10. Мозок і психіка.

Психіка являє собою властивість мозку, а психічна діяльність організму здійснюється за допомогою спеціальних фізіологічних механізмів. Нервова система має центральну і периферійну частини. Центральна нервова система складається з головного й спинного мозку, розташованих відповідно у черепі та хребетному стовпі. Мозкові структури утворюються з нервових клітин — нейронів, пов'язаних між собою складною системою відростків волокон. Місця контактів між нервовими волокнами та клітинами називаються синапсами. Синапси мають велике значення, оскільки утворюють певний бар'єр на шляху збудження, забезпечуючи цим вибірковість напрямку проходження імпульсів. Периферійна нервова система складається із спинномозкових та черепномозкових нервів. Він поєднує головний мозок та периферійну нервову систему, його волокна передають інформацію від головного мозку до тіла й назад. Спинний мозок самостійно здійснює лише дуже прості рефлекси, зокрема колінний рефлекс. Великі півкулі головного мозку, як відділ центральної нервової системи, в людини досягають найвищого розвитку. Вища нервова діяльність людини забезпечує єдність організму та умов життя і виявляється в рухах. Важливою її властивістю є пластичність, здатність швидко й тонко змінюватись відповідно до мінливих умов життя. Вона вдосконалюється тренуванням при виконанні фізичної праці та розумової діяльності. Як свідчать результати вивчення розщепленого мозку, ліва півкуля в основному відповідає за мову, за аналітичну й послідовну переробку інформації, забезпечуючи тим самим послідовне аналітичне мислення. Розлади у діяльності лівої півкулі призводять до порушень мовної діяльності, блокуючи здатність до нормального спілкування, а також викликають серйозні дефекти розумової діяльності. Права півкуля оперує образною інформацією, переробляючи її одночасно й цілісно (симультанне), керує навичками, пов'язаними із зоровим і просторовим досвідом, забезпечує орієнтацію в просторі, емоційне сприйняття об'єктів, зокрема музики.

11. Рефлекторна природа психіки.

Яскравим прикладом взаємозв'язку мозку і психіки є рефлекторна теорія психіки. Великий внесок у розвиток цієї теорії зробили такі вчені, як І. М. Сєченов, І. П. Пав-лов, В. М. Бехтєрєв, М. М. Ланге, А. Р. Лурія. Наші найпростіші рухи регулює спинний мозок. Довгастий мозок керує процесами травлення, дихання, кровообігу та іншими життєво важливими функціями. Підкіркова і кіркова частини головного мозку керують усією психічною діяльністю людини. В основі будь-якої регуляції зрештою лежить рефлекс, тобто реакція організму на подразнення, яка здійснюється за допомогою нервової системи. І. М. Сеченов розробив природничо-наукову теорію психічної регуляції поведінки ("Рефлекси головного мозку", 1863). Спираючись на свої відкриття в галузі фізіології нервової системи, він твердив, що всі акти свідомого і несвідомого психічного життя за своєю структурою і динамікою є рефлекторними. Анатомо-фізіологічний механізм рефлекторної діяльності забезпечує: 1) сприймання зовнішніх подразників; 2) перетворення їх у нервові імпульси (кодування) та передавання в мозок; 3) декодування й переробку сприйнятої інформації; подання команд у вигляді нервових імпульсів до м'язів та залоз; 4) прийом та передавання в мозок інформації про наслідки виконаного акту (зворотний зв'язок); 5) корекцію повторних дій з урахуванням даних зворотного зв'язку. Рефлекторний принцип психічної діяльності в подальшому вивчав І. П. Павлов. Зупинимось коротко на питаннях про безумовні та умовні рефлекси і першу та другу сигнальні системи. Існує два види рефлексів: безумовні та умовні. Безумовні рефлекси виникають несвідомо (безумовно), коли на організм діють зовнішній і внутрішній подразники. Умовні рефлекси з'являються за певних умов. Безумовні рефлекси є природженими, видовими, а умовні утворюються в процесі життєдіяльності організму, в результаті неодноразових впливів подразника, тобто вони набуті, індивідуальні.