2. Методи і прийоми навчання і виховання

 Метод - це форма засвоєння навчального матеріалу. У методу навчання є дві сторони: зовнішня (послідовність дій педагога й адекватні дії дітей) і внутрішня (вимагає глибокого розуміння засвоєних знань). Метод - це спосіб діяльності педагога, спрямований на міцне засвоєння знань, що включає в себе прийоми (окремі операції в розумової та практичної діяльності). Методи класифікуються за певними ознаками: за переважним джерелом отримання знань, формам діяльності педагога і дитини, характеру розумової діяльності і пізнавальної активності.

Методи за формою впливу на дитину бувають словесними та наочними. Словесні та наочні методи поєднуються з практичними методами. Словесні методи включають в себе інструкцію, розповідь, бесіду, повідомлення, опис події.

Наочні методи-спостереження, обстеження предметів і явищ навколишнього світу. Практичні методи являють собою різні способи організації дитячої діяльності (рішення практичних та пізнавальних завдань, організація дидактичних ігор, експериментування). Для дітей з обмеженими можливостями проводиться відбір методів залежно від структури дефекту і наявності збережених ланок організму. Найчастіше в навчанні і вихованні дітей з обмеженими можливостями використовують такі методи: 1. методи моторної корекції (методи релаксації, паралінгвістіческіе, тілесно-орієнтовні методи, методи пластрітмікі); 2. сенсомоторні методи (методи слухового і зорового сприйняття навчального матеріалу; наочні, практичні методи); 3. когнітивні методи (методи організації психічних процесів, вербально-логічні методи: репродуктивні, проблемно-пошукові, дослідницькі). Відбір методів для корекційно-педагогічної роботи з дітьми, що мають відхилення у розвитку, визначається рядом факторів.

1. інформаційні методи (бесіда, консультування, читання художньої літератури, особистий досвід); 2. практичні методи (привчання, вправа, виховують ситуації, гра, трудова, образотворча і художня діяльність); 3. оціночні методи (заохочення, осуд, осуд). Прийоми можна поділити на п'ять груп: 1. формування та активізації операцій мислення, сприйняття, пам'яті, уява; 2. здатні створити пошукові системи в розумовій діяльності; 3. активізують почуття дітей; 4. контролю, самоконтролю, самонавчання; 5. питання. Можна виділити дидактичні прийоми, вживані в навчально-виховному процесі дітей з відхиленнями у розвитку: 1. розвиток спостережливості через показ явищ; 2. формування інтересу до навколишнього світу; 3. зони розвитку (ЗАР, ЗБР, зона потенційного розвитку); 4. наочність в практично значущої діяльності; 5. свідомість і активність в засвоєнні знань; 6. облік індивідуальних особливостей.

3. Форми організації навчання

 Можна виділити основні форми навчання:

1. Індивідуальна.

2. Фронтальна.

3. подгрупповие.

4. Консультативна.

1. У спеціальній дошкільній педагогіці індивідуальна форма організації навчання застосовується в тому випадку, якщо у зв'язку зі своєрідністю структури дефекту дитина не може навчатися в групі. Найчастіше індивідуальна робота організується з дітьми, що мають комбіновані порушення, важкі форми інтелектуального недорозвинення. Відповідно до специфіки психічного розвитку організуються індивідуальні психологічні, логопедичні і корекційні заняття. Тривалість індивідуальних занять зазвичай близько 20-30 хвилин.

2. подгрупповие форми організації навчання у спеціальній освіті використовуються в якості додаткових до індивідуальних, для досягнення позитивного корекційно-педагогічного ефекту в роботі з емоційного і комунікативному розвитку.

3. Фронтальні заняття проводяться відповідно до програми навчання для заповнення прогалин або корекції диференціальних мікрогруп.

4. Консультативні заняття призначені для батьків і педагогів, що дозволяють навчити проведенню індивідуальних програм в домашніх умовах.