2. Етапи становлення і розвитку науки

Історичний розвиток науки був нерівномірним. Стадії швидкого і навіть стрімкого прогресу змінювались періо-дами застою, а іноді й занепаду. Наприклад, в античні ча-си фізико-математичні науки особливого розвитку набули на теренах Давньої Греції та Давнього Риму а в се-редньовіччі їх центр перемістився на Схід, передусім в Індію та Китай. У Нову добу ініціативою в розвитку фізико-математичних наук знову заволоділа Європа.

Кожна галузь знань послідовно долає три стани:

1. Теоретичний (стан вимислу).

2. Метафізичний (абстрактний) стан.

3. Науковий (позитивний)стан.

Протягом усієї історії науки взаємодіяли дві тенден-ції, які доповнювали одна одну — до поглиблення спеці-алізації й посилення прагнення до інтеграції. Одночас-но з диференціацією науки, її поділом на нерідко дуже спеціалізовані дисципліни відбувається і її поступова інтеграція, яка ґрунтується на поєднанні наукових ме-тодів, ідей та концепцій, а також на необхідності з єди-ної точки зору розглянути зовні різнорідні явища. До найважливіших наслідків інтеграції науки належать спрощення оброблення і пошуку інформації, звільнення її від надлишку методів, моделей та концепцій. Голов-ним шляхом інтеграції є формування «міждисциплі-нарних наук», які пов'язують традиційні спеціальності й завдяки цьому уможливлюють виникнення універ-сальної науки, покликаної створити своєрідний каркас, який об'єднував би окремі науки в єдине ціле. Чим ін-тегрованіша наука, тим більше вона відповідає крите-рію простоти й економії, сформульованому англійським схоластом Вільямом Оккамом (прибл. 1285 —1349) і названому «бритва Оккама».

З розчленуванням науки на окремі дисципліни між ними залишається менше зв'язків, ускладнюється обмін інформацією. Аналізуючи подібні об'єкти, вдаючись до однакових методів, галузі часто послуговуються різною мовою, що ускладнює міждисциплінарні дослідження. Якщо англійський природодослідник Чарльз-Роберт Дарвін (1809—1882) міг однаково успішно здійснювати дослідження в галузі зоології, ботаніки, антропології й геології, то наприкінці XIX ст. це вже було неможливим, особливо для людей менш обдарованих. Якщо за його ча-сів спеціалістів, які вивчали живу природу, називали біо-логами, то згодом у біології не тільки виокремилися бота-ніка, зоологія, протистологія (розділ зоології, що вивчає життя найпростіших тварин) та мікологія (розділ ботані-ки, що вивчає гриби), а й вони, в свою чергу, поділились на окремі спеціальності. Кожна з цих дисциплін перепов-нена фактичним матеріалом, опанування яким заповнює життя вченого, і лише особливо обдаровані науковці здатні одночасно або почергово працювати у двох або кількох галузях.

4. Класифікації наук

Наука - є систематизування пізнання дійсності, що відтворює її суттєві та закономірні боку в абстрактно-логічній формі понять, категорій, законів, теорій і так далі 1.

Класифікація наук - це розкриття взаємного зв'язку наук на підставі певних принципів (об'єктивних, суб'єктивних, координації, субординації і т. д.) і вираз їх зв'язку у вигляді логічно обгрунтованого розташування (або ряду) наук. Важливу роль при цьому відіграють способи її зображення (табличні, графічні), так само має велике значення для організації наукової, навчально-педагогічної, бібліотечної діяльності.

Класифікація наук проводиться за кількома критеріями:

- Класифікація за типом напрямки науки;

- З дисциплінарних груп;

Розглянемо класифікацію в залежності від предметної області вивчення науки. У сучасному природознавстві виділяють два типи напрямки наук:

- Природничо-напрямок

- Гуманітарний напрям.

Предметною областю природничо типу науки, є чисто природні властивості, зв'язки і відносини речей, «працюють» у світі людської культури у вигляді природних наук, технічних винаходів та пристосувань, виробничих технологій і так далі.

Предметною областю гуманітарного напрямку науки є галузь явищ, в яких подано властивості, зв'язки і відносини самих людей як істот, по-перше, соціальних (громадських), а по-друге, духовних, наділених розумом. У нього входять людинознавчих наук (філософія, соціологія, історія та інші), а так само релігія, мораль, право і т.д

Існує дуже багато критеріїв розрізнення гуманітарного та природничого знання. Систематизувати їх можна у вигляді зведеної таблиці відмінностей 1.

Критерії розрізнення

Природно наукові знання

Гуманітарні знання

Об'єкт дослідження

Природа

Людина, суспільство

Провідна функція

Пояснення (істини доводяться)

Розуміння (істини тлумачаться)

Характер методології

Генерализуется (узагальнюючий)

Индивидуализирующий

Вплив цінностей

Малопомітно, неявно

Істотно, відкрито

Антропоцентризм

Виганяється

Неминучий

Ідеологічне навантаження

Ідеологічний нейтралітет

Ідеологічна навантаженість

Взаємовідносини суб'єкта та об'єкта пізнання

Строго розділені

Частково збігаються

Кількісно-якісні характеристики

веке, в пору формирования большого количества наук о проявлениях человеческого духа (религиоведения, эстетики, теории государства и права). Наявність в єдиній людській культурі двох різнорідних типів (природничо-наукового і гуманітарного) стало предметом філософського аналізу ще в XIX столітті, у пору формування великої кількості наук про прояви людського духу (релігієзнавства, естетики, теорії держави та права).

У двадцятому столітті проблема вибору і вивчення того чи іншого типу науки стало дуже гостро. Тобто розрив між гуманітаріями та «природничників» збільшився, існувала проблема статусу і суспільної значимості двох типів наук: природничих і гуманітарних.

До теперішнього часу наука перетворилася на досить складну, багатопланову і багаторівневу систему знань. Головний спосіб її організації та класифікації - дисциплінарний. Тобто класифікація наук проводитися з дисциплін, які вони вивчають.

Знову виникаючі галузі наукового знання завжди відокремлювалися по предметній ознаці - відповідно з залученням в процес пізнання нових фрагментів реальності. Разом з тим, у системі «поділу» наукових дисциплін є і невеликий «привілейований» клас наук, що виконують інтегруючі функції по відношенню до всіх інших розділів наукового знання, - математика, логіка, філософія, кібернетика, синергетика і т.д. їх предметна область гранично широка, як би «наскрізна» для всієї системи наукового знання, що дозволяє їм виступати в ролі методологічної основи наукового пізнання взагалі 1.

Узагальнюючи все вищесказане, можна сказати, що в сучасному природознавстві, науки поділяють не тільки на типи, які були розглянуті раніше, але і на групи або дисципліни:

- Суспільні науки;

- Природничі науки;

- Технічні науки.

Суспільні науки вивчають людину і суспільство, взаємини і взаємозв'язок між ними. Так само до суспільних наук відносяться, наприклад, історія, економіка, право.

Природничі науки - вивчають фізику, хімію, біологію. Біологія охоплює всі процеси, що протікають в живій природі, фізика - в неживої, а хімія є прикордонною наукою і ділиться на органічну і неорганічну.

До технічних наук прийнято відносити робототехніку, літакобудування, електроніку. Тобто до технічно наук відносять ті, в яких потрібні знання різних або особливих видів техніки і технічного оснащення.