Напіввільні

3.4. ДЕРЖАВНИЙ ЛАД

Органи влади

Органами влади в Галицько-Волинському князівстві були князь, боярська рада і віче, але їхня роль у житті держави була іншою, ніж у Київській Русі.

Князю, який стояв на чолі держави, належала верховна влада. Він мав право приймати законодавчі акти, право вищого суду, здійснював центральне управління державою. Князь видавав грамоти про передачу спадку, про наділення своїх васалів землею, хрестоцілувальні грамоти, грамоти про пожалування посадами тощо. Однак ця законодавча творчість не була всеохоплюючою, до того ж законодавчу владу князів часто не визнавали бояри. Князь мав верховну судову владу, хоча не завжди міг її здійснити. Якщо князь досягав відповідної домовленості з боярами, судова влада повністю зосереджувалася в його руках. У разі незгоди судова влада фактично переходила до боярської аристократії.

Васали князя разом із посадою отримували й право суду в межах свого володіння. У боярських вотчинах всі судові повноваження перебували в руках бояр. І хоча на місцях засновувалися князівські судові органи, куди князь направляв своїх тіунів, вони не могли протистояти судовій владі бояр. Князь очолював військову організацію, через уповноважених ним осіб збиралися податки, чеканилась монета, здійснювалося керівництво зовнішньополітичними відносинами з іншими країнами.

Спираючись на військову силу, князь прагнув зберегти своє верховенство й у сфері державного управління. Він призначав посадових осіб (тисяцьких, воєвод, посадників) у містах і волостях свого домену, наділяючи їх земельними володіннями на умові служби. Крім того, князь намагався впорядкувати також фінансово-адміністративну систему, оскільки в цей час ще не було розмежування між загальнодержавними і князівськими доходами.

Основна форма правління

Основною формою правління в Галицько-Волинській землі була ранньофеодальна монархія, однак тут мала місце й така форма правління, як дуумвірат.

Так, із 1245 р. і до смерті Данила Галицького він правив разом із братом Васильком, який володів більшою частиною Волині.

У кінці XIII ст. з'явилась можливість встановити дуумвірат Лева (Галицького) і Володимира (Волинського), але чвари між ними не дозволили реалізувати її. Сини князя Юрія — Андрій та Лев спільно виступали в зовнішньополітичних питаннях. У грамоті 1316 р. вони називають себе "князі всієї Русі, Галичини і Володимирії". Авторитет великих князів підтримували королівські титули, якими їх іменували Папа Римський та правителі європейських держав.

Проте зосередити всю державну владу в своїх руках великим князям так і не вдалося. В цьому їм чинило перепони заможне боярство, особливо галицьке. Великий князь вимушений був допускати бояр до управління державою. І хоча великий князь в окремі періоди був необмеженим правителем , фактично він залежав від боярської аристократії, яка всіляко намагалась обмежити його владу.

Деякі князі вели рішучу боротьбу проти крамольного боярства. Так, Данило Галицький застосовував проти таких бояр навіть каральні дії: багатьох стратив, у багатьох конфіскував землі, які роздавав новому, служивому боярству.

Проте боярська аристократія підтримувала владу великого князя, оскільки він був виразником її соціальних інтересів, захисником її земельних володінь. В окремі періоди Галицько-Волинської Русі значення князівської влади настільки знижувалось, що князі не могли зробити ані кроку без згоди з боярством. Все це дозволяє зробити висновок, що в Галицько-Волинській землі існувала така форма правління, як монархія, обмежена впливом аристократичного боярства.