Генеральний уряд

Генеральний уряд був центральним органом управління. Він очолював всю систему управління і був постійно діючим органом.

Генеральний уряд обирався Військовою радою. Очолював Генеральний уряд гетьман: як глава держави, виший суддя та верховний головнокомандувач, законодавець, оскільки він видавав універсали — нормативні акти, обов'язкові для виконання на всій території України.

Генеральний уряд був вищим розпорядчим, виконавчим та судовим органом держави.

Окрім гетьмана, до Генерального уряду входили генеральні старшини, які керували окремими галузями управління.

Найближчою до гетьмана державною особою був генеральний писар. Він керував зовнішніми відносинами та канцелярією, через яку проходили всі документи я к до гетьмана, так і від нього.

Генеральний обозний, генеральний осавул та генеральний хорунжий займались військовими справами, відповідали за боєздатність війська та його матеріальне забезпечення.

Генеральний бунчужний охороняв знаки гідності гетьмана та Війська Запорізького, а також виконував окремі доручення гетьмана.

Генеральний суддя був вищою апеляційною інстанцією за відношенням до полкових та сотенних судів.

Генеральний підскарбій очолював фінансову систему держави.

Перераховані державні особи складали раду генеральної старшини, яка з часом витісняє Військову раду.

Місцеве управління здійснювали полкові та сотенні уряди, також виборні особи в містах і селах.

Полковий уряд складався з полковника та полкової ради, яка обирала полкову та сотенну старшину. Часто полковники узурпували в своїх руках всю владу на місцях і ігнорували полкові ради, а іноді, навпаки, полкові ради рішуче впливали на діяльність полковників, перешкоджали їхньому свавіллю і навіть усували їх з посади. До полкової ради входили обозний, писар, суддя, осавул і хорунжий. На такому ж принципі будувалась сотенна адміністрація. Сотенний уряд очолював сотник. Йому допомагала сотенна адміністрація: осавул, писар і хорунжий. Судові функції в сотні виконував городовий отаман.

Міста мали свою адміністрацію, її влада не поширювалася на козаків. У селах війти управляли селянами, а отамани — козаками. Не збереглося жодних законодавчих актів, за якими можна було б установити функції цих органів управління. В основу їх діяльності, треба гадати, були покладені традиції та звичаєве право.

Податки та фінанси

Для утримання апарату влади та управління потрібні були кошти. З цією метою проводився збір податків. Вони збиралися зселяй та міських жителів. Козаки від податків звільнялися, що було їхнім давнім привілеєм.

З визволенням України з-під польсько-шляхетської влади і утворенням самостійної держави її фінансова політика набула суверенного характеру. Якщо до 1648 р. усі податки в українських землях йшли в казну Речі Посполитої, то віднині вони направлялися до скарбу (казни) Війська Запорізького, який стає загальнодержавною казною. Податками та казною відав генеральний підскарбій, що входив до Генерального уряду.

Крім податків, існували додаткові джерела надходження коштів до казни. Так, товари, які ввозилися з інших країн, обкладалися митом. Значний прибуток казні давали податки з меду, пива, горілки та інших промислів.

Отже, можна говорити про створення в роки Визвольної війни життєздатної фінансової системи Української держави.

Мова

У період, який розглядається, повністю сформувалася українська "народна" мова, а також йшов процес формування української літературної мови.

Українською мовою пишуться літописи, складаються судові й державні акти, видаються гетьманські універсали, ведеться офіційне листування тощо. Так, українське посольство, яке прибуло до Москви 17 лютого 1654 р. для укладання договору, привезло лист Богдана Хмельницького царю, написаний українською мовою, що був по суті акредитивною грамотою для посольства.

Отже, приходимо до висновку, що українська мова в ході формування державності стає державною мовою.