
- •1. Методологічні засади лінгводидактики. Завдання дошкільної лінгводидактики як наукової дисципліни у фаховій підготовці педагогів дошк галузі освіти.
- •2. Закономірності та принципи розвитку мовлення і навчання дітей рідної мови.
- •3. Сучасні дослідження з проблем дошкільної лінгводидактики в Україні (а.М.Богуш, н.В.Гавриш, н.І.Луцан, т.М.Котик, к.Л.Крутій, о.І.Луценко, о.С.Трифонова)
- •4. В.О.Сухомлинський та його лінгводидактичні погляди. Книга «Серце віддаю дітям». Навчання дітей 6 років рідної мови в школі під блакитним небом.
- •5. Зміст і завдання роботи з розвитку мовлення. Базовий компонент дошкільної освіти та варіантні програми розвитку мовлення дітей.
- •6. Мовлення вихователя як засіб розвитку мовлення дітей, вимоги до нього.
- •7. Форми роботи з розвитку мовлення в днз. Заняття як основна форма навчання дітей рідної мови. Види занять.
- •8. Методи, прийоми та засоби розвитку та навчання дітей рідної мови в днз.
- •9. Методика розвитку мовлення дітей 3 – го року життя. Види занять, специфіка проведення.
- •10. Поняття зв’язного мовлення, його види, особливості засвоєння дітьми дошкільного віку.
- •11. Методика розвитку діалогічного мовлення. Завдання і зміст розвитку діалогічного мовлення у днз.
- •12. Бесіда – основний метод розвитку діалогічного мовлення. Види, зміст і тематика бесід. Методика проведення.
- •22. Психолінгвістичні основи методики навчання дітей української мови.
22. Психолінгвістичні основи методики навчання дітей української мови.
Теоретичними засадами методики навчання дітей українського мовлення є теорія пізнання, гносеологія. Зокрема, такі її положення: мова – це суспільне явище; мова – засіб спілкування і взаєморозуміння між людьми; взаємозв’язок мови, свідомості та мислення; мова і поняття; зв’язок мови та історії; практика – критерії істини.
Мова – суспільне явище, продукт розвитку людського суспільства. Вона виникла з потреби спілкування між людьми.
Теорія пізнання розкриває взаємозв’язок мови, свідомості та мислення.
Перша думка, що виникла в людини, оформлювалась у мовну оболонку. Думати без мови неможливо, а говорити можна лише тоді, коли людина мислить. Мова й мислення не можуть існувати відокремлено.
Мислення - це явище глобальне, загальнолюдське. Відчуття, думка, свідомість є вищими продуктами особливим чином організованої матерії.
Мислення – це процес, у результаті якого у свідомості людини відображується об’єктивний світ, відбувається процес пізнання. Мова є лише засобом спілкування, це своєрідна мовна діяльність. Внутрішнє мовлення – необхідна передумова для формулювання думки, воно є чуттєвою основою нашого мислення. Отже, мова, мислення та поведінка створюють нерозривну єдність. Навчати дітей другої, української мови слід у єдності з розвитком мислення. Подекуди в літературі натрапляємо на твердження, що кінцевою метою навчання другої мови є навчання дітей мислити цією мовою. Проти такого твердження виступає відомий психолог В.О.Артемов. На його думку, мислення суб’єктивне, а об’єктивне те, про що мислить людина. У мові відсутній безпосередній зв’язок із мислення, інакше не було б різних мов.
Тому дітей слід вчити, вважає В.О.Артемов, не мислення другою мовою, а слововживаня, різної семантики слів.
Артемов висуває три вимоги щодо навчання дітей другої мови:
Перша: навчаючи дітей другої мови, слід використовувати зіставлення, порівняння семантики слів, тобто слів за значенням (наприклад, панчохи – чулки, човен – лодка)
Друга: вивчення другої мови необхідно пов’язувати з національною культурою народу, з особливостями розвитку національної свідомості та мислення, із розвитком матеріальної культури та характеристикою епохи.
Третя вимога: передбачає висококваліфіковану підготовку педагога з досконалим, бездоганним знанням другої мови.
Отже, мова є засобом спілкування, а не мислення. Мова є не засіб, а дійсність мислення. Мова не виражає, а творить думки, реалізує їх. Мислити ж другою мовою можливо лише тоді, коли вона стане другою рідною мовою, коли людині буде байдуже, якою мовою мислити. Цього може досягти лише людина, яка з раннього дитинства вивчала паралельно дві мови на основі всіх правил орфоепії.
