень, таких як довільність діяльності, рефлексія, внутрішній план дій і т.д.;

o виявлення закономірностей процесу засвоєння для кожної дитини;

o акцент на позитивні властивості і їхній розвиток після виявлення;

o вбудовування в навчальний процес різних видів естетотерапій (арт-, музико-, хорео-, казко-, пісочна, арома-, сміхо-, флоро-, трудо- і т.п.);

o добір способів у наданні допомоги дитині при виробленні витримки, систематичності в доведенні справи до кінця;

o добір способів відволікання дитини від небажаних і негативних інтересів і т.п.

Соціально-педагогічна діяльність, яка спрямовується на розробку реабілітаційної програми, виконує такі функції: 1) діагностичну (виявити відхилення); 2) прогностичну-управлінську (проектувати кінцевий результат і управляти процесом реабілітації); 3) освітню (враховувати освітній рівень); 4) охоронно-захисну (гарантувати право на реабілітацію); 5) профілактичну (попередити можливі рецидиви); 6) посередницьку (налагоджувати необхідні зв'язки і контакти всіх зацікавлених осіб).

Якщо соціально-педагогічна діяльність спрямовується на відновлення втрачених резервів здоров'я, тоді її можна назвати реабілітаційно-оздоровчою або відновно-оздоровчою діяльністю.

Включення у соціально-педагогічну діяльність відновно-оздоровчого аспекту забезпечує кожному із суб'єктів освітньої діяльності творчу і соціальну активність, є одним зі шляхів подолання кризи здоров'я. Здійснення відновно-оздоровчої діяльності дозволяє забезпечити перехід від кількісного підходу в подоланні дитячій дезадаптації в освіті (зниження навантажень, зменшення обсягу навчальних програм і т.п.) до якісного рішення цієї проблеми - зняття дидактогенних розладів.

У структуру відновно-оздоровчої діяльності включають не тільки безпосередню роботу зі школярами, а й інші напрями діяльності:

o робота з батьками;

o взаємодія з іншими педагогами;

o взаємодія з іншими фахівцями, залученими в сферу розв'язання взаємозалежних проблем освіти і здоров'я.

Медична реабілітація включає комплекс заходів, спрямованих на відновлення або компенсацію втрачених у результаті захворювання чи травми функцій органів, систем і всього організму в цілому. До неї включається відновлювальне і підтримуюче лікування, фізіотерапевтичні засоби, масаж, нетрадиційні методи лікування, голковколювання, мануальна терапія, фітотерапія, дієтотерапія, косметична хірургія, зубопротезування та ін.

Соціальна реабілітація - це комплекс заходів, спрямованих на розвиток навичок самообслуговування, пересування по квартирі, вулиці, орієнтації в просторі. Для цього необхідно придбати і навчити користуватися допоміжними технічними засобами: кріслом-коляскою, спеціальною сантехнікою, засобами особистої гігієни, засобами самообслуговування, засобами прийому їжі, тифлотехнікою, сурдотехнікою. Рекомендується виготовлення спеціального квартирного обладнання: поручні, підйомники для прийняття ванни, пандуси при вході, розширення дверних ніш та ін.

Професійна реабілітація - це комплекс заходів, спрямованих на повернення чи залучення інваліда до суспільно-виробничої, суспільно-корисної праці. Рекомендації - раціональне працевлаштування, яке дасть право бути конкурентоздатним на ринку праці. Важливим при цьому є трудові рекомендації, які включають:

- протипоказання до виконання роботи за попередньою професією;

- розтлумачення умов праці та необхідність зменшення обсягу виконання роботи, обмеження окремих посад і обов'язків та ін.;

- особливі вимоги до охорони праці і техніки безпеки (робота на висоті, з електрообладнанням та ін.);

- адаптацію робочого місця до особливостей патології інваліда;

- перелік професій і видів праці.

Реабілітаційні завдання у загальноосвітніх закладах виконують спеціалісти психологічної служби та інші суб'єкти педагогічного процесу. Відновлення соціально-психолого-педагогічного характеру піддається відповідними засобами.

Найважливішим засобом реабілітаційної педагогіки виступає спілкування. Під спілкуванням будемо розуміти вид спільної діяльності двох і більше суб'єктів, в процесі якого проходить діалог. Продуктом спілкування є якісно новий рівень свідомості кожного. Соціальний педагог повинен бути автентичним і уміти володіти технікою спілкування: проявляти цікавість, розуміти клієнта, вибирати дистанцію і стиль спілкування, адекватно добирати невербальні засоби (міміку, пантоміміку), одяг, висоту і тембр голосу. Адже достовірна буде лише та інформація, яка співпадає з невербальною. Зазвичай поява злого виразу обличчя, відсутнього або байдужого погляду, різких рухів, "закритої" постави соціального педагога переконує клієнта у відсутності доброзичливості. Саме тому, грамотно організоване спілкування є передумовою ефективної реабілітації.

Реабілітаційним засобом є унікальний прийом, який запропонував В.П.Кащенко - метод створення радісної атмосфери, культури здорового сміху. Сміх здійснює масаж головного мозку, посилює при цьому кровообіг та інтенсивно усуває втомлюваність. При цьому підвищується життєва енергія організму, яка так необхідна, щоб подолати складні взаємостосунки з оточуючим світом.

Естетична діяльність (естетотерапія), як засіб реабілітації, з метою підвищення емоційної сфери, широко використовується через різноманітні види художньої творчості: скульптура, малювання, танці, театр та ін. Додаткове використання музики сприяє створенню живого образу, підсилює естетичне переживання дитини в інших видах художньої творчості. Доцільно використовувати народний фольклор: вірші, пісні, скоромовки, загадки (фольктерапія) та ін.

Психотерапія - це надання допомоги особі чи групі осіб з метою урегулювання почуттів, думок, залежності та зняття психологічних симптомів, які викликають тривожність, дискомфорт. Психофізична гімнастика використовується з метою зміни стану свідомості. Одна із методик для проникнення в стан зміненої свідомості є медитація. Вона спрямована на приведення психіки людини в стан поглибленої зосередженості. Заняття медитацією приносить заспокоєність, ясність розуму, відновлює психічне і духовне середовище людини. Іншою методикою є гіпервентиляція, або метод холотропного дихання (пневмокатарсис). Даний метод дозволяє руйнувати чи суттєво змінювати психологічні установки людини. У деяких східних країнах - Китаї та Японії - медитацію використовують у загальноосвітніх установах, зокрема йоги і у-шу.

Простим і доступним методом педагогічної реабілітації в загальноосвітніх школах є дихальні вправи. Виконуючи їх, можна створити умови для самовідновлення.

Поширеним засобом реабілітації є соціальна терапія, яка тісно пов'язується з психотерапією. Соціальна терапія проводиться в індивідуальній та груповій формах. Відомими методами соціальної терапії є трудова терапія, терапія самовиховання, соціотерапія, естетотерапія, епістолярна терапія, природотерапія.

У залежності від рівня реабілітаційної роботи застосовують найрізноманітніші методи соціально-педагогічної діяльності:

- на індивідуальному - це консультування, бесіди, соціальний патронаж, підтримка та допомога як у центрах соціальної реабілітації, так і за місцем проживання, самооцінка, переконання, заборона, обмеження, вказівка, переучування;