Шляхом перенесення значень мова збагачується новими поняттями – словами певних умов розвитку матеріальної та духовної культури суспільства.
Мова невідривна від історії її народу. Це – літопис народу, відлуння його життя, почуттів, надій, прагнень, відлуння його страждань, радощів, досягнень. В українській мові це яскраво відображено у творах великого українського Кобзаря Т.Г.Шевченка, У творчості, І.Котляревського, Г.Квітки-Основьяненка, Марко Вовчок, І Франка та інших. «У світлих, прозорих глибинах народної мови, - писав К.Д.Ушинський, - відображається уся історія духовного життя народу. Покоління народу минають одне за одним, а результати життя кожного покоління залишаються в мові – у спадщину спадкоємцям, Мова є найбільш живий, найбільш розкішний і міцний зв’язок, що поєднує минулі, сучасні та майбутні покоління в єдине велике історичне живе ціле».
Мова нерозривно пов’язана з культурою народу. Духовна культура кожного народу, освіта, наука, література, мистецтво – це чинники національної мови, показники мовної культури. Кожний народ має свою національну мову, національну культуру.
Тому, навчаючи дітей української мови, слід ознайомлювати їх одразу з українською національною культурою – творами українських письменників, композиторів, художників, народних митців.
Усі наукові здобутки методики навчання дітей другої, української мови перевіряються на практиці, адже практика – це критерій істини. Саме цим пояснюється і багатоваріантність програм у навчанні дітей української мови, і різноманітність методів, прийомів та форм прилучення малюків до українського слова, української національної культури.
23. Методика ознайомлення дітей з творами українських письменників.
Молодший вік –
Шевченко – «Світає»; Леся Українка – «Вишенька – черешенька», «На зеленому горбочку»;Глібов – «Веснянки», загадки; І.Франко – «Ріпка»;Коцюбинський – «Дві кізочки», «Два цапки»;
Середній вік
Шевченко – «Зацвіла в долині червона калина», «Встала весна»; Леся Українка – «Мамо іде вже зима»; Глібов – «Веснянки», «Музики»;
І.Франко – «Коли ще звірі говорили», «Фарбований лис;
Старший вік:
Шевченко – «Заповіт», «Тече вода з під явора»; Леся Українка – «Біда навчить», «Метелик»; Глібов – загадки, вірші, байки; І.Франко – «Коли ще звірі говорили»;
Коцюбинський – «Харитя», «Маленький грішник».
На заняттях, у повсякденній діяльності, робота у куточку книги. Методика така як і при заучуванні віршів, читання оповідань.
Твори українських письменників доступні дітям з раннього віку. У мол. групі використовують переважно віршовані твори. Їх читають у супроводі наочності, дітей стимулюють виконувати окремі дії, повторювати окремі слова. (читання вірша Г.Бойка «Козуля» розгляд іграшкової кізки, читання вірша, дії з іграшкою. Кізонька, козуля маленька, козуля гарненька, підійшла козуля до річки, чистої води випити, водички).
Джерелом дитячої літератури в дитячому садку є твори класиків. Уже в дошк віці дітей слід знайомити з класичною літературою, творами сучасних укр. письменників: Т.Шевченка, Марко Вовчок, Л,Глібова, І Франка.
Завдання які вирішують вихователь за допомогою класичних творів:
- виховувати любов до худ. твору, бажання запам’ятовувати і читати вірші українською мовою.
- виховувати повагу і бережливе ставлення до книги, вміння користуватися нею, виховувати інтерес до книги, бажання мати власні книги укр. мовою.
- вих.-ти вміння слухати і розуміти зміст прочитаного, не перебивати читаючого, бажання сприймати зміст укр. творів на слух.
- виховувати оцінювальне ставлення до героїв дит. книги.
Художній твір повинен сприяти моральному, патріотичному, естетичному вихованню, прищеплювати позитивні якості поведінки. Твори укр. письменників доступні дітям з раннього віку, тут використовують переважно невеликі віршовані твори українських поетів. З дітьми старшого дошк. віку вірші укр. письменників заучують на пам’ять. Так заучуючи вірші Л.Українки та Шевченка, слід спочатку розглянути ілюстрації, настроїти дітей на ліричний лад, а потім прочитати вірш у супроводі ілюстрації (Шевченко – «Світає»). Заучуючи вірш Л. Українки «На зеленому горбочку» слід підготувати ілюстрацію, панно, вірш читається тихо в ліричному настрої. Перед заучуванням вірша Глібова «веснянка» доцільно розглянути картину про весну, віночки з весняних квітів, горобчиків. Вірш читається голосно, радісно в бадьорому темпі. Крім віршів дітям читають авторські казки, оповідання, знайомлять з дитячими книжками.
Художні твори читають на заняттях з худ. літератури. У старшій групі доцільно провести 2-3 заняття розглядання дитячої книжки одного письменника або кількох його видань (6-8 примірників та підгрупою 12 дітей)Наприклад розглядання збірки «За сонцем хмаронька пливе», з творами Шевченка. Мета: ознайомити дітей з дит. книжкою, ілюстраціями портретом Шевченка(впізнання знайомого портрета письменника) , його поезією. Виховувати любов до поезії, повагу до письменника, бережливе ставлення до книжки.
У куточку книги періодично влаштовують виставки дит. книг. Вони можуть мати тематичний характер. Наприклад: Якщо виставку присвячено пам’яті письменника, там вміщують портрет письменника, дитячі книжки, видання його творів, ілюстрації.
У старшому віці проводять літературні ранки присвячені творчості укр.. письменників. Вони являють собою підсумок тематичного читання худ. творів (Так протягом перших 2-ох кварталів читали твори Шевченка, заучували вірші, знайомили з портретом та життєвим шляхом Кобзаря, а у березні, проводять літературний ранок. Структура: - вступне слово, розгляд портрету, книг, бесіда про них, читання дітьми віршів, казок, участь дорослих, ігри дітей, інсценізація творів. (Проводять 1-2 рази в квартал 30-40 хвилин).
24. Переказ літературних творів. Добір літературних творів до переказу, вимоги до них. Особливості навчання переказу в різних вікових групах. Методичні прийоми.
Переказ –це відтворення літературного зразка в усному виразному мовленні, це метод розвитку зв’язного монологічного мовлення. Це психологічно – складна розумова навичка, що формується у процесі навчання. Сприяє всебічному розвитку дитини, привчає до розумової праці, активізує процес емоційно- естетичного засвоєнню літературного матеріалу, виховуються позитивні моральні якості особистості і поведінки. Ушинський – рекомендував активний, осмислений переказ казок і оповідань. Він вказував на значення переказу також для формування уваги, мислення, волі дітей. Тихєєва розробила вимоги до творів, які пропонуються дошкільникам для переказування, дала ряд методичних порад щодо проведення переказу в д/с. Вона розуміє переказ як творчій процес, який можливий лише тоді, коли діти усвідомили твір, його послідовність. Тихєєва до текстів для переказу ставить такі вимоги: твори повинні бути доступні для розуміння дітей, прості, з чіткою конструкцією – початком, серединою, кінцем.
Флорина приділяла велику увагу переказу. В праці «Живе слово в д/з» розкрила значення переказу для розвитку мислення і зв’язного мовлення дітей, для формування у них вміння логічно і послідовно будувати речення.-це все розглядає як перший крок у самостійному розповіданні. Леушина, Бородич – відзначають велике значення переказу для всебічного виховання дітей, правильно обґрунтовують необхідність керівництва цим видом діяльності. Переказ розглядається як осмислена діяльність, пов’язана з розумінням тексту, з переживанням його дитиною. У мол. гр. дітей лише готують до самостійного переказування, навчаючи їх відтворювати зміст відомих казок і коротких оповідань, брати участь у спільному з вихователем переказі. В середній, старшій, та підготовчих групах вчать переказувати невеличкі оповідання з поступовим ускладненням прийомів переказу. В старшій групі діти повинні навчитися зв’язно переказувати , передаючи зміст твору, характеристику персонажів, висловлювати ставлення до героїв і вчинків.
Вимоги до творів:
- для переказу добираються прозові твори.
- написання зразків мовою, наявна пряма мова.
- твори для переказу – доступні.
- з простим динамічним сюжетом, невеликі.
- для старшої групи добираються складніші.
Методика переказу:
А.Богуш рекомендувала заняття з переказу:
1) перша частина ознайомлення з твором.
2) друга частина – переказ.
Твір читається без попередження про переказування, виразно читати 1-2 рази, ставити питання за змістом, показувати ілюстрації.
В ході бесіди використовується запитання, пояснення, перегляд ілюстрацій, іноді повторення авторських висловів. На повторному занятті не читають, а переказують.
Прийоми навчання: спільний переказ вихователя з дитиною, відображення(сер. група) підказка ( мол. група), запитання, залучення до переказу інших дітей, хорова підказка , повторення, заохочення, гра – драматизація, тренувальні вправи на виразне мовлення